підлозі кілька метрів, зупинившись лише від удару спиною об один із столів. Хтось із відвідувачів завищав. А оскаженілий Філя одним різким рухом звівся на ноги, як маріонетка, котру смикають за потрібну мотузочку.
— АААААААРКХ! — вирвалося з його сповненого піною рота. — ГААААААААХХХ...
З підсобки вискочило кілька японців у кухарських фартухах, з ножами та виделками в руках. Попри абсурдність ситуації, на якусь мить Томі стало смішно: азіатські куховари нагадали їй головорізів-якудза, що збираються пошматувати непокірного. Але насправді ті лише перелякано скупчилися у зграйку, перегукуючись між собою — вочевидь, радилися, як зупинити божевільного клієнта. Та Філя, втім, зупинив себе сам.
Він підскочив до сусіднього столу, схопив з нього порцелянову мисочку, розкришив її пальцями та одним різким рухом розпоров собі скалкою горлянку.
Тепер закричали вже всі присутні, включно з Тамарою. Довгий струмінь темної крові бризнув по дузі й зачепив кілька ліхтариків, що заходилися несамовито хитатися в усі боки. Але, як не дивно, Філя був ще живий і навіть тримався на ногах. Неначе й не було розрізу від вуха до вуха — він так само сіпався в корчах і видавав протяжливі звуки, які тепер перетворилися на суцільне булькання. Знову хитнувшись до столу, він схопив уже палички для їжі й почав несамовито штрикати ними себе у шию. П’ятий удар виявився останнім — сіпання припинилося, палички застрягли в розпоротій горлянці, а Філіп мішком завалився на підлогу й лишився нерухомим — лише багряна калюжа швидко розповзалася навколо його голови, заливаючи декоративну плитку підлоги.
Тільки зараз Тамара зауважила, що вона сама напівлежить на лаві, пригинаючись під стільницею. Потім руки зрадили її, й вона практично скотилася на долівку, боляче вдарившись коліньми. За кілька метрів в ідіотській позі завмер Вересень. От і постежили. І що тепер? Що далі?..
Переговори, як кажуть у політичних колах, провалилися.
ЧАСТИНА 2
ГЛАВА 12
Поперед батька в пекло
— Господи, та тут мертві пташки! — плаксивим голосом повідомила Одарка.
— Де? — невдоволено відгукнувся Павло. Бляха-муха, з того часу, як вони лишень підпливли до берега, ця тупувата дівка тільки й робить, що скиглить щохвилини. «А може, не треба?», «а як там хтось є?», «а раптом нас упіймають?». Якби не її звичка носити коротенькі платтячка, які при найлегшому подуві вітерця дарують можливість милуватися білими трусиками хазяйки, і не видатні цицьки, що на кожному кроці ледь не вивалюються з вирізу, фіг би він узяв із собою цю дурепу. У
