тоді повернувся на свою лежанку. На боці бідолаха мусив лежати вкрай обачно.
Розділ третій САМОТНІ ОСТРОВИ
— Земля на обрії! — заволав на носі корабля дозорець.
Люсі, що розмовляла на кормі з Рінсом, побігла вперед, затупотівши сходами. До неї приєднався Едмунд — діти кинулися до кубрика, де вже зібралися Каспіян, Дриніян та Рипічип. Стояв прохолодний ранок, небо було блідим, а море — густо-синім у білих баранцях піни — там, праворуч за курсом, бовванів найближчий із Самотніх Островів, Фелімат, схожий на велетенський зелений пагорб посеред моря, а трохи ззаду проглядали сірі схили його сестри Дурн.
— Наш старий Фелімат! Старенька Дурн! — вигукнула Люсі, сплеснувши долонями. — О, Едмунде, скільки часу минуло відтоді, як ми бачили їх востаннє!
— Ніколи не розумів, чому вони належать Нарнії, - сказав Каспіян. — Пітер, великий король, їх завоював?
— О ні, - відповів Едмунд. — Вони були нарнійськими ще задовго до нас — за часів Білої Відьми.
(До речі, я так і не дізнався, як ці віддалені острови було приєднано до володінь Нарнії. Якщо довідаюсь і якщо історія виявиться цікавою, я розповім її в окремій книзі).
— Чи слід нам причалювати, пане? — запитав Дриніян.
— Не вважаю, що варто висаджуватись на Феліматі, - мовив Едмунд. — У наші дні він був майже незаселений, і зараз виглядає таким же. Люди здебільшого жили на Дурні і частково на Аврі — це третій острів, його ще не видно. На Феліматі просто тримали овець.
— Тоді, гадаю, ми мусимо обійти цей мис, — сказав Дриніян, — і причалити до Дурна.
Доведеться веслувати.
— Яка шкода, що ми не висаджуємося на Феліматі, - зітхнула Люсі. — Хотіла б я знову прогулятися ним. Там так самотньо, самотньо по-хорошому, лише трава навколо, конюшина і м’яке морське повітря.
— Я теж залюбки випростав би ноги, — погодився Каспіян. — Ось що я вигадав. Чому б нам не дістатись до суходолу човном, відіслати його назад, самим перейти Фелімат, а «Досвітній мандрівник» підбере нас з протилежного боку острова?
Якби Каспіян був тоді таким же досвідченим, яким став пізніше у цій подорожі, він не робив би такої пропозиції. Але тієї миті вона видавалася просто чудовою.
— О, так і зробимо! — вигукнула Люсі.
— Ти з нами? — запитав Каспіян у Юстаса, котрий вийшов на палубу з забинтованою рукою.
— Що завгодно, лиш би подалі від цього клятого човна, — сказав Юстас.
