Коли дісталися до пристані в Нерровгейвені, Каспіян побачив, що їх зустрічає чималий натовп.
— Ось що повідомив мій учорашній посланець, — виголосив Берн. — Це мої друзі, люди честі.
Щойно Каспіян ступив на берег, як натовп вибухнув привітаннями та криками:
— Нарнія! Нарнія! Хай живе король!
Цієї ж миті — і це теж відбулося згідно з Берновим задумом — у різних частинах міста загули дзвони. Каспіян наказав розгорнути попереду своє знамено, трубач засурмив, а воїни з суворими обличчями оголили мечі і маршем рушили по вулиці, аж земля застугоніла. Ранок видався сонячним, тож їхня зброя виблискувала так, що мало хто міг витримати це видовище.
Спершу прибульців вітали тільки ті, кого попередив Бернів посланець, — вони знали, що має трапитись і чекали цього. Але згодом до них приєдналися діти — шанувальники процесій, яких їм так мало доводилось бачити. А тоді — школярі, котрі також полюбляли процесії, а ще сподівались, що, чим більше гамору та неспокою зчиниться навколо, тим більше шансів, що завтра відмінять уроки в школі. А тоді з вікон та дверей повистромляли голови всі бабусі і почали балакати між собою та вітати прибулих — адже це був король, хіба губернатор може до нього дорівнятись? Тут ще доєдналися молоді жінки — цього разу через Каспіяна, Дриніяна та решти красунчиків. За ними з’явилися молоді чоловіки — довідатись, на кого це дивляться молоді жінки, тож, на той момент, коли Каспіян дістався замкової брами, горланило вже ціле місто. А в замку сидів Ґампас, загрузнувши та
заплутавшись у рахунках, формулярах, правилах та вказівках, — і він почув галас.
Перед ворітьми замку трубач Каспіяна заграв на трубі і закричав:
— Відчиніть королю Нарнії, який прибув до свого відданого та улюбленого слуги, губернатора Самотніх Островів!
На той час на островах усе робилося незграбно та неоковирно. Тільки-но бічні двері прочинилися, звідтіля вийшов розхристаний парубок в брудному та зношеному капелюсі замість шолома на голові та іржавим списом в руці. Побачивши перед собою блискучі постаті, він закліпав очима.
— Снельможсть-не-мож, — пробурмотів він, маючи на увазі «Його ясновельможність не може вас прийняти». — Ніяких співбесід без домовленостей між дев’ятою і десятою ранку другої суботи кожного місяця.
— Оголи голову перед Нарнією, ти, собацюро, — прогримів лорд Берн і завдав йому удару рукою в залізній рукавиці, від чого у того капелюх злетів додолу.
— Гов! Це шо за чортівня? — почав було сторож, та ніхто на нього не зважав. Двоє Каспіянових людей увійшли в бокові двері і після нетривалого змагання з поіржавілими засувами та болтами, розчахнули обидві стулки брами. І ось король та його почт опинилися на подвір’ї. Тут ліниво походжали охоронці губернатора, і ще кілька їх, витираючи роти, з’явилося з різних дверей. Хоча їхня зброя і була у нікчемному стані, та ці парубки могли б завдати жару, якби ними вправно керували або якби вони знали, що відбувається. Це був напружений момент. Та Каспіян не дав їм часу на роздуми.
— Де ваш капітан? — запитав він.
— Ну, це я, певною мірою, якщо ви знаєте, про що я, — мовив розімлілий та дженджикуватий молодик без
