на увазі. Отже, я заходився дряпати себе, аж з мене луска посипалась.
Потім почав дряпати себе ще сильніше, ще глибше. й отак уся шкура злущилася з мене дивовижним чином, як це іноді буває після хвороби або немовби я був якимось бананом. Не минуло й хвилини, а може, дві, коли я просто виліз із шкури. весь із неї вийшов, бо бачив, як вона лежить поруч. а було це видовище не з найприємніших. Ох, як чудово я себе почував! Потім я зійшов сходами до цієї криниці, щоб викупатись.
Я вже збирався вмочити ноги у воду, але глянув униз і побачив, що мої ноги знову стали твердими, шорсткими, покрученими і вкритими лускою лапами дракона. Ох. Не біда, сказав я собі, це означає лише, що я мав другу шкуру під першою і теж маю її скинути. Я знову заходився дряпати себе й чухати, і та друга шкура злізла з мене так само добре, як і перша. Я вийшов з неї, залишив поруч з першою і зайшов у мармурову ванну.
Ну, й сталося те саме, що й першого разу. Тоді я сказав собі: «Ох. Бідолашний я, скільки ще шкур я маю скинути?». Мені знову дуже сильно закортіло дряпатись, і я втретє скинув шкуру і вийшов з неї. І поглянувши на своє відображення у воді, я вже знав, що нічого не допомогло.
Тоді лев сказав. хоч і цього разу я не знаю, чи промовив він уголос: «Ти мусиш дозволити, щоб я тебе роздягнув».
Зізнаюсь, я дуже боявся його кігтів, але тепер уже мені все було байдуже. Тому я перевернувся на спину і чекав, що буде далі.
Вже з першого разу він встромив свої кігті в мою шкіру так глибоко, що, здавалося, вони торкнуться самого серця. А коли він почав стягати з мене шкуру, я відчув такий біль, якого ще ніколи в житті не відчував. Єдиною річчю, що дозволяла мені цей біль витримати, було полегшення, коли ця бридота спадала з мене. Знаєш, це було схоже на те, як здряпуєш собі струп із рани. Тобі болить, але ти все одно дряпаєш, бо радий, що він злазить.
— Дуже добре тебе розумію, — перервав його Едмунд.
— Отже, він стягнув з мене цю жахливу бридоту до кінця так само, як я це зробив тричі, тільки-от більше вже так не боліло, і шкура тепер лежала на траві набагато більш груба, темна і ґудзувата, ніж перші три. А тут був я — гладенький і свіжий, як обдерта від кори гілка, ну, й менший, ніж досі. Потім він узяв мене в кігті. це не було надто приємно, бо тепер, після скидання шкури, я був дуже вразливий. і кинув мене у воду. За якусь мить я відчув пекучий біль, але трохи згодом мені стало настільки добре, що я почав плавати і хлюпатись, а біль у руці зовсім минув. І тоді я побачив чому. Я знову був хлопцем. Ти, мабуть, подумаєш, що я вигадую, коли скажу, як відчував свої власні руки. Я знаю, що не маю м’язів і що взагалі в порівнянні з руками Каспіяна — це худорляві, жалюгідні патички, але, коли я на них дивився, вони мені по- справжньому подобались. А за якийсь час лев витягнув мене з води й одягнув.
— Одягнув?! Кігтями?
— А знаєш, я не дуже добре пам’ятаю, як це було. Але так чи інак він одягнув мене в новий одяг — той, що тепер на мені. А потім я раптом опинився тут. Здається, це був сон.
— Ні, це не був сон, — сказав Едмунд.
— Чому ні?
— Як це, адже я бачу цей одяг. А крім того, тебе. ну. як би це сказати.
