— Ми візьмемо човен, — сказав Каспіян. — Ви не потребуватимете його на цих спокійних морях, а на острові Раманду ви збудуєте собі новий. А тепер.
— Каспіяне, — раптово озвався Едмунд, — ти не можеш цього зробити.
— Точно, — додав Ріпічіп, — Ваша Королівська Високість не може.
— Насправді не можеш, — промовив Дрініян.
— Не можу? — сказав Каспіян різко, і на якусь мить став схожим на свого дядька Міраза.
— Вибачте мене, Ваша Королівська Високосте, — промовив Ринельф з нижньої палуби, — але, якби хтось із нас таке зробив, то його б звинуватили в дезертирстві.
— Навіть зважаючи на твою тривалу службу, ти забагато собі дозволяєш, Ринельфе, — сказав Каспіян.
— Ні, пане! Ринельф абсолютно правий! — сказав Дрініян.
— Присягаюсь Аслановою гривою! — вибухнув король. — Я гадав, що ви — мої піддані, а не вихователі.
— Я не твій підданий, — озвався Едмунд, — і я кажу, що ти не можеш цього зробити.
— Знову оце «не можеш», — гримнув Каспіян. — Ти розумієш, що ти цим хочеш сказати?
— Якщо це задовольнить Вашу Королівську Високість, — сказав Ріпічіп, низько кланяючись, — то ми хочемо цим сказати, що ти цього не зробиш. Ти — король Нарнії. Якщо ти не повернешся, то введеш в оману всіх своїх підданих, і зокрема Трампліна. Тобі не можна бавитися в подорожі, мовби ти приватна особа. А якщо Ваша Королівська Високість не почує голосу розуму, кожна людина на цьому кораблі виявить найщирішу відданість своєму королеві й допоможе роззброїти тебе і зв’язати, поки до тебе не повернеться ґлузд.
— Правильно, — сказав Едмунд. — Так вчинили з Одисеєм, коли він хотів кинутися в море за сиренами.
Каспіян уже поклав руку на руків’я меча, коли озвалася Люсі:
— Ти ж майже присягнувся дочці Раманду, що повернешся.
Каспіян на мить застиг, а потім бовкнув:
— Гм. ну, так. Звісно, тобто...
Десь хвилину він стояв нерішуче, після чого голосно звернувся до всіх:
— Що ж, нехай буде по-вашому. Подорож завершено. Ми всі повертаємось. Підніміть човен.
— Пане, — сказав Ріпічіп. — Не всі повертаємось. Як я вже раніше пояснював.
