Коли перебуваєш на такій ідеально пласкій рівнині, завжди здається, що попереду небо опускається, щоби з’єднатися з травою. Так було й тепер. Однак, йдучи отак собі зеленою рівниною, вони відчули, що тут небо справді опускається і з’єднується з землею. Перед ними виросла блакитна стіна — дуже світла, але справжня й масивна, що більше нагадувала скло, ніж щось інше. Незабаром вони переконалися в цьому.
Але між ними та підніжжям неба на зеленій траві лежало щось аж настільки сліпучо біле, що навіть їхні соколині очі ледь могли на це дивитись. Вони підійшли ближче і побачили біле ягня.
— Ходіть, сніданок чекає, - сказало ягня своїм солодким, молочним голосом.
Лише тепер вони помітили серед трави вогнище, на якому пеклася риба. Вони сіли і їли цю рибу, вперше за багато днів відчуваючи голод. І це була найкраща їжа, яку вони коли- небудь куштували.
— Скажи-но, ягнятку, — запитала Люсі, - чи сюдою веде дорога до Країни Аслана?
Не для вас, — відповіло ягня. — Для вас двері до Країни Аслана лежать у вашому власному світі.
— Що?! — закричав Едмунд. — То з нашого світу теж є дорога до Країни Аслана?
— До моєї країни можна дістатися з будь-якого світу, — сказало ягня, і після цих слів його білосніжність розквітла темним золотом, розміри раптово змінились і воно стало самим Асланом, який височів над ними і розсіював світло з пломенистої гриви.
— Ох, Аслане, — сказала Люсі, - чи ти розповіси нам, як дістатися твоєї країни з нашого світу?
— Я розповідатиму вам про це постійно, — сказав Аслан. — Але не скажу, наскільки довгим чи коротким буде цей шлях. Скажу вам лишень, що він пролягає через річку. Але не бійтеся цього, бо я — Великий Будівничий Мостів. А тепер ходіть, я відчиню небесні ворота і відправлю вас додому.
— Аслане, я маю до тебе прохання, — сказала Люсі. — Поки ми не пішли, скажи нам, коли ми знову повернемось до Нарнії? Прошу тебе, Аслане. І. ох, зроби так, щоб ми цього довго не чекали.
— Найдорожча моя, — сказав м’яко Аслан, — ти і твій брат уже ніколи не повернетесь до Нарнії.
— Ох, Аслане! — закричали одночасно Едмунд і Люсі голосами, сповненими розпачу.
— Ви вже надто дорослі, - сказав Аслан, — і тепер мусите бути ближчими до свого світу.
— Ти ж знаєш, що тут мова не про Нарнію, — плакала Люсі. — Тут мова про тебе. Ми не зустрінемось більше з тобою. Як нам тепер жити, якщо ми вже ніколи з тобою не стрінемось?
— Люба, але ж ми зустрінемось, — відповів Аслан.
— Чи ти. чи ти там також живеш? — запитав Едмунд.
— Живу, — відповів Аслан. — Але там я ношу інше ім’я. І ви повинні мене упізнати за цим іменем. Саме тому вам дозволили відвідати Нарнію. Завдяки тому, що ви трохи пізнали мене тут, вам буде простіше віднайти мене там.
