наймогутнішим, найдужчим, найнепереможнішим. Тому, мовляв, пан Морок і не хоче, щоб хтось зазирав. Владу втратити боїться.
— О! Це — ідея! Ви це зараз придумали?
Незнайомка знов усміхнулася загадково.
— А хіба це має значення? То що — будемо вертатися у Зландію?
— І ви теж?
— А що ж — я тебе самого кину? Я весь час десь поблизу буду. Щоб на допомогу, як треба, прийти.
Вася одразу повеселішав. Що не кажіть, а коли хтось тебе підстраховує, завжди легше.
— От тільки як у Зландію пробратися? — задумливо мовила Незнайомка. — Ворота замкнені, паркан онде який високий…
— Ну, про це не турбуйтесь. Я ж туди пробрався! Думаєте, крізь ворота? Вони весь час замкнені. Через дірку в паркані. Тільки… — Вася почухав потилицю. — Чи пролізете ви?.. Ви ж усе-таки доросла.
— Ну, коли ти проліз, то й я пролізу, — впевнено сказала Незнайомка.
— Тоді — гайда!.. Тільки, мабуть, поповзом доведеться. Щоб не побачили ненароком.
— Поповзом — то й поповзом! — погодилася Незнайомка.
— А ваше довге плаття не порветься? Не заважатиме?
— Не хвилюйся!
Вася ліг у траву і поповз перший — дорогу вказувати. Незнайомка за ним. «Добре повзе, — подумав Вася, озирнувшися. — Як справжній хлопець! І не скажеш, що доросла тьотя та ще у довгому бальному платті».
Вони підповзли до того місця, де Вася пролазив. Вася одхилив дошку, проліз. Зачаївся у траві, чекає.
Дивиться — голова Незнайомки крізь дірку просунулася, потім плечі. Раз! — і пролізла. І вже у траві біля Васі.
— Ну, ви молодець! — захоплено прошепотів Глечик. — Я й не думав, що пролізете. Все-таки доросла.
— А всі дорослі — колишні діти! — прошепотіла Незнайомка. — Їм навіть гратися іноді хочеться.
З галявини лунали музика і співи.
Скрадаючись попід кущами, Глечик і Незнайомка підповзли ближче.
Змій Горинич, Баба Яга і Кощій Валера витанцьовували, співаючи, а Бабай грав їм на акордеоні.
Змій Горинич танцював навприсядки і співав:
Баба Яга танцювала, накульгуючи і припадаючи на праву ногу:
