хворів і його життя могло урватися в будь
яку мить. Обернувшись до Ісуса, який, відступивши на два кроки вбік, уважно спостерігав за сестрами, між якими щомиті могла спалахнути сварка, Марфа сказала: Наш брат переписує книги в синагозі, для якоїсь іншої роботи він не має здоров’я, і її слова, хоч, може, й неумисне, прозвучали так, ніби вона хотіла сказати: ніхто ніколи не зрозуміє, як тяжко живеться жінці, коли чоловіка в домі немає, немає й постійного заробітку, й весь дім на ній, й вона не має вільної хвилини, щоб бодай угору глянути. Яка хвороба в Лазаря? – запитав Ісус. Він часто задихається, й тоді здається, що серце йому от
от зупиниться, а потім стає блідий, як мрець. Марфа трохи помовчала й додала: Він молодший за нас, вона сказала це не подумавши, а тоді збентежено замовкла, певно, помітивши молодість Ісуса, думки їй дещо змішалися, якесь дивне почуття, схоже на ревнощі, заворушилося в її серці, й у результаті в неї вихопилися слова, що прозвучали досить дивно в присутності Марії Магдалини, бо промовити їх мала б саме вона: Ти стомився, сядь, і дозволь мені омити тобі ноги. Трохи згодом Марія, коли вони залишилися наодинці з Ісусом, сказала йому напівсерйозно, напівжартома: Схоже, ці дві сестри народилися для того, щоб закохатися в тебе, й Ісус їй відповів: Серце Марфи наповнене смутком, бо вона не жила. Ні, вона сумує з іншої причини, вона сумує тому, що нема справедливості навіть на небі, якщо жінка нечиста здобуває винагороду, а тіло жінки доброчесної нікому не потрібне. Бог винагородить її чимось іншим. Може, й так, але Бог, який створив світ, не мав би позбавляти його плодів жінок, яких він теж створив. Можливості пізнати чоловіка, наприклад. Атож, як ти пізнав жінку, без чого ти, можливо, міг би й обійтися, адже ти Син Божий. З тобою кохається не син Бога, а син теслі Йосипа. Правду кажучи, ніколи, відтоді як я тебе зустріла, я не мала відчуття, що сплю із сином божества. Із сином Бога, ти хотіла сказати. Чого я тільки не віддала б, щоб ти ним не був.
Тим часом Марфа послала сусідського хлопчика повідомити Лазаря, що повернулася їхня сестра Марія, але зробила вона це не без вагання, адже в такий спосіб уся Віфанія одержить надзвичайно цікаву поживу для балачок: мовляв, повернулася додому сестра Лазаря, повія, і їхній родині знову почнуть перемивати кісточки, тоді як із плином часу ці розмови були припинилися. Вона сама не дуже добре уявляла собі, з яким обличчям вийде завтра на вулицю, адже їй доведеться розмовляти із сусідками та подругами і, наприклад, вона скаже котрійсь із них: А ти пам’ятаєш мою сестру Марію, вона вже тут, повернулася додому, а та з багатозначним виразом закиває головою й відповість: Пам’ятаю, аякже, хто ж її не пам’ятає, і нехай ці прозаїчні подробиці не дратують тих читачів, яким шкода марнувати на них свій час, адже й історія про Бога не в усіх своїх аспектах священна. Марфі стало соромно за свої дріб’язкові побоювання, коли, повернувшись додому, Лазар обняв Марію і сказав їй просто: Ми раді тебе бачити, сестро, так ніби не страждав від тієї поганої слави, яку вона накликала на їхню родину, коли стала повією, – і, відчувши сором, вона подумала, що їй теж треба якось виразити свою радість із нагоди несподіваного повернення сестри, а тому показала братові на Ісуса й мовила: А це Ісус, чоловік Марії. Чоловіки подивились один на одного з приязню, сіли поруч і стали розмовляти, тоді як жінки, ніби пригадавши, як вони колись дружно робили вдвох усю домашню роботу, почали готувати перекуску. Після того як усі повечеряли, Лазар та Ісус вийшли на подвір’я подихати свіжим нічним повітрям, а сестри залишилися в домі розв’язувати складну проблему: де і як розгорнути мати для спання, з огляду на ті зміни, які відбулися у складі родини, й після короткої мовчанки Ісус, дивлячись на перші зірки, які спалахували на ще світлому небі, запитав: Ти почуваєш себе зле, Лазарю? – і Лазар йому відповів навдивовижу спокійним голосом: Так, дуже зле. Ти перестанеш страждати, сказав Ісус. Звичайно, перестану, коли помру. Ні, ти перестанеш страждати тепер. Ти мені начебто не казав, що ти лікар. Брате, якби я був лікарем, то не знав би, як вилікувати тебе. Ти не можеш вилікувати мене, навіть не будучи ним. Ти зцілений, лагідно промовив Ісус, узявши його за руку, й у ту ж таки мить Лазар відчув, як хвороба виходить із його тіла, випаровується, ніби чорна вода під гарячим сонцем, відчув, як легко йому стало дихати, як ожило й рівно забилося його серце, й оскільки він не міг зрозуміти, що з ним відбувається, його опанував панічний страх. Що це зі мною, запитав він захриплим від тривоги голосом, хто ти? Та вже ж не лікар, відповів Ісус. В ім’я Бога, скажи мені, хто ти такий? Не називай ім’я Бога марно. Як мені тебе зрозуміти? Поклич Марію, вона все тобі пояснить. Та в цьому не було потреби, приваблені голосами, які раптом зазвучали дуже гучно, Марфа та Марія з’явилися у дверях, подивитись, чи, бува, не посварилися чоловіки, але відразу побачили, що ні, повітря над подвір’ям мерехтіло голубим світлом, а тремтячий Лазар показував пальцем на Ісуса. Хто це, запитував він, адже тільки доторкнувшись до мене рукою, він вилікував мене. Марфа підійшла до брата, щоб заспокоїти його, – про яке ж одужання може йти мова, якщо він так тремтить, але Лазар відтрутив її і промовив: Скажи мені ти, Маріє, хто він такий, адже це ти його сюди привела. Не відходячи від одвірка, до якого вона прихилилася, Марія Магдалина відповіла: Ісус із Назарета, Син Божий. І хоч Марфа
