навколо Храму у власному значенні цього слова, уже вирував натовп людей: міняйли, птахолови, продавці кіз та ягнят, прочани, які завжди мали свій резон приходити до Храму, а також багато чужоземців, яких привела сюди цікавість, бо на весь світ тоді розійшлася слава про Храм, який звелів збудувати цар Ірод. Але те подвір’я було таким величезним, що люди, які стояли з його протилежного краю, здавалися дрібними мурашками, так ніби будівничі царя Ірода, вважаючи, що виконують доручення самого Бога, хотіли, щоб людина, а надто людина поганської віри, відчувала свою нікчемність перед лицем Усемогутнього. Бо правовірні юдеї, якщо вони прийшли сюди не просто ловити витрішки, поспішали прямо до своєї мети, до Храму, що височів посеред цього подвір’я – центр усесвіту, пуп землі, святая святих. Саме туди прямують тепер тесля та його дружина, саме туди понесуть Ісуса після того, як його батько купить двох горличок у тих, хто володіє цією релігійною монополією, – навіть не знаю, чи можна їх назвати служителями Храму. Бідолашні пташки не знають, що їх чекає, хоч запах паленого м’яса та пір’я, який витає в повітрі, не може обманути нікого, не кажучи вже про набагато сильніший сморід крові та гною, бо бики й телята, яких тягнуть до жертовників, від страху навалюють його високі купи. Йосип несе горличок, тримаючи їх у своїх складених ковшем шкарубких долонях робітника, а вони, не здогадуючись, куди їх несуть, легенько дзьобають його в переплетені, наче грати клітки, пальці, ніби промовляючи до свого нового хазяїна: Як добре, що ти нас купив, ми тепер твоїми будемо. Марія нічого не помічає, вона дивиться лише на сина, а загрубла шкіра Йосипа не відчуває лагідної морзянки горличок.
Вони увійдуть до Храму крізь Дерев’яну Браму, одну з тринадцятьох брам, крізь які до нього можна увійти, й на якій, як і на всіх інших, викарбувано напис грецькою та латиною: Жодному поганину не дозволяється переступати через поріг і проникати за стіну Храму, на того, хто наважиться порушити цю заборону, чекає смерть. Йосип і Марія заходять, несуть із собою Ісуса, і через певний час вони вийдуть звідти, живі й неушкоджені, але горличкам, як ми вже знаємо, судилося померти, їхньої смерті вимагає закон, бо лише вона може підтвердити, що Марія очистилася. Який
небудь іронічний і нешанобливий, хоч і не надто оригінальний вольтер’янець неодмінно скористався б із цієї нагоди, щоб зауважити: певно, невинні створіння, такі, як горлички або ягнята, для того тільки у світі й існують, щоб підтримувати в ньому чистоту. А тим часом Йосип і Марія долають чотирнадцять сходинок і підіймаються на той поміст, на якому, власне, і стоїть Храм. Спочатку вони заходять у Двір Жінок, ліворуч – склад олій і вина, якими користуються під час богослужіння, праворуч – покої назореїв, так називають священнослужителів, які не належать до племені левітів і яким заборонено стригти волосся, пити вино й наближатися до мерців. Попереду, по обидва боки від протилежних дверей, розташоване приміщення, в якому ті прокажені, що вважають себе зціленими, чекають, коли їх оглянуть священики, і склад, де зберігаються дрова, причому їх щодня ретельно оглядають, бо для жертовного вогнища не годиться деревина гнила або посічена жучками. Марії залишається пройти кілька кроків. Вона ще підійметься по п’ятнадцятьох напівкруглих сходинках, які ведуть до Брами Никанора, яку ще називають Дорогоцінною, але там зупиниться, бо жінкам не дозволено заходити на Подвір’я Ізраїльтян, на яке можна увійти крізь ще одну браму. На вході стоять левіти, чекаючи тих, хто принесе жертви, але на тому подвір’ї, за брамою, панує атмосфера, далека від благочестивої, хіба що благочестя тоді розуміли зовсім інакше, ніж тепер, – тут смердить димом і чадом від спалюваного жиру, свіжою кров’ю, ладаном, тут лунає гомін чоловічих голосів, мукання худоби й бекання овець, що чекають, коли їх буде зарізано, останній і хрипкий крик пташки, яка раніше вміла щебетати і співати. Марія каже левіту, який їх зустрічає, що вона прийшла очиститися, і Йосип віддає йому горличок. На одну лише мить Марія доторкається до пташок, це буде її єдиним рухом, і відразу по тому левіт і її чоловік відходять від неї і зникають за брамою. Марія не зрушить із місця доти, доки повернеться Йосип, вона лиш трохи відступає вбік, щоб не стояти на дорозі, і, з дитиною на руках, чекає.
А за брамою – різанина та бійня. На двох великих кам’яних столах готують і обробляють для принесення в жертву передусім великих тварин – биків і телят, але також баранів та овець, цапів і кіз. Поруч зі столами стоять високі стовпи з приладнаними до них гаками, з яких звисають туші тварин, а над ними в якомусь шаленому темпі миготять сокири, сікачі, тесаки, одноручні пилки, і повітря просякнуте димом і смородом від спалених шкур, випарами крові та поту, й душа, вульгарна та не схильна до святості, навряд чи зрозуміє, як може радіти Бог, споглядаючи таку різанину, якщо Він і справді батько всього живого – і людей, і тварин. Йосип повинен перебувати поза огорожею, яка відокремлює Подвір’я Ізраїльтян від Подвір’я Священиків, але з того місця, де він стоїть, він може споглядати, скільки йому хочеться, Великий Вівтар, більш як у чотири рази вищий за середній зріст чоловіка, а далі, у глибині, Храм, тепер уже Храм у власному значенні цього слова, бо
