за повороту. Марія чула, як стогне син, але не прийшла втішати його. А Ісус, тремтячий і спітнілий від страху, не мав потреби гукати її, він і без того знав, що й вона не спить. Що ж вона мені розповість, думав він, тоді як Марія, у свою чергу, зі страхом думала: Як мені йому про це розповісти, й намагалася знайти спосіб розповісти йому не все. Уранці, коли всі прокинулися, Ісус сказав матері: Ми з тобою вдвох відведемо моїх братів до синагоги, а тоді підемо в пустелю й там поговоримо. А в бідолашної Марії, коли вона готувала сніданок дітям, усе випадало з рук, проте вино її скорботи було вже подане, і треба було випити його. Провівши менших дітей до школи, мати й син вийшли за околицю села й там, на пустирищі, сіли під оливою, ніхто, крім Бога, якби йому довелося там бути, не зміг би підслухати їхню розмову, її чули хіба що камені, а камені, як відомо, не розмовляють, навіть якщо їх постукати один об один, а щодо самої землі, то в її надрах слова перетворюються на мовчанку. Ісус сказав: Виконай те, що ти мені пообіцяла, й Марія відповіла йому не ухиляючись: Твоєму батькові снилося, що він вояк і разом з іншими вояками скаче на коні, щоб убити тебе. Убити мене? Так. Але ж те саме сниться й мені. Атож, підтвердила вона з відчуттям полегкості, й подумала: Зрештою це виявилося легко, а вголос сказала: Тепер ти все знаєш, вертаймося додому, сновидіння як хмари, вони прилітають і відлітають, ти, мабуть, дуже любив свого батька, тому й успадкував його сон, але він тебе не вбив і не вбив би ніколи, бо, за велінням Господа, янгол би відвів йому руку в останню мить, як відвів Він руку Авраама, коли той наготувався принести в жертву свого сина Ісаака. Не говори про те, чого ти не знаєш, сухо відповів їй Ісус, і Марія зрозуміла, що гірке вино їй доведеться випити до дна. Погодься, мій сину, що я принаймні знаю: ніхто нічого не може вчинити всупереч волі Господа, хоч би якою вона була, а Господь сьогодні може захотіти одне, завтра інше, зовсім протилежне, і хто ми такі, щоб поставити під сумнів Його постанови, сказала Марія і, склавши руки на колінах, стала чекати відповіді. Ісус запитав: Ти відповіси на всі запитання, які я тобі поставлю? Відповім, сказала Марія. Відколи почав снитися моєму батькові цей сон? Багато років тому. Скільки років? Відколи ти народився. Він снився йому щоночі? Так, думаю, щоночі, але останнім часом я вже не прокидалася, коли він стогнав і кричав, людина звикає до всього. Отже, я народився в Юдеї, у Віфлеємі? Саме там. А що такого сталося під час мого народження, чому моєму батькові почало снитися, що він їде вбивати мене? Це сталося не під час твого народження. Але ж ти сама мені про це сказала. Сон почав батькові снитися через кілька тижнів після того, як ти народився. А що сталося тоді? Ірод наказав повбивати всіх малят у Віфлеємі віком менше трьох років. Навіщо? Я не знаю. А батько знав? Ні. Але ж мене не вбили. Ми жили в печері, за околицею села. Ти хочеш сказати, вояки мене не вбили, бо я не потрапив їм на очі? Так. Мій батько служив у війську? Ніколи він не служив у війську й не був вояком. А що він тоді робив? Він працював на будівництві Храму. Не розумію. Я відповідаю на твої запитання. Якщо я не потрапив на очі воякам, якщо ми жили за околицями села, якщо мій батько не служив у війську, якщо він не мусив коритися наказам, якщо навіть не знав, чому Ірод наказав повбивати малюків… І справді, твій батько не знав, чому Ірод наказав повбивати малюків. У такому разі… Якщо в тебе немає більше запитань до мене, то вважаймо нашу розмову закінченою. Ти щось від мене приховуєш. Або сам ти неспроможний зрозуміти те, про що від мене довідався. Ісус замовк, відчуваючи, як, наче вода в суху землю, виходить із нього та владна рішучість, із якою він розпочав цю розмову, й водночас у якомусь потаємному куточку його душі заворушилася думка, яка ще остаточно не сформувалася, проте відразу по своєму виникненню здалася йому страхітливою. На схилі протилежного пагорба з’явилася отара овець, і вона й пастух мали колір землі, і здавалося, то земля пересувається по поверхні землі. На й без того напруженому обличчі Марії з’явився вираз глибокого подиву: який знак саме в цю хвилину подавали їй через стільки років той високий пастух, дивна манера його ходи, але вона придивилася ліпше й побачила, що то її вбогий сусід із Назарета, який вигнав на пашу кілька своїх овець, таких же виснажених та хирлявих, як і він сам. А тим часом у свідомості Ісуса сформувалася певна думка, вона рвалася назовні, але язик відмовлявся артикулювати слова, які б її виразили, а проте він усе ж таки промовив голосом, який наче боявся себе самого: Мій батько знав, що малюків повбивають. Він сказав це тоном ствердження, а не запитання, тому Марія не мала потреби відповідати йому. А як він про це довідався, тепер це вже було запитання, на яке вона мусила відповісти. Він працював на будівництві Храму в Єрусалимі й там підслухав розмову вояків, які про це говорили. А потім? А потім він побіг рятувати тебе. А потім? А потім він вирішив, що нам немає потреби втікати, й ми просто заховалися в печері. А потім? А потім нічого, вояки зробили те, що їм було наказано, й повернулися до Єрусалима. А потім? А потім ми повернулися в Назарет. І батькові почав снитися сон. Спершу він наснився йому ще в печері. Зненацька руки Ісуса смикнулися вгору, ніби він хотів роздерти собі нігтями щоки, а з грудей йому вихопився розпачливий зойк: Мій батько повбивав малюків у Віфлеємі. Яку дурницю ти мелеш, їх повбивали вояки Ірода. Ні, жінко, їх повбивав мій батько, їх повбивав Йосип, син Ілії, бо, знаючи, що малюків наказано вбити, він не попередив їхніх батьків, і тепер, коли всі слова злетіли з його уст, відлетіла й надія знайти батькові якесь виправдання. Ісус упав на землю, гірко плачучи та повторюючи:
