– Што ти, товаріщ?! Нєт, я нікада ім нє бил, – щиро відповів Олександр.
– Пакажи дакумєнти...
– Смотрі...
Папери не викликали підозри, але “жидюга”, який стояв біля русака, вперто наполягав, що “етот тіп” – старшина Вільного козацтва...
– Ідьом на станцию, к камєнданту, – вирішив все ж проявити “бдітєльность” червоний москаль.
– Ідьом так ідьом, – погодився старшина, намагаючись не видати хвилювання.
“Маленький був путь, – згадував Олександр, – але страшенно неприємний... А жидюга з нами разом іде”.
Комендатура містилася біля каси дачних потягів. Її вікна виходили на перони 1 і 2 класу. Комендантом виявився звичайний залізничник, а отже – “цілковита шляпа” у комендантській справі. Головну роль знову відіграв пильний єврей. Він висловив і коменданту своє бачення проблеми.
Залізничник передивився документи, за якими Євтухів числився солдатом російської армії.
– Ти – афіцер? – запитав суворо.
– Нєт... Какой там офіцер?! Вот єду дамой і застрял в Кієвє із-за бойов...
Комендант подивився на руки Євтухіва і промовив грізно:
– Врьош, сукін син... Рукі у тєбя, што, пралєтарскіє? Афіцер...
Забравши документи, наказав занести затриманих у черговий реєстрик засуджених до розстрілу та відпровадити до арештантського вагона.
Документи ж кинув на стіл.
Слово “расстрєлять” кинуло Олександра в піт – спочатку холодний, потім – гарячий. Якась дивна слабість опанувала його тіло. Але розум продовжував аналізувати: очевидно, комендант набирає для розстрілу партії, щоб менше возиться. Значить, час ще є...
Тим часом арештантів вивели з комендатури і повели через колії. На них Євтухів побачив “кільканадцять розстріляних та роздягнених”. Ніби туман заслав очі козакові, а у мозку билася одна лише думка: “Утікти, утікти, утікти...”
Ось тут, на коліях київського вокзалу, Олександр Євтухів і пізнав справжню цінність життя.
Вартовий арештантського вагона не знайшов. Мусили йти назад до коменданта. Зайшли у приміщення. Вартовий начальству не доповів і десь подався.
Охорона в комендатурі явно не відповідала своєму призначенню. Відтак ще більша рішучість опанувала старшиною Вільного козацтва. Чекав тільки слушної миті.
