костюмі, френч відкритий, біла сорочка з краваткою, шатен, голений, вуса англійські, очі темно-сірі, ніс прямий, вираз обличчя симпатичний, років близько 45”.
Було тут і чимало інших осіб, серед яких Карін знав тільки Михайла Михайлика, бо напередодні вже бачився з ним. Цьому товариству посланець Єлисаветградського повстанкому і зробив детальну доповідь. Потім почалося обговорення. Каріна здивувало, що в його присутності “відкрито говорили про отамана Новицького як про боягуза” та людину, на яку не варто покладатися.
Далі чекіст почув критичні зауваги на адресу уряду УНР...
“Довідавшись, що я студент, – згадував він, – мені було поставлено кілька питань про погляди на роботу ЧК, про настрій селян, про настрій і психологію підпільних працівників, як на них впливає розкриття підпільних організацій у Києві, чи не убиває це енергію і, взагалі, чи є надія на переворот власними силами...”
“(Тільки) переворот зсередини власними силами – от наша гарантія в майбутньому”, – такі думки висловлювали старшини повстансько-партизанського штабу. Розуміли вони і те, що з ними рахуватимуться лише тоді, коли відчують їхню реальну силу. А старшини ППШ, як видно, такої сили за собою не відчували...
На прощання Юрко Тютюнник сказав: “Єдине, в чому можна схилитися перед комуністами, так це Чека... Жодна влада не могла поставити так ідеально розвідку і шпигунство, як вони, й ніколи ніхто не зуміє так поставити...” Знаменні це були слова, особливо коли врахувати, що сказані вони були чекісту...
Після розмови Каріна зарахували на постачання. Взагалі, кожен підпільник, який приїжджав з України, одержував, як і працівники ППШ, 250 польських марок добових (при прожитковому мінімумі в 700 марок). Гроші видавав польський поручник, тим самим підкреслюючи, що платить не Петлюра, а Польський генеральний штаб... Полякам і на цей раз не вистачило делікатності.
Оселився Сергій у гуртожитку експозитури, проти парку Келінського. За два дні в гуртожитку він познайомився з кількома підпільниками, що в ці дні перебували у Львові. Сотника Нестеренка Карін охарактеризував таким чином: “Родом із Катеринослава, низький, шатен, сутулий, голений, обличчя вузьке, ніс прямий, довгий, погляд швидкий, років 28”. Сотник Хоменко був “середнього зросту, широкоплечий, шатен, обличчя широке, ніс гострий, очі блакитні, плечі широкі, вуса англійські... років 29-ти”. Виявився земляком Нестеренка.
Добровольський (“він же Ангел”) був “середнього росту, сутулий, обличчя кругле, рябе, очі зелені, вуса довгі, червонощокий, ніс приплюснутий, років 32-х”.
Зустрівся Карін також зі студентом Соколовським, що прибув від начальника Київського району, штаб якого знаходився в районі станції Мотовилівки.
І портрет Соколовського зберегла чіпка пам’ять Каріна: “Високий, довга шия, блідий, обличчя вузьке, бліде, покрите неголеним мохом, очі блакитні, волосся шатена, довге, нагору, років 23-х родом, із Києва”. Лісовий, помічник отамана Вінницького району, мав такі прикмети: “середнього зросту, блондин, з ластовинням, вуса і борода руді, очі блакитні, років 24, вчитель і мешканець Брацлавщини”. Матеріали про них Карін згодом передав через “Пограособотделение № 7” на ст. Жмеринку...
Чекіст страшенно хотів потрапити в табори для інтернованих вояків Армії УНР. Досягнув свого за допомогою одного старшини штабу ППШ.
Вражень у Каліші та Олександрові-Куявському Карін набрався досить... “Табори уявляють собою якісь загони (для)
