Мумі-троль нахилився, щоб розбудити Хропсю, й стетерів: її чудова гривка майже цілком обгоріла! Напевно, тоді, як гатіфнат торкнувся її у темряві. Що вона на це скаже? Як він зуміє розрадити її? То була справжня катастрофа!
Хропся розплющила очі й усміхнулася.
— Знаєш, дивні речі зі мною відбуваються! — швидко залопотів він. — Останнім часом мені почали подобатися дівчатка без гривок!
— Он як? — здивувалася Хропся. — Чого б це?
— З волоссячком вони видаються такими нечупарами!
Хропся саме підняла лапки, щоб причесатися, та що це?! Замість гривки намацала лише обсмалений віхтик волосків. З жахом вона розглядала себе у дзеркальці.
— Ти облисіла! — повідомив Чмих.
— Тобі пасує, чесно! — втішав її Мумі-троль. — О ні, не плач!
Та Хропся впала у пісок, гірко ридаючи за втратою найгарнішої своєї окраси.
Друзі оточили її, намагаючись розвеселити. Намарно!
— Подивись на мене, я від народження лисий і зовсім за тим не шкодую, — переконував Гемуль.
— Натремо тобі голову олійкою, і волосся швидко відросте, ось побачиш, — заспокоював Мумі-тато.
— Ще й закучерявиться, — додала Мумі-мама.
— Правда? — схлипувала Хропся.
— Щира правда! — запевнила мама. — А як тобі личитимуть кучері!
Хропся перестала плакати й підвелася з піску.
— Погляньте на сонце! — вигукнув Нюхмумрик.
Свіжоскупане й усміхнене сонце вставало над морем. Увесь острів мерехтів та світився після дощу.
— Заспіваймо ранковий гімн, — запропонував Нюхмумрик, витягаючи з кишені гармонію. І всі дружно підхопили мелодію:
— Гайда купатися! — загукав Мумі-троль.
Усі одягнули купальники і побігли до моря (окрім Гемуля, Мами й Тата Мумі-троля — їм вода видалася надто холодною).
Кришталево-зелений з білими чубчиками прибій набігав на пісок.
О, яка то розкіш бути мумі-тролем і вигойдуватися на аквамаринових хвилях при сході сонця! Нічні негаразди забулися відразу, попереду чекав новий довгий червневий день. Немов дельфіни, пронизували вони хвилі й летіли на їхніх гребенях до берега, де у піску бавився Чмих. Нюхмумрик заплив далі у море, гойдався горілиць, милуючись небом, блакитним і прозорим.
Мама тим часом приготувала на обкладеному камінням вогнищі каву й заклопотано розшукувала заховану вчора від сонячного проміння у прибережному піску маслянку. Та пошуки не увінчалися успіхом — шторм змив маслянку в море.
— Чим я маститиму дітям канапки? — бідкалася Мама.
— Не переймайся; може, шторм приніс нам щось навзамін, — заспокоїв її Тато. — Після кави подамося на розвідини вздовж берега, подивимося, що буря викинула на суходіл.
Так і зробили.
По інший бік острова з моря стриміли відполіровані до блиску хребти скель. Поміж них можна було натрапити на невеличкі піщані латки, всіяні дрібними мушлями (танцювальні майданчики морських русалоньок), або чорні таємничі розпадини, в яких гуркотів прибій: здавалося, ніби хвилі розбиваються об залізні мури. Десь поміж брил прозирала невелика печерка, а десь скелі стрімко уривалися в котловани, на дні яких сичала й вирувала вода.
Гурт мандрівників розділився — кожен самостійно вирушив на пошуки предметів, які викинуло на берег море. Годі собі й уявити цікавіше заняття, бо ж інколи трапляються дивовижні речі, а визволити їх з полону моря — справа важка і часто небезпечна.
Мама Мумі-троля зійшла вниз до невеличкого піщаного пляжу, захищеного з усіх боків могутнім скелястим громаддям.
Там голубіли морські гвоздики, шелестів-шарудів морський овес, коли заблукалий вітер торкався його чуба. Мама лягла собі у затишку, звідси їй видно було тільки синє небо та пуп’янки гвоздик, що колисалися у неї над головою. «Я лише хвильку відпочину на теплому піску», — подумала вона, але одразу поринула у глибокий сон.
Хропусь видряпався на найвищу вершину, аби побачити, що діється навкруги. Острів лежав перед ним мов на долоні і був схожий на вінок із квітів, що пливе серед розбурханих морських хвиль. Он видніється крихітною цяточкою Чмих — ходить, шукає уламки кораблів; он майнув на мить капелюх Нюхмумрика, а далі — Гемуль викопує рідкісний екземпляр орхідеї… А там!.. То ось куди влучила блискавка! Велетенська скала, завбільшки як десять будиночків Мумі-тролів, розкололася від удару блискавки, наче яблуко, розчахнулася на дві половинки, утворивши прямовисну вирву. Хропусь, тремтячи мов осиковий листок, обережно злазив униз, з острахом оглядаючи темні стіни вирви. Таки тут вдарила блискавка! Вугільно-чорним зиґзаґом позначила свій слід на оголених нутрощах гори. Та обіч нього в’юнився інший слід, світлий і блискучий! Золото! Не інакше як золото!
Хропусь пошкрябав смужку кишеньковим ножиком, від неї відкололася золота окрушина й упала йому на долоньку. Відколов ще і ще. Забувши про все на світі, Хропусь відколупував чимраз більші шматочки і нічого не бачив, окрім звільненої блискавкою з надр золотої жили. Тепер він уже не якийсь там підбирач корабельних уламків, а справжній золотошукач!
Чмихові трапилася дуже простенька знахідка, але радів він не менше. Малюк знайшов корковий рятівний пояс, який, хоч і підгнив трохи від морської води, проте пасував йому щонайліпше. «Тепер можна не боятися глибини, — подумав Чмих. — Неодмінно навчуся плавати незгірш за інших. Ото Мумі-троль здивується!»
Трохи віддалік, серед кори, поплавків від неводів та водоростей він знайшов іще рогожку, щербатого черпака та старого черевика без підбора — дивовижні скарби, тим цінніші, що відбираєш їх у моря!
Мумі-троля, котрий стояв у воді і щосили тягнув щось та шарпав, Чмих побачив здалеку. То було щось дуже велике! «Шкода, що не я першим побачив! — похнюпився Чмих. — Що воно таке, цікаво?»
Урешті Мумі-тролеві таки пощастило виволокти свою знахідку на берег, і він покотив її поперед себе по піску.
Чмих, скільки міг, натягав шию, і врешті таки побачив улов Мумі-троля: буй! Великий барвистий буй!
— Йо-хо! — загукав Мумі-троль. — Що скажеш?
— Цілком незле, — відгукнувся Чмих, схиливши набік голову й критично оглядаючи знахідку. — А як тобі мій улов?
Чмих поскладав свої трофеї рядочком на піску.
— Корковий пояс знадобиться, але навіщо тобі щербатий черпак? — чудувався Мумі-троль.
— Придасться на господарстві… Тільки воду вичерпувати доведеться дуже швидко… Послухай-но, Мумі-тролю! Міняймося! Рогожку, черпака й черевика віддаю за оцього старого буя!
— Нізащо! — як відрізав Мумі-троль. — Можу хіба згодитися на обмін коркового пояса на загадковий талісман, якого принесло морем з далеких країв.
З тими словами Мумі-троль досягнув з кишені скляну кулю і потрусив нею перед очима Чмиха. Усередині кулі вихором закружляли сніжинки і за мить знову вляглися, вкривши крихітну хатинку з віконцями зі срібного паперу.
— О-о, — простогнав Чмих.
Нещадна внутрішня боротьба відбувалася у душі Чмиха, який понад усе цінував власність.
— Дивись! — дражнив його Мумі-троль, знову потрясаючи кулею зі снігом.
— Я не знаю… — Чмих був у відчаї. — Я й справді не знаю, чого мені хочеться більше — коркового пояса чи зимового талісмана! Моє серце розривається надвоє!
— На дану мить цей сніговий талісман єдиний в усьому світі! — переконував Мумі-троль.
— Але я не можу відмовитися від пояса! — скімлив Чмих. — Любий Мумі-тролю, може, хай куля належить нам обом!
— Гм, — хмикнув Мумі-троль.
— Я лише інколи потримаю її в руках, — умовляв Чмих. — Скажімо, щонеділі…
Мумі-троль на якусь хвилю замислився.
4
Вірші у перекладі Мар’яни Савки.
