Пантера знялася в повітря з господарем на спині.
Випереджаючи швидкість світла, помчали вони крізь Всесвіт. Метеори з шипінням перетинали їм шлях, зоряний пил немов снігом притрушував плащ Чарівника.
Червона жарінь усе яскравіше яріла внизу. Чарівник летів простісінько до Долини Мумі-тролів. М’яко торкнувшись лапами землі, пантера приземлилася на вершину гори.
Гості родини Мумі-тролів усе ще сиділи в мовчазному замилуванні навколо красеня-рубіна. Їм здавалося, що у його пломені вони бачать усе те найгарніше, найвідважніше і найшляхетніше, що передумали й пережили у своєму житті, а тепер захотіли передумати й пережити ще раз. Мумі-троль пригадав собі нічну виправу удвох з Нюхмумриком. Хропся думала про свою блискучу перемогу над дерев’яною королевою. Мамі Мумі-троля знову запраглося полежати на теплому пісочку, поніжитися на сонці й помилуватися синім небом з-під гойдливих пуп’янків морських гвоздик. Геть усі поринули у спомини, а тому аж підскочили з несподіванки, коли з тіні вибігла біла мишка з червоними очима й пошелестіла просто до Королівського Рубіна. За нею прошмигнув чорний-чоренний кіт і простягнувся у траві поряд.
Наскільки було відомо, у Долині Мумі-тролів не мешкали ні білі миші, ані чорні коти.
— Киць-киць! — покликав Гемуль.
Але кіт тільки примружив очі й навіть бровою не повів у його бік.
— Доброго вечора, сестрице! — привіталася мишка-полівка.
Біла миша глянула на неї довгим похмурим поглядом своїх червоних очей.
Мумі-тато простягнув новоприбулим келихи з пуншем, однак ті не звернули на нього ані найменшої уваги.
У недоброму передчутті всі принишкли, перешіптуючись. Чупсля з Тряслею занепокоїлися, заховали Короля Рубінів до валізки і замкнули покришку. Та коли вони націлилися забрати валізу з галявини, миша раптом звелася на задні лапки й почала рости. Вона стала майже така завбільшки, як будиночок Мумі-тролів, а тоді враз обернулася на Чарівника у білих рукавичках і з червоними очима. Він сів у траву, не зводячи погляду з Чупслі і Тряслі.
— Забирайсясля геть, старе одороблосля! — гнівно крикнула Трясля.
— Це ви знайшли Короля Рубінів? — запитав Чарівник.
— Не пхайсясля у чужі справисля! — підтримала Чупсля.
Ще ніхто не бачив Чупслю і Тряслю такими відважними.
— Я шукав Королівський Рубін триста років, — мовив Чарівник. — Ніщо у світі мене не цікавить, окрім нього.
— Нассля теж!
— Ви не можете забрати у них рубін! — втрутився Мумі-троль. — Вони чесно викупили його у Мари!
Мумі-троль, звісно, промовчав, що викупили коштовність взамін на старого капелюха самого Чарівника. (Він, до речі, придбав собі вже нового).
— Пригостіть мене чимось, — попросив Чарівник. — Мої нерви не витримують…
Мумі-мама вмить принесла йому тарілку з оладками та варенням.
Доки Чарівник ласував, гості наважилися підсунутися трохи ближче. Хто їсть оладки з варенням, не може бути страшним та небезпечним. З таким можна пускатися в розмову.
— Смакуєсля? — поцікавилася Чупсля.
— Дуже! Востаннє я їв оладки вісімдесят п’ять років тому!
Усім стало шкода Чарівника, гості підсунулися ще ближче.
Попоївши, Чарівник обтер вуса й мовив:
— Я не маю права забрати у вас Рубін силою. Те, що куплено, можна лише продати або подарувати. Чи не обміняли б ви його, скажімо, на дві гори діамантів та долину розмаїтих коштовних каменів?
— Ніколисля! — одностайно заперечили Чупсля і Трясля.
— І подарувати мені його теж не хочете?
— Нісля!
Чарівник важко зітхнув.
Сумний та невеселий, поринув він у глибоку задуму.
— Хай свято триває, — озвався за якийсь час. — А я вам почарую! Кожному, хто забажає! Будь ласка, замовляйте чари! Право першості має родина Мумі-тролів.
Мумі-мама на мить завагалася.
— Йдеться лише про речі чи й про бажання теж? — запитала вона. — Якщо пан Чарівник розуміє, що я маю на увазі?
— Звичайно, розумію, — відповів Чарівник. — Речі начаровувати, ясна річ, легше, але можна й бажання.
— Мені б дуже хотілося, щоб Мумі-троль не тужив за Нюхмумриком! — побажала собі Мумі-мама.
— Я й не знав, що по мені це так помітно… — знітився і зашарівся Мумі-троль.
Чарівник змахнув полами плаща, і смуток одразу покинув серце маленького Мумі-троля.
Туга змінилася чеканням, а чекати завжди легше, аніж тужити.
— Я собі теж придумав бажання! — вигукнув Мумі-троль. — Любий Чарівнику, пошли Нюхмумрикові, де б він зараз не був, оцей стіл з усіма наїдками та напоями!
Тієї ж миті стіл злетів над деревами і полинув на південь з оладками й варенням, фруктами і квітами, пуншем та карамельками і з книжкою Ондатра, яку той поклав на край столу.
— О ні! — скрикнув Ондатр. — Попрошу негайно повернути мою книжку!
— Що зроблено, того не повернути! — розвів руками Чарівник. — Однак шановний пан одержить навзамін нову книгу. Прошу!
— «Про необхідність усього», — прочитав Ондатр. — Але ж це зовсім інша книга! У моїй ішлося про марноту всього!
Чарівник тільки засміявся.
— Тепер ніби моя черга, — озвався Тато Мумі-троля. — Дуже важко зробити вибір! Я думав уже і так і сяк, але нічого путнього придумати не зміг. Теплицю цікавіше збудувати самому… Ялик — теж… Зрештою, у мене все є!
— Але ж вас ніхто не змушує загадувати бажання, — устряв Чмих. — Можете мені відступити свою чергу, а я забажаю собі двічі.
— Так то воно так, — завагався Тато. — Та якось шкода відмовлятися від нагоди, яка трапляється раз у житті…
— Не затримуй усіх, — зауважила Мама. — Побажай собі гарну оправу для Мемуарів!
— Чудова думка! — зрадів Тато.
Усі скрикнули від захоплення, коли Чарівник простягнув Татові сап’янову оправу для книги, оздоблену золотом та інкрустовану перлами.
— Тепер я! — вихопився уперед Чмих. — Хочу власного човна! Схожого на морську мушлю з пурпуровими вітрилами, щоглою з палісандрового дерева і смарагдовими кочетами!
— Ого, як ти розігнався! — суворо звів угору брови Чарівник, але на устах у нього вигравав привітний усміх. Він змахнув плащем…
Усі затамували подих, однак нічого не відбулося.
— Не вдалося? — розчаруванню Чмиха не було меж.
— Чому ж, усе вдалося! — відповів Чарівник. — Тільки я поставив човна біля причалу, ясна річ. Завтра ти його там знайдеш.
— Про смарагдові кочети не забули? — недовірливо перепитав Чмих.
— Як можна забути?! Чотири кочети і один про запас, — запевнив малого Чарівник. — Наступний!
— Та-а, — почав мимрити Гемуль, — кажучи правду, я загубив ботанічну лопатку, позичену в Хропуся. Здалась би мені нова…
І Гемуль, який був добре вихованим, зробив реверанс,[9] беручи з рук Чарівника нову лопатку.
— Ви не втомилися чаклувати? — поцікавилася Хропся.
— Анітрохи! Дуже легкі побажання! — відповів Чарівник. — А що забажала б собі панночка?
— Це не так легко, — засоромилася Хропся. — Можна я скажу вам на вухо?
Вислухавши Хропсю, Чарівник здивовано глянув на неї:
— А панночка впевнена, що їй личитиме?
— Цілковито! — майже безгучно видихнула Хропся.
— Що ж, хай буде по-твоєму!
Наступної миті юрба спантеличено загула.
Хропся змінилася до невпізнання.
— Що ти з собою зробила?! — захвилювався Мумі-троль.
— Побажала собі очі дерев’яної королеви! Ти ж казав, що вони у неї такі гарні!
— Казав, але ж… — Мумі-троль геть розгубився.
— Тобі не подобаються? — сльози бризнули Хропсі з очей.
— Не плач! — заспокоював малу Чарівник. — Твій братик може побажати, щоб ти знову стала такою, як перше.
— Але я хотів загадати собі щось зовсім інше! — запротестував Хропусь. — Не моя вина, що у моєї сестрички безглузді забаганки…
— А яким було твоє побажання? — поцікавився Чарівник.
— Я хотів одержати обчислювальну машинку! Машинку, яка б визначала, що справедливо — а що ні, що добре — а що погано.
— О, це надто важко, — мовив Чарівник. — Мені не під силу!
9
Гемулі роблять реверанси, бо кланятися в сукні якось ніби недоречно (прим. авторки).
