6 Оце ж чини по свойму розуму й не дай йому зїйти в землю на той сьвіт із волосом сивим.
7 Синам же Галаадїя Берзеллїя яви ласку, щоб вони за твоїм столом їли, вони бо стали менї в пригодї, як я втїкав од брата твого Абессалома.
8 Далїй, маєш ще при собі Семея Геренка, Беняминїя з Бахуриму: сей проклинав мене тяжко, як ійшов я в Маханаїм, та він вийшов зустріч мене на Йордань, і я заприсяг Господом, кажучи: Я не страчу тебе!
9 Ти ж не зостав його без кари, бо ти чоловік мудрий, так знати меш добре, що йому заподїяти, щоб він пійшов на той сьвіт із сивим волосом скривавленим.
10 І почив Давид із отцями своїми, й поховано його в Давидовому городї.
11 Царювання ж Давидового над Ізраїлем було сорок год: в Гебронї він правив сїм год, в Ерусалимі ж трийцять і три годи.
12 І сїв Соломон на престолї батька свого Давида, а потуга його все кріпшала та й кріпшала.
13 І прийшов Адонїя, син Аггитин, до Бетсаби, матері Соломонової. І сп>
14 І почав: Треба менї поговорити з тобою. Каже вона: Говори.
15 Тодї каже він: Знаєш сама, що царство було моє й що ввесь Ізраїль ждав, що царем буду я. Та воно пійшло инакше й припало царство мойму братові, бо Господь йому так призначив.
16 Тепер в мене одна тільки просьба до тебе: не відмов менї. І каже вона йому: Говори.
17 І промовив він: Попроси царя Соломона - бо він тобі не відмовить - нехай оддасть за мене Абисагу з Сунаму.
18 І каже Бетсаба: Добре, я перемовлюсь із царем про тебе.
19 Як же ввійшла Бетсаба до царя Соломона, щоб із ним перемовитись про Адонїю, царь піднявся, вклонивсь перед нею та й сїв на свойму престолї. Поставлено престол і про цареву панїматку, й вона сїла з правого боку його.
20 І каже вона: Є в мене просьба невеличка до тебе, не відмов менї її. І відказав їй царь: Скажи тілько, панїматко, я певно тобі не відмовлю.
21 І промовила вона: Що, коли б Абисагу з Сунаму оддали за твого брата Адонїю?
22 І відказав царь Соломон матері: О, чому ти просиш тільки Абисагу з Сунаму про Адонїя? Лучше проси вже йому й царства. Він же бо мій старший брат, до того ж має за собою сьвященника Абіятара та Йоаба Саруєнка.
23 І поклявсь царь Соломон Господом так: Нехай менї те й те вдїє Бог, коли Адонїя виявив се бажаннє не про те, щоб наложити головою!
24 Так певно, як живе Господь, що укріпив мене й посадив мене на престолї батька мого Давида, та по своїй обіцянцї устроїв менї дом: сьогоднї буде страчений Адонїя!
25 І дав царь Соломон наказ Банеї Йодаєнкові, й вбив його той, і вмер він.
26 Сьвященникові ж Абіятарові повелїв царь: Ійди ув Анатот у твій хутор, бо й ти заробив смерть. Та сьогоднї тебе не страчу, бо ти носив скриню Господню перед моїм отцем Давидом, і все, що витерпів отець мій, терпів і ти з ним.
27 Так видалив Соломон Абіятара, щоб він більш не був сьвященником Господнїм; і справдилось Господнє слово, що сказав був про дом Ілїя в Силомі.
28 Як дойшла ж про се чутка до Йоаба - Йоаб же тягнув руку за Адонїєю, а до Соломона не прихилявся - то він втїк у намет Господень та й ухопився за роги жертівника.
29 Як же з'ясовано цареві Соломонові: Йоаб утїк у намет Господень і стоїть коло жертівника, послав Соломон Банею Йодаєнка з наказом: ійди, вбий його.
30 Як же прийшов Банея до намету Господнього, сказав йому: Такий царський наказ: Ходи сюди! той же відказує: Нї, тут хочу вмерти. І принїс Банея відповідь і каже: Так говорив Йоаб і так він менї відказав.
31 І рече йому царь: Зроби так, як він промовив; убий його й поховай, щоб зняти з мене й з моєї родини кров, що Йоаб пролив безвинно.
32 І нехай Господь оберне кров його на його голову, бо він убив двох таких, що були безвинні й лучші його, а мій отець Давид і не знав про те, Абенира Ниренка, гетьмана Ізрайлевого та Амессу Етеренка, гетьмана Юдиного.
33 Оце ж нехай кров їх навіки впаде на голову Йоабові й потомків його, а Давидові й потомкам його, й домові його, й престолові його по всї вічні часи нехай посилає Господь щасну долю!
34 І пійшов Банея Йодаєнко та й убив Йоаба, й поховано його в домівцї його в степу.
35 І поставив царь Соломон Банею Йодаєнка намість його над військом, а сьвященника Садока поставив царь намість Абіятара.
36 І послав царь і повелїв кликнути Семея й сказав йому: Збудуй собі будинок у Ерусалимі й зоставайсь тут жити, не виходячи нїкуди звідси.
37 Коли ж ізвідси вийдеш, хоч би поза потік Кедрон, так зараз - знай се - мусиш умерти; кров же твоя впаде на твою голову.
38 І відказав Семей цареві: Добре! як мій добродїй й царь повелїв, так і чинити ме раб твій. От і жив Семей у Ерусалимі довго.
39 Аж ось лучилось у три роки, що два раби Семеєві втекли до Анхуса Маашенка, царя Гетського. І переказано Семеєві: Раби твої в Гетї:
40 І зібрався Семей, осїдлав осла свого та й пустивсь у дорогу в Гет до Анхуса шукати рабів своїх. І вернувся Семей й привів раби свої з Гета.
41 От і з'ясовано Соломонові, що Семей виходив з Ерусалиму в Гет і вернувсь назад.
42 І післав царь закликати Семея, та й каже йому: Чи ж я не поклявся тобі Господом і не завірив тебе: скоро ти звідсї пійдеш куди небудь, мусиш - знай се - вмерти? Ти ж відказав менї: добре! чую!
43 Чом же ти не вважив на виречену перед Господом божбу й на повелїннє тобі дане?
44 І рече царь надто Семеєві: Сам ти знаєш і серце твоє знає все те зло, яке ти заподїяв отцеві мойму Давидові. Нехай же Господь оберне твою злість на твою голову,
45 Царь же Соломон нехай буде благословен, і Давидів престол нехай буде непорушен перед Господом по вічні часи!
46 І повелїв царь Банеї Йодаєнкові; він вийшов і стратив його, й той вмер.
1-а царiв 3
1 Як же окріпло царство в руцї в Соломона, посвоячився Соломон із Фараоном, Египецьким царем, і взяв за себе дочку Фараонову й привів її в Давидів город, покіль не скінчить будови палати своєї й храму Господнього й муру навкруги Ерусалиму.
2 Тодї приносив люд жертви ще на висотах, до того бо часу не був ще збудований дім імени Господньому.
3 Соломон любив Господа і ходив в установах отця свого Давида, але й він приносив жертви й палив кадило на висотах.
4 І подався царь у Габаон, щоб там жертвувати, бо се була найповажнїща жертівна висота. Тисячу всепалень принїс Соломон на тому самому жертівнику.
5 У Габаонї ж обявивсь Господь Соломонові вночі вві снї, й рече Бог: Проси, що дав би я тобі.
6 І відказав Соломон: Ти виявив мойму отцеві Давидові велику милость, і за те, що він ходив перед лицем твоїм у щиростї, побожностї й в чистотї серця, ти додержав йому цю велику милость і дарував йому сина, що седїв би на його престолї, як і є воно тепер.
7 Оце ж, Господи, Боже мій, вчинив єси раба твого намість отця мого Давида царем; але я ще молодик і не знаю нї виходу, нї ввіходу;
8 І раб твій обертається серед народу твого, що вибрав ти собі, такого великого народу, що за множеством його неможна його нї злїчити, нї переглянути;
9 То ж дай слузї твойму розумне серце, щоб йому правити народом твоїм і вміти розбірати між добрим і лихим; бо хто зможе правити сим величезним народом?
10 І вподобав Господь, що Соломон просив сього.
11 І рече йому Бог: За те, що ти просив сього, а не випрошував довгого віку, або багацтва, або смертї ворогів твоїх, а прохав розуму, щоб уміти судити,
12 То я вволю твою волю: даю тобі мудре й розумне серце, так що рівнї тобі нї перше тебе не було, нї послї тебе не зявиться.
13 Ба й тим, чого не прохав єси, надїляю тебе: і багацтвом, і славою, так що рівнї тобі не буде між царями, покіль віку твого;
14 І коли ходити меш путьми моїми, пильнуючи установ моїх і заповідей моїх, як отець твій Давид ходив, так дам яЂобі й вік довгий.
15 І прокинувся Соломон, і зрозумів, що се сновидїннє. Вернувшися ж у Ерусалим, приступив перед скриню закону Господнього, й принїс жертви всепалення та жертви мирні, й зладив велику гостину про всї слуги свої.
