6 І прийшов до його керманич корабельний та й каже: Як тобі спати? вставай, покликни до твого Бога; може сей Бог зглянеться на нас, і ми не погинемо.

7 І говорили вони один одному: Ось, киньмо лишень жереб, щоб довідатись, за чию провину сталась нам ся пригода. Як же кинули вони жереб, упав він на Йону.

8 І кажуть вони йому: Скажи же нам, за яку провину сталась нам ся пригода? Яке твоє дїло й звідки ти йдеш? де твій край, і з якого ти народу?

9 І відказав їм: Я Єврей і почитаю Господа, Бога небесного, що сотворив море й увесь суходіл.

10 І полякались вельми люде й сказали йому: Що се ти зробив? бо довідались, що він утїкав од Господа, він бо їм признався.

11 Питають його тодї: Що нам з тобою почати, щоб море втихло про нас? бо море не переставало яритись.

12 Тодї він сказав їм: Возьміте мене та й вкиньте мене в море; тодї воно втихне про вас; я бо добре знаю, що ся страшенна хуртовина прийшла на вас через мене.

13 Але ті люде силкувалися добитись до берега, та се їм не вдалось, бо море не переставало яритись проти них.

14 Тодї покликнули вони до Господа й мовляли: Просимо тебе, Господи! не дай нам згинути за життє сього чоловіка, й не винуй нас, наче б ми безвинну кров пролили; ти бо, Господи, вчинив, що тобі сподобалось.

15 Тодї взяли вони Йону та й вкинули в море; і перестало море яритись.

16 І полякались ті люде вельми перед Господом, принесли Господеві жертву й обреклись обітами.

Йона 2

1 Господь же повелїв великій рибі проглинути Йону; й був Йона у череві в риби три днї й три ночі.

2 І молився Йона Господеві з черева в кита

3 І промовляв: В смутку мойму покликнув я до Господа, й він вислухав мене; з черева преисподньої взивав я, а ти почув мій голос.

4 Вкинув єси мене в глибінь, у серце моря, і води обгорнули мене; всї води, всї филї твої проходили надо мною.

5 Вже я думав: Відкинений я від очей твоїх, а тепер чей я знов побачу храм твій сьвятий.

6 Обняли мене, добирались води до душі моєї, безодня зачинила мене в собі; морські трави обвили голову менї.

7 Попід підвалини гір потонув я, і земні засови замкнули мене, здається, на віки; але ти, Господи, Боже мій, виведеш душу мою з сієї глибинї пекольної.

8 Як душа завмірала в менї, спогадав я на Господа, й ось, молитва моя дійшла до тебе, до храму сьвятого твого.

9 Хто марні й ложні боги шанує, той покинув Милосердного свого,

10 Я же голосом похвали принесу тобі жертву; чим обрік себе, те я й сповню; в Господа бо одного - рятунок.

11 І повелїв Господь киту викинути Йону на сушу.

Йона 3

1 І надійшло слово Господнє до Йони вдруге:

2 Вставай, подайсь у Ниневію, город великий, і проповідуй в йому, що я повелїв тобі.

3 І встав Йона, й подавсь у Ниневію, як повелїв Господь; Ниневія ж була великий город, на три днї ходи.

4 І почав Йона проходити город, скілько мож за один день перейти, й проповідував, говорючи: Ще сорок день, а Ниневія стане розвалищем.

5 І повірили Ниневійцї Богу: оголосили піст, і понадївали волосяницї, від найбільшого та й до найменьшого.

6 Бо поголоска про се дойшла до царя Ниневійського, - й устав царь із свого престолу, скинув із себе царську одежу свою, й закутавсь у волосяницю, і сїв на попелї.

7 І звелїв сповістити в Ниневії й заповісти від іменї царського й вельмож своїх, щоб нї люде, нї скотина, нї воли анї вівцї нїчого не їли й не пасли та й води не пили;

8 Та щоб окриті були вереттєм - людина й скотина, й скілько сили, взивали до Бога, та щоб кожне покинуло ледачу дорогу свою й неправедні вчинки рук своїх.

9 Хто знає, може Бог іще змилосердиться й відверне від нас палаючий гнїв свій, і ми не погинемо.

10 І побачив Бог їх учинки, що вони покинули свою ледачу дорогу, й пожалував Бог наслати на них те лихо, яким їм був загрозив, і не наслав.

Йона 4

1 Йона ж розсердився тяжко й запалав гнївом,

2 І моливсь Господеві й промовив: О, Господи, хиба ж не се говорив я, бувши ще в моїй країнї? тим же то й хотїв утекти в Тарсис; знав бо я, що ти - Бог благий і милосердний, довготерпеливий і багатий на ласку, та що маєш спожалїннє над нуждою.

3 Возьми ж у мене душу, Господи, бо лучше менї вмерти, анїж жити.

4 Господь же сказав: Чи ж слушно се тебе так розсердило?

5 І вийшов Йона з міста й осїв від східнього боку міста, та й зробив собі там будку та й седїв у холодку, визираючи, що станеться з городом.

6 А Господь Бог виростив ростину, й знялась вона понад головою в Йони, щоб мав тїнь над головою, та щоб успокоїв свою досаду, й Йона вельми зрадїв тій ростинї.

7 Як же назавтра вранцї почала зоря зоріти, повелїв Бог червякові, щоб підгриз ростину, й вона всхла.

8 А як зійшло сонце, послав Бог гарячого восточнього вітра, й сонце припекло Йону в голову, так що він зовсїм ізовяв, і бажав собі смертї й сказав: Лучше менї вмерти, анїж так жити.

9 І промовив Бог до Йони: Чи то ж бо тобі так досадно через ростину? Він відказав: Досадно, хоч би й умерти.

10 Тодї сказав Господь: Тобі жаль ростинки, дарма що коло неї не поравсь і не зростив її, - що за одну ніч виросла й за одну ніч поникла;

11 А менї б то та не жаль було Ниневії, великого городу, що в йому більш ста й двайцятьох тисяч чоловіка живе, що не вміють розпізнати правицї од лївицї, та й так багато скотини?

Михей 1

1 Слово Господнє, що надійшло до Михея Морастія за Юдейських царів Йоатама, Ахаза й Езекії, а було йому обявлене про Самарию й Ерусалим:

2 Слухайте, всї народи, вважай, земле, й уся її повня! Нехай буде Господь Бог сьвідком проти вас, Господь із сьвятого храму свого.

3 Ось бо, Господь вийде з пробутку свого, зійде вниз і возьме під ноги високих на землї.

4 Гори розтануться під ним і долини, як віск від огня, стопнїють, мов ті води, що ллються з гори.

5 А все воно - за Яковову безбожність, за гріх дому Ізрайлевого. Від кого безбожність Яковова? хиба ж не від Самариї? Від кого висоти в Юди? хиба ж не від Ерусалиму?

6 За се зроблю з Самариї купу розвалищ у полї, місцем, щоб на йому виногради садили; каміннє , сї позвергаю в долину, відкрию її підвалини.

7 Всї ідоли її порозбиваю, й усї дари її любодїйні спалю огнем, та й усї боввани її передам на розбиваннє; бо вона їх із плати за блудництво построїла й пійдуть вони дарами до (другої) блудницї.

8 Тим же то буду ридати-голосити; як ограблений і обнажений, - ходити; вити, як шакал, як струсї, - пищати.

9 Болючий бо побій її дійде аж до Юди, наближиться до ворот мого народу, до Ерусалиму.

10 Не пускайте ж про се поголоски хоч у Гетї, не голосїте там; ув оселї Офра покрийте себе попелом.

11 Переселяйтесь (у неволю), Шафирські осадницї, стидовично понажені; не втече й осадниця Заананська; плач у Езелї не дасть вам з'упинитись там.

12 Оплакує своє добро осадниця Мароти, бо лихолїттє наближується й до воріт Ерусалимських.

13 Запрягай в колесницю бистрих, ти, Лахиська осаднице, ти бо - початком гріхів дочки Сионової, в тобі бо появились перші проступки Ізраїля.

14 Тим же то будеш ти посилати дари в Морешет-Гет; люде ж Ахзивські будуть оманом царям Ізраїлським.

15 Я ще нашлю на тебе, осаднице Мореша, здобичника; він досягне до Оддоламу, - сієї слави Ізрайлевої.

16 Ой обстрижи ж - обголи собі голову по дїтях твоїх, щиро коханих; розшири по них лисину, як орел, коли лїниться; бо переселять їх від тебе в неволю.

Михей 2

1 Горе тим, що задумують беззаконностї, і вже на ложах своїх укладають ледаче, щоб довершати все те від ранку, від досьвітку, - тому, що вони чують силу в руках своїх.

2 Забажають ниви, й забирають її, - будинку, й відіймають його; загарбують людину й дім її, чоловіка й його наслїддє.

3 Тим то ось як говорить Господь: От, я задумав, наслати на сей рід лихолїттє, яке ви не здолїєте скинути з ший ваших, і не зможете ходити просто; бо настане час гіркий.

Вы читаете Біблія /Библия
Добавить отзыв
ВСЕ ОТЗЫВЫ О КНИГЕ В ИЗБРАННОЕ

0

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.

Отметить Добавить цитату