містах Землі, і заміські вілли, справжні палаци, і автомашини, і яхти, і літаки, і мільйонні банківські рахунки, і кількадесят паспортів громадянина різних країн на різні імена, але всі з моєю фізією на фото...
— Ух! — сказав я, потираючи лоба. — І це ти називаєш першою необхідністю?
— Так, — кивнув чорт. — А що далі, то вже на твій розсуд. Резиденції на інших планетах, міжзоряні яхти тощо. Та, сподіваюсь, ти дотримуватимешся нашої домовленості?
— Авжеж, безумовно... Стоп! А це що таке? — Я взяв до рук товстий альбом і перегорнув кілька сторінок: там були великоформатні фотографії (ні, ні, цілком пристойні). — О, Боже!
— Це дівчата, — пояснив Альфред.
— Сам бачу, що не крокодили.
— Гарні дівчата, правда? Визнай, що в мене непоганий смак.
— Визнаю.
Дівчата в альбомі були гарні й різні. Блондинки, брюнетки, шатенки, русяві, руді, чорно-, синьо-, каро-, сіро-, зеленоокі — і всі надзвичайно вродливі.
— Я подумав, — озвався Альфред, — що такій поважній людині, як ти, зовсім не годиться бути неодруженим. Обирай, хто тобі до вподоби, а я миттю представлю детальні біографії та характеристики. Гадаю, що для початку чотирьох дружин буде досить. Як казав колись Магомет...
— Магомет мені не указ, — урвав його я, хитаючи головою. — Я християнин.
— Та невже? — осміхнувся чорт.
Я почервонів.
— Ну, в кожнім разі, я прихильник моногамії. Один чоловік — одна жінка.
Альфред знизав плечима:
— Що ж, тоді обирай одну.
Я ще трохи помилувався гарненькими личками в альбомі, потім з зітханням закрив його і рішуче відклав убік.
— Невже не сподобалися? — стривожився чорт. — А я ж бо так намагався догодити тобі.
— Та ні, все гаразд. Твоєї вини тут немає, ти добре попрацював, але...
— Але? — пожвавішав чорт. — Маєш на оці дівчину, проте вона нехтує тобою?
Я на мить завагався.
— Ну, не зовсім так, а... От якби десь на світі існувала дівчина, схожа на ту, яку я собі уявляю...
— Все, що ти тільки можеш собі уявити, десь та існує, — авторитетно запевнив Альфред. — І дівчата не становлять винятку.
— В такому разі... — Все ще вагаючись, я підійшов до комп'ютера, ввімкнув його і відкрив файл лише вчора дописаного роману. — Ось, почитай, і ти все зрозумієш.
Чорт улаштувався в кріслі перед комп'ютером і швидко став читати, мало не щосекунди натискаючи клавішу 'PageDown'. З такими темпами він закінчив його, коли я допивав третю чашку кави і допалював шосту сигарету поспіль.
— Ну як? — з хвилюванням запитав я.
— Буває й гірше, — втішив мене чорт. — І нічого, друкують.
— Я не про те, — шаріючись, мовив я. — Вона... Така, як вона, існує?
— Ще б пак! Звісно, існує. Я вже казав тобі, що...
— То розшукай її. І якнайшвидше.
Чорт загадково всміхнувся, підморгнув мені — і тієї ж миті настирливо задзеленчав дзвінок у двері моєї квартири.
Я невдоволено поморщився:
— Кого це там чорт приніс?! У такий відповідальний момент. — І, зітхнувши, пішов відчиняти.
Я не помилився — гостя справді чорт приніс. Мій чорт. І не гостя, а гостю. Я її зразу впізнав. Не міг не впізнати...
* * *
Отак ми й живемо — я, мій чорт і Вона — дівчина моєї мрії, моя єдина дружина. Я щасливий з Нею, а Вона — зі мною. Вона твердить, що не була щаслива, поки не зустріла мене, і я охоче вірю Їй, бо й сам не був щасливий без Неї. Зате зераз нашому щастю немає меж.
Мій чорт теж щасливий. Ми не надто докучаємо йому своїми бажаннями (часом він навіть дорікає нам, що ми нехтуємо його товариством), і Альфред фон Бурбурмуло, диявол-слуга доктора чорної та білої маґії, звитяжця нечистої сили, фактично став сам собі господарем, вільним митцем у царині чаклунства. Чого тільки він не виробляє — і все собі на втіху, для душі, яка в нього, безумовно, є, і дуже добра, хох сам він це заперечує. Зрідка й ми приєднуємося до його розваг, побешкетуємо трохи, розвіємося, одно слово, не нудьгуємо.
Наприклад, наступної весни збираємося завітати в Москву — і не просто так, а по-булгаківськи. Одного травневого вочора на Патріарших відбудеться дуже цікава історія! Щоправда, Берліоза, Бездомного, Ліходєєва та інших у Москві немає, та Альфред запевняє, що це невелика біда. Подібні до них завжди знайдуться — треба лише пошукати.
КІНЕЦЬ
Серпень 1991 р.
