голові,— о боже, як вона болить! — ти невдовзі станеш самотнім, мій любий.
— Як ти сюди потрапила?
Він допоміг їй підвестися на ноги.
— З учорашнього дня, — гордо заявила Джун, — я власниця розкішної машини, яка дісталася мені за сто дев'ять фунтів і сім шилінгів. Де моя камера?
Джордж подав їй фотоапарат, і вона поклала його собі на коліна так обережно, ніби це був не фотоапарат, а сире яйце.
Чед приніс з кухні пляшку віскі, три чарки і сказав, що Джун зараз треба випити. Потім Джун розповіла, що з нею сталося.
Вона теж побачила мертву жінку, відсунула стіл і нахилилася, але несподівано почула позад себе легке шарудіння. Не встигла обернутися — удар якимось твердим предметом поклав її поряд з незнайомкою, і ось тільки тепер вона очуняла…
— Невже ти не могла обернутися на секунду раніше, — з докором сказав Чед. — Тоді б ми хоч знали, хто вбивця.
— Якби я обернулася на секунду раніше, то вже на віки вічні заснула б безпросипним сном, можеш бути певен. Отож дякуй богові, що я виявилася неповороткою.
— Вона має рацію, — погодився Джордж. — Для вбивці, мабуть, надзвичайно важливо, щоб не розпізнали не лише його, а й жінку. Інакше він би ніколи не ризикнув серед білого дня виносити труп з будинку. Але ж куди він подів її?
— Це повинна виявити поліція з Глазго, — зауважив Чед.
— Зараз ми можемо констатувати лише одне: згідно з вашими описами, можна припустити, що жінка ця не з Крайстчерча, — сказав Джордж.
Незабаром прибули чиновники слідчої комісії: старший інспектор Мідл, два його молодих помічники і сивоволосий згорблений дідусь, поліцейський лікар.
Усіх дуже здивувало зникнення трупа. Ретельно оглянули будинок і територію, що до нього прилягала, але нічого не знайшли. Кривава пляма на килимі залишилася єдиним свідченням того, що тут сталося. Старший інспектор Мідл сисав півблокнота, після чого спокійно залишив зі своїми супутниками Касл-Хоум, так нічого певного і не довідавшись.
— Якщо ці панове докопаються до істини, — уїдливо кинув Чед, — я заткну в землю залізний прут і чекатиму, поки він не проросте.
— В Крайстчерчі за зовнішнім благополуччям приховуються жахливі речі, — пересмикнуло Джун.
— Можливо, — задумливо сказав Чед. — Але поки ми ще нічого про це не знаємо. Мене, наприклад, зараз цікавить, що за людина ніжилася на садовій лаві у Фенвіка? Ладен сперечатися, що він — родич місіс Фенвік і посідає досить помітне становище в упорядкованому малесенькому світі високоповажного підрядчика. Чому це так? Фенвік не видається людиною, яка без всякої для себе вигоди може надати притулок будь-якому зачуханому родичеві і створити йому легке життя. Може, ти, Джордже, що-небудь знаєш про цю людину?
— Ні, не знаю, але я постараюсь довідатися.
— Мертва незнайомка щезла. Якби я не побіг до тебе і не лишив її саму в холі! Хоча б фотографію в найгіршому разі…
— Фотографії в нас немає. Що ж тепер базікати! — Джордж знизав плечима.
Джун вийняла з сумочки люстерко, пудреницю та губну помаду. Вона провела рукою по чорному гладенькому волоссю, яке дивно контрастувало з голубими очима. При цьому вона удавала, ніби слухає краєм вуха розмову чоловіків.
Коли ж настала тиша, вона промовила кілька слів, які справили враження бомби, що вибухнула:
— У мене є фотографія цієї жінки. Перш ніж мене вдарили по потилиці, я встигла зняти її три чи чотири рази. Ти ж знаєш, — вона обернулася до Чеда, — що моя камера завжди напоготові, навіть вночі, коли я сплю.
Обидва заніміли від подиву.
— Вам вдалося сфотографувати вбиту? — першим отямився Джордж. Чед проковтнув слова, які крутилися в нього на язиці, і подумав: «Ні, дідька лисого, тепер я з нею не одружуся. Бути в шлюбі з такою меткою особою…»
— Чому ти не сказала цього одразу? — нарешті запитав.
— Ви не дали мені й слова вставити, — заявила Джун. — Ви розмовляли, розмовляли… Типово для чоловіків, коли вони не знають, що робити. — А потім додала ангельським голоском: — Я взяла з собою все необхідне. Якщо хочете, то віддрукую знімки хоч зараз.
Не минуло й години, як вологі фотографії вже лежали на столі. На них було обличчя темноволосої жінки з високим, трохи випуклим чолом, прямим носом і гострим підборіддям.
Джордж довго розглядав фотознімки і похитав головою:
— Мені вона не знайома. У всякому разі вона не схожа на злочинницю.
— Коли б на обличчі злочинця було написано, що він злочинець, то вони б уже давно перевелися, — зауважила Джун. — А завтра я спробую «клацнути» і загадкового родича Фенвіка. Може, він відомий поліції? — вона повернулася до Чеда. — Та й твою місіс Порджес не завадило б зафіксувати — в отруйниць у всі часи були найбезневинніші обличчя.
Чед з понурим виглядом глипнув на неї. Потім сказав:
— Якби я поїхав на берег Середземного моря, то працював би спокійно, а не ганявся за злочинцями.
— Мені час іти, — Джордж підвівся і взяв одну з фотографій. — Завтра вранці я відправлю її до Глазго.
— А я завтра відвідаю Хаббарда, сподіваюся, що за ніч я зумію підшукати слушний привід, — заявила Джун, непомітно взявши до своїх рук кермо влади. — Всі адвокати або самі шахраї, або зв'язані з ними найтісніше. Я вже хоч щось з містера Хаббарда та витягну.
Пізніше, коли вони вже лежали в постелі, Джун сказала:
— Якщо ти будеш обережно ставитися до того, що тобі подають за столом, і перестанеш вештатися по темних закапелках, то зможеш написати чудову книжку. Всю цю історію, певна річ, треба подати в гумористичному плані і відвести мені, молодій, привабливій жінці, яка перевершила своєю кмітливістю криміналістів, належне місце. — Вона щасливо засміялася, а Чед подумав: «Можливо, й справді не так далеко від істини все те, що я наплів оцьому лицемірові Стерджену. Чому б мені не одружитися з Джун і не зробити Касл-Хоум своєю резиденцією, прогнавши звідси всіх привидів?»
Перш ніж заснути, він знову згадав про покійну місіс Шеклі, про безголові порцелянові фігурки з криваво-червоними шиями, і його знову опосів страх, але набагато сильніший, бо тепер йому треба було боятися не тільки за своє життя, а й за життя Джун.
8
Наступного ранку адвокат Хаббард сам з'явився в Касл-Хоумі, щоб про все дізнатися на місці. Це була людина років сорока п'яти, трохи посивіла ї вельми самовпевнена. Він одразу сподобався Джун.
Коли Хаббард увійшов, Джун з Чедом сиділи за сніданком. Вона запросила Хаббарда випити з ними чашечку кави.
Після того, як адвокат докладно ознайомився зі всім, що сталося в Касл-Хоумі, Джун, немовби намагаючись уникнути відповіді на деякі запитання, перевела розмову на інше. Вона заговорила про останні театральні вистави в Глазго, які Хаббардові були відомі не гірше, ніж їй.
Чед мовчки сидів поряд з ними за столом і в душі вважав дотепні висловлювання Джун чисто жіночим базіканням, а підтакування Хаббарда — простою ввічливістю. Адже його справді хотіли отруїти, намагалися перерізати йому горло, а цим людям не спало на думку нічого кращого, ніж баляндрасити про останню
