Я поклав руку їй на плече. Проте вона м’яко прибрала її й промовила:
— Мабуть, я піду, Сашко. Тут я зайва.
Я не став утримувати її. На Еліному місці я теж почувався б незатишно — самотній капрал серед натовпу офіцерів і науковців…
Незабаром в обсерваційну рубку прибув командор Томасон і доповів начальнику експедиції, що корабель завершив розгін і ліг на заданий курс.
У відповідь Павлов кивнув:
— Гаразд, шкіпере. Тепер оголосіть, що всі вільні від вахти офіцери за десять хвилин мають зібратися в головній кают-компанії. Я повідомлю додаткову інформацію про наше завдання.
Десять хвилин по тому головна кают-компанія була заповнена офіцерами всіх служб корабля — від літно-навігаційної та інженерної до медичної й інтендантської; також були присутні керівники наукової групи. Рядовий та сержантський склад, ворент-офіцери й лаборанти спостерігали за брифінгом через бортову мережу; а ті члени команди, що наразі несли вахту, могли згодом подивитися запис.
Капітан Павлов став біля великого екрана зі схематичним зображенням ділянки зоряного неба в нортонівській проекції, що враховувала затримку видимого зміщення всіх відомих астрономічних об’єктів через відстань до них і таким чином показувала їхнє
— Пані та панове, — заговорив Павлов. — Наш брифінг буде коротким, оскільки задача наша надзвичайно проста і пояснювати її суть довго не доведеться. Передовсім доводжу до вашого відома, що зоря Вецен не є метою нашої експедиції. Ми навмисно ввели вас в оману задля уникнення можливого витоку інформації. Насправді ми летимо до іншої зорі, розташованої маже на такій самій відстані, але в секторі Оріона. У каталогах вона значиться під кодовим номером SL 20458914 і власною назвою Аруна.
Капітан ткнув дистанційною указкою в центр екрана, і там засяяло яскраве жовто-гаряче кружальце.
— Зоря належить до класу G5V, тобто перебуває на головній послідовності і за спектром випромінювання трохи червоніша за Сонце, зате значно жовтіша від нашої Епсилон. Має планетарну систему — від семи до дванадцяти планет. З великою ймовірністю серед них є одна потенційно придатна для життя. Але, як ви розумієте, остання обставина ще не привід споряджати туди експедицію. В радіусі тисячі світлових років навколо Сонця нараховується понад сім мільйонів зірок, серед яких чимало жовтих і оранжевих карликів з кисневими планетами земного типу — їх нам з надлишком вистачить на найближчі кілька сторіч.
Павлов зробив паузу й сухо прокашлявся.
— А тепер про причини, чому ми таки летимо до Аруни і чому керівництво Корпусу тримало наше завдання в таємниці. Викладу факти, які стали нам відомі порівняно недавно. Сім років тому один з розвідувальних кораблів Земної Астроекспедиції здійснив якесь важливе відкриття. Таке важливе, що його негайно ж засекретили. Було засекречено навіть факт самого відкриття. Протягом цих семи років Астроекспедиційний Корпус Землі під патронатом уряду здійснює проект „Атлантида“ — для тих, хто вперше чує це слово, пояснюю, що так називався легендарний земний острів, на якому в стародавні часи буцімто існувала високорозвинена цивілізація; за переказами, Атлантида загинула в результаті сильного замлетрусу. Ми не знаємо, чи існують тут якісь паралелі, нам взагалі майже нічого невідомо про цей проект, за винятком трьох куцих фактів. Перше: він щедро фінансується за рахунок федерального уряду Землі. За різними оцінками, щорічні асигнування на проект „Атлантида“ складають від половини до двох третин бюджету всієї Ериданської Астроекспедиції.
Ганс Вебер, що сидів поруч зі мною, не стримався і присвиснув.
— Нівроку ж собі!
— Цілком поділяю ваші емоції, лейтенанте, — погодився Павлов. — Наші земні колеги запопали собі справжню дійну корову і, до того ж, ні з ким її молоком не діляться. Це, до речі, другий факт: військові до участі в проекті не допускаються ні під яким соусом. І, нарешті, третє: проект „Атлантида“ безпосередньо пов’язаний з зорею Аруна — в її локальному просторі проводяться якісь важливі дослідження. Наша задача полягає в тому, аби з’ясувати, що там відбувається. І з’ясувати якомога більше — саме з цієї причини була засекречена справжня мета нашої експедиції. Керівництво не хотіло допустити, щоб земляни заздалегідь довідалися про наше прибуття і встигли приховати від нас найважливіше. — Він знову прокашлявся. — Це все, що я мав вам сказати, пані та панове. Це все, що нам відомо. Можете робити будь-які припущення з цього приводу, але боюся, що вони будуть далекі від дійсності.
З цими словами капітан Павлов вийшов з кают-компанії. Слідом за ним рушили шкіпер Томасон, старший помічник Крамер і головний інженер Роско — керівна трійця „Маріани“.
— Оце так! — озвався хтось за моєю спиною. — Виявляється, ми ведемо шпигунські ігри з Землею.
— Шпигунські чи ні, — зауважив мічман зі служби систем життєзабезпечення, — але це не ігри. Земляни відкрили щось дуже серйозне. Можливо, знайшли артефакти якоїсь зниклої цивілізації.
Топалова роздратовано пирхнула:
— Якби моя воля, я б узагалі заборонила це слово. Тільки що, так одразу й артефакти. Жоден пригодницький фільм без них не обходиться. А мої наївні родичі сприймають це за чисту монету і після кожної експедиції дістають мене дурними розпитуваннями про ті містичні артефакти.
— Але щось там, у системі Аруни, таки є, — сказав я замислено.
— Ще б пак! — погодився Вебер. — Щось таке, завдяки чому Земна Астроекспедиція щороку вибиває з уряду купу бабла. А наше начальство вирішило примазатися до їхнього відкриття і теж отримати від держави товсту грошову цицьку… Атлантида! — він ласо примружився, мов кіт на думку про сметану. — Мушу визнати, звучить заманливо. І дуже перспективно.
2
Невдовзі життя на кораблі ввійшло в колію й потяглися звичайні польотні будні — для кого рутинні, а для мене святкові. Щоразу я приходив на вахту, як на перше побачення, а коли наставав час залишати місток, я поряд з утомою відчував легку гіркоту перед майбутньою розлукою. А у вихідні я нетерпляче очікував наступного дня, аби знову зануритись у роботу.
Ще під час тренувальних польотів мені вдалося переконати Томасона й Топалову, що я чудово справляюся з системами вакуумного занурення, ба навіть більше — на цьому посту вони визнали мене кращим за Гарсію. В кінцевому підсумку я став штатним оператором занурення, а Гарсія перекочував у крісло помічника штурмана — найменш престижне місце з усієї вахтової четвірки. І хоча ми час від часу мінялися постами, контроль над вакуумними емітерами залишався моєю постійною функцією, тоді як Гарсія, сідаючи за пульт занурення, просто заміщав мене. З огляду на це, великої симпатії він до мене не почував, але мені було начхати — за друга я йому не набивався.
Зрештою командор Томасон помітив, що неприязнь до мене з боку Гарсії дедалі міцнішає і вносить певну нервовість у нашу роботу. Реакція шкіпера була рішуча і цілком передбачувана — він негайно перевів Гарсію в іншу групу. Новий помічник штурмана, суб-лейтенант Козинець, на моє місце не претендував, тож ми з ним чудово порозумілися.
Елі щиро раділа моїм успіхам, а я так само щиро переживав за неї. Втім, поки вона трималася добре і навіть намагалася знаходити задоволення в своїй роботі. Я вірив, що в реакторному відсіку їй цікаво, проте розумів, що всі її думки спрямовані на місток.
На кораблі ми з Елі стали ще ближчі одне одному, ніж були раніше, коли навчались у коледжі й мешкали в одній квартирі. Ми проводили разом більшу частину свого вільного часу — старший помічник Крамер узяв до уваги наші анкетні данні і по можливості синхронізував її вахти з моїми, хоча ми про це й не просили.
Та, на жаль, наша близькість і далі залишалася суто платонічною. Ще до відльоту в Елі з’явилася нова подружка — Ліна Камінська з інтендантської служби, стюардеса, яка зазвичай чергувала на містку
