— І мені вона подобається, — сказала Ліна. — А її обов’язково переводити?
— Боюся, що так. Інакше… — Я замовк, не договоривши. — Гаразд, розберуся завтра, на свіжу голову. А зараз досить про це, я надто втомився.
Я перемкнув освітлення з яскравого в режим нічника і опустив на вікна штори, від чого в спальні, попри її розміри, стало вельми затишно.
— Так значно краще, — погодилась Ліна, забравшись на ліжко і шаснувши під ковдру. — Принаймні не видно всіх тих флаєрів. Хоч як подумаю, що один з них може втратити керування і врізатися прямісінько в нашу кімнату… — Вона мерзлякувато пощулилася. — Ніколи не любила висотних будівель і такого скаженого руху. Мені більше подобається мешкати за містом, як це було на Октавії, або в такому спокійному, тихому районі, як у твого батька на Ютланді.
— Тут ти можеш спати спокійно, — сказав я, розстебаючи мундир. — Будівля банку згори донизу захищена потужним силовим полем, здатним витримати навіть бомбардування. Цей банк — справжня фортеця. Власне тому ми й обрали його.
Тут до спальні ввійшла Елі.
— Поштовий катер затримується, — сказала вона. — Набридло чекати.
— От і правильно, — відповів я. — Займешся новинами зранку, ніде вони не подінуться. А зараз роздягайся — і в ліжечко.
— З задоволенням, — Елі ласо поглянула на Ліну, провела язиком по верхній губі й нагородила мене пустотливою усмішкою. — Цур хто перший, той і з Ліною!
— Так нечесно! — обурився я, маючи на це вагомі підстави: адже я був при повному параді, хібя що з розстебнутим мундиром, і ніяк не міг перемогти в швидкісному роздяганні.
— Сам винен, — знизала плечима Елі. — Ти ж мав удосталь часу, щоб роздягнутися.
Вона притьмом зняла спідницю, блузку та трусики, застрибнула на ліжко й опинилася в Ліниних обіймах. На той час, коли я приєднався до них, вони від стадії швидких і жадібних поцілунків перейшли до ніжних та затяжних.
— Не заважай, — звеліла мені Елі, закочуючи догори Лінину нічну сорочку, щоб зайнятися її грудями. — Дивись і дурій.
Я цього очікував і заперечувати не став, задовольнившись роллю спостерігача. Елі нормально сприймала наше кохання на трьох, проте й досі упередженно ставилася до сексу втрьох і погоджувалась на нього не так часто, як нам з Ліною хотілося б. А втім, я через це не надто засмучувався. Мені подобалося й просто дивитися, як мої дівчата милуються, це дуже заводило мене. Хоча зараз, з нагоди прибуття на Вавілон, я був не проти маленької оргії.
Через кілька хвилин Елі підвела голову й насмішкувато зиркнула на мене:
— Ну добре, добре, Сашко, — зглянулась вона. — Приєднуйся. — А сама сповзла вниз і повністю сховалася під ковдрою.
Я присунувся до Ліни, укрив поцілунками її розпашіле личко, потім став цілувати груди й одночасно погладжував рукою пружний животик.
— Знаю я вас, — невиразно промурмотіла Ліна, мліючи від наших пестощів. — Зараз доведете мене до відключки, а потім удвох… Ой, Елі, дорогенька, ти куди? Не зупиняйся, продовжуй…
Та було вже запізно. Елі спритно виринула з-під ковдри і поповзла до краю ліжка, де на тумбочці лежав дистанційний пульт. Лише тоді я звернув увагу, що пульт тихенько дзижчав.
— Я налаштувала його на сигнал, коли прибуде авізо з Землі, — пояснила Елі. — Заждіть трохи, лише перегляну заголовки.
— Боже!… — простогнала Ліна, міцно пригорнувшись до мене. — Вона якась схиблена, правда, Сашко?
Я не міг не погодитися з нею.
А тим часом Елі за допомогою пульта ввімкнула настінний екран навпроти ліжка і викликала заголовки найважливіших міжнародних новин. На самому початку списку там значилося:
— От чорт! — хором вилаялися ми з Елі.
У повідомленні агенції „Euronews“ було сказано:
— Кляті журналісти! — спересердя промовила Елі. — Всюди мають своїх інформаторів. Вільямсові так і не вдалося довести до кінця свою зраду, але для нас це геть нічого не міняє. Завдяки пресі, фармацевтичні компанії безкоштовно отримали те, за що ладні були викласти грубезні гроші. Втішає лише одне: Вільямс упіймав облизня.
— Слабка втіха, — зітхнув я. — І лейтенант Грифіт теж гарний овоч. Його обов’язком, як офіцера безпеки, було негайно знищити всі дані бортового комп’ютера. Він або Вільямсів спільник, або цілковитий ідіот. Та це вже не має значення. Таємниця розкрита, відлік часу почався… Ліночко, тепер ти можеш зв’язатися з рідними. Я скасовую свою заборону.
Ліна не відповіла. Поки ми з Елі чортами сипали, читаючи повідомлення „Euronews“, і кляли надто пронозливих журналістів, вона заснула з легким виразом досади на обличчі. Наразі глобальні проблеми її не хвилювали, зате вона образилась на нас, що ми залишили її без уваги заради якихось там сенсаційних новин.
