Чи то свiже повiтря подiяло на нього, чи снiг з незвички обпiк йому лапки, тiльки Гриня скрикнув, махнув крилами - i помчав через нашi голови!
Ми аж занiмiли. А коли зрозумiли, що трапилось, помчали з диким вереском за ним. Та хiба наздоженеш молодого дужого грака, вiдгодованого на домашнiх харчах?!
Гриня летiв, як метеор. За якусь мить вiн зник за рогом будинку.
- О-ох! - видихнули ми водночас i прикипiли на мiсцi.
Але за кiлька хвилин iз-за протилежного рогу з'явився - хто б ви думали? Точно! Наш Гриня!
Вiн долетiв до мого пiд'їзду i всiвся на бетонний козирок над входом.
Коли ми пiдбiгли до дверей, Гриня спокiйнiсiнько, мов нiчого й не сталося, чистив своє пiр'я i гордо позирав на нас.
- Ну й дав! - захоплено вигукнув Славко.
- Вищий пiлотаж! - закричав Вiтько. i ми тричi гукнули Гринi 'ура'.
А Гриня втiшався славою i, здавалось, не думав спускатись.
- Гриню, - покликав я лагiдно, - а йди-но сюди! Нiякої уваги.
- Гриню, любесенький! - заблагала Вiтуня. - Будь хорошим, ходи до нас.
Те ж саме...
Ми кликали його на всi голоси. Яких тiльки слiв ми не вигадували! Та дарма. На Гриню нiщо не дiяло. Вiн тiльки зиркав згори на нас. Ще б пак, цiла купа людей витанцьовує перед ним!
- Ну от що! - рiшуче мовив Славко. - Зараз я тебе, розбiйника, дiстану. Не Гриня ти, а справжнiй Буцефал! Ану, хлопцi, - звернувся вiн до нас, - станьте двоє поруч, а я здеруся вам на плечi.
Далi пояснювати не було потреби. Ми чудово зрозумiли план Славка.
- Але ж вiн може втекти! - злякалась Вiтуня.
- Мовчи, - обiрвав її пошепки Сергiй, - бо почує. Краще ходи навколо й розмовляй з ним, щоб нiчого не пiдозрював.
- А про що? - поцiкавилась Вiтуня.
- Про що хочеш. Казку розкажи.
- Яку?
- От недотепа! - скипiв Сергiй. - Та хоч 'Плескачика'.
- Я знаю тiльки вiршами...
- Це те, що треба! - встряв Вiтько, бо Сергiй ось-ось закричав би. А кричати не можна, Гриня злякається.
- Добре, - погодилась нарештi Вiтуня й почала:
Якось каже дiд бабусi:
- Розпали вогонь в печi
та для нашої Ганнусi
ти плескачика спечи...
Вона походжала перед пiд'їздом i голосно декламувала. А Гриня сидiв на самому краєчку козирка й уважно слухав.
У цей час я та Сергiй стали спина до спини, Вiтько пiдсадив Славка, а той спритно скочив нам на плечi. Але... до козирка не дотягся.
- Ставайте навшпиньки! - просичав Вiтько, який керував операцiєю. - Не дiстає!
Ми, крекчучи, бо Славко таки важив чимало, звелися навшпиньки.
- Є! - почувся Вiтькiв радiсний шепiт.
Ми глянули вгору й побачили, як Славко вправно пiдтягнувся i блискавично перекинув тiло на козирок. Ще якась мить - i Гриня був у нього в руках!
- Славi - слава! - закричали ми. - Хай живе найкращий гiмнаст у свiтi!
I тiльки тут я раптово помiтив, що з-за рогу будинку за нами весь час, поки ми дiставали Гриню, стежив якийсь хлопець. Я бачив його кiлька разiв i до цього - вiн, мабуть, мешкав у сусiдньому будинку, тож вирiшив гукнути його до нас. Але вiн раптом немов ошпарений сiпнувся й так дременув - аж п'яти заблищали!
'Так це ж вiн, - одразу здогадався я, - колишнiй хазяїн Гринi!.. Ач, як дременув! Соромно стало, що вигнав бiдолашного птаха з дому!'
Я хотiв був кинути йому навздогiн кiлька 'гарячих' слiвець, та мене збив Славко.
- От що таке гiмнастика! - гордо сказав вiн, коли спустився. Рекомендую всiм: найкращий вид спорту!
Ми дружно погодились i вiдразу ж вирiшили гуртом записатись на гiмнастику.
- А дiвчат беруть? - захвилювалась Вiтуня.
- Вiзьмуть, - заспокоїв її Славко. - Я за тебе попрошу.
Ми ще погомонiли про Гриню, про Славчин подвиг i про користь гiмнастики та розiйшлися по домiвках - уроки вчити. Наближались веснянi канiкули, i нам не хотiлося псувати оцiнки за чверть.
Канiкули - це добре, але...
Третю чверть я закiнчив майже на 'вiдмiнно'. Чому майже? Бо зi спiвiв та малювання в мене були четвiрки.
Зi спiвами ясно. Голосу та слуху в мене нiколи не було. 'Викапаний тато!' - казала мама, коли ми з ним 'давали концерт', тобто спiвали дуетом i натирали пiдлогу.
А з малюванням сталася прикрiсть.
Наприкiнцi чвертi нам задали намалювати склянку з чаєм. Малювати я люблю, тож одразу засiв за малюнок. Щоб усе було по-справжньому, як у життi, налив у склянку чаю та поставив її перед собою.
Коли я вже розфарбував свiй малюнок, прийшов Славко.
- Малюєш? - поцiкавився вiн.
- Малюю, - вiдповiв я. - Вже кiнчаю.
- А в мене не виходить.
- Чому? - здивувався я.
- Та знаєш, - пожалiвся Славко, - спершу я намалював, а потiм подумав: чай малювати з цукром чи без? Поспитав у мами. Вона сказала з цукром, хiба ж то чай без цукру! Я й почав знову, та нiчого не вийшло.
- Та невже? - посмiхнувся я.
- А ти сам спробуй! - розсердився Славко й пiшов.
А я сiв за стiл i почав думати: як же й справдi намалювати чай, щоб видно було, що вiн iз цукром? Але нiчого не придумав. Тодi я просто написав на малюнку: 'Ц_е_й ч_а_й - i_з ц_у_к_р_о_м!'
- Почепцов! - викликав мене наступного дня Микола Олександрович, учитель малювання. - Це що за жарти? - i вiн тицьнув менi мiй малюнок.
- Це не жарти, а 'Чай iз цукром', - сказав я.
- А де видно, що вiн iз цукром?
- Так я ж написав!
- Я бачу, що н_а_п_и_с_а_в, але ж у нас урок м_а_л_ю_в_а_н_н_я! Тому треба не п_и_с_а_т_и, а м_а_л_ю_в_а_т_и! - обурився вчитель i влiпив менi трояка. В результатi - четвiрка у табелi.
Та коли не зважати на це, все було не так i погано. Мама радiла й дивувалася, чому я раптом зробився майже вiдмiнником. А тато навiть промову виголосив - про позитивний вплив домашнiх тварин на учбовий процес.
А наступного дня...
А наступного дня тато рано прибiг з роботи й весело сповiстив, що його посилають у вiдрядження до Чернiгова. Мама страшенно зрадiла й одразу вирiшила, що ми поїдемо всi разом. Я не буду вулицями тинятися, та й у Чернiговi живе татова мама, моя бабуся, якої ми давно не бачили. Тож ми погостюємо у бабусi та й Чернiгiв оглянемо.
Iдея була чудовою, коли б не... Гриня! Взяти його з собою неможливо. Не кидати ж напризволяще!
- Це не проблема! - сказав тато. - Домовся з хлопцями. Гадаю, вони допоможуть...
Славко й справдi радо погодився взяти Гриню до себе на час канiкул.
- Тiльки гляди, - попередив я, - не випускай його бiльше! Та годувати не забувай.
- Все буде нормально! - поклявся Славко. - Їдь i не переживай.
I я поїхав.
Майже всю дорогу до Чернiгова я думав про Гриню. 'Бiдолаха, думав я, - як вiн без мене? Чи добре
