Оксана Забужко
Польові дослідження з українського сексу
Від автора
Пропонований читачевi роман мав щастя зажити скандальної репутацiї задовго до виходу в свiт. Його чорнова версiя, вiддрукована свого часу в Пiтсбурзькому Kinko Copies числом 12 примiрникiв, iз мiркувань суто практичних (щоб не пропала при перелетi через Франкфурт), i роздана авторкою друзям 'почитати' (переважно у сподiваннi розумних порад), цiлком несподiвано зробила карколомну кар’єру: вона вiдродила самвидав. У Нью-Йорку й Чiкаго, Парижi й Мюнхенi, Києвi i Львовi запрацювали копiювальнi машини, ксерокси нi в чому не винного чорновика, передаванi з рук у руки, розлiзлися межи людьми, мов мишенята, i по кiлькох мiсяцях у київськiй квартирi авторки залунали рiшучi мiжнароднi дзвiнки: одразу з двох захiдних країн їй погрожували судом i забороною права на в’їзд. А ще кажуть, нiби лiтературою в наш час нiхто не цiкавиться, збуджено подумала авторка й подалася до Сашка Задираки замовляти з себе новий, якомога чепурнiший фотопортрет (його вмiщено в цьому виданнi) — для майбутньої судової справи. Тимчасом довкола роману закружляли перекладачi ще з чотирьох країн, i простий пiдрахунок показував, що, коли все буде гаразд (постукати по дереву!), то на кiнець столiття перед сердешною дослiдницею українського сексу погодяться вiдчинити ворота хiба тiльки деякi держави Центральної Африки та Тихоокеанського архiпелагу. Кепсько обiзнанiй iз мiжнародним правом, але, як усi письменники (навiть i українськi!), не вiльнiй од манiї величности, авторцi вже ввижалися дипломатичнi конфлiкти, численнi ноти до українського уряду i, врештi, повна мiжнародна iзоляцiя нашої незалежної держави. Звiдси недалечко було й до танкiв окупацiйної армiї. Нажахана такою перспективою, авторка, з натури лояльна громадянка i патрiотка, вирiшила, що мусить придушити катастрофу в зародку, i з цiєю метою доводить до вiдома читачiв наступне.
1) Нинiшнє видання є єдиною, призначеною для друку, версiєю роману.
2) Будь— якi iншi, наявнi в ксерокопiях, версiї, мають пiратське походження, i за їхню циркуляцiю та можливе використання поза вiдомом авторки вона вiдповiдальностi не несе.
3) Роман, як легко довiдатися з термiнологiчних словникiв, — це жанр художньої лiтератури, а не роздiл iз особової (чи то судової) справи автора, — вiдповiдно вiд усiх можливих аналогiй мiж описаним у цiй книжцi, з одного боку, та реальними особами й подiями, з другого, авторка наперед вiдмежовується (французи в таких випадках кажуть: хай буде соромно тому, хто погано про це подумає).
Наостанцi авторка складає сердечну дяку друзям, котрi стояли бiля витокiв цiєї книжки i, кожне на свiй спосiб, прислужилися до її появи на свiт: Лiндi Рейдер i Лiсi Сапiнкопф — за iдею, Михайловi Найдану i Ростиславу Бойковичу — за дiяльну помiч у її втiленнi, Аскольдовi Мельничуку — за моральну i професiйну пiдтримку, без якої теж нiчого б не вийшло або, в крайньому разi, вийшло б щось зовсiм iнше.
Ну от i все, любий мiй читачу. За вiкном у мене то сонцем, то зливою мерехтить над печерськими горбами липнева гроза, на сусiдському балконi натхненно голосить ошалiлий пiвень, пiд балконом притулилася парочка — i не помiчає, що дощ ущух, дзвонить телефон, i я, з нiжнiстю i жалем, ставлю крапку в усiй цiй iсторiї: як звичайно закiнчували свої послання древнi, я сказала — i спасла свою душу.
Польові дослідження з українського сексу
Ще не сьогоднi, каже вона собi. Нi, ще не сьогоднi. В кухнi — крихiтнiй eat-in kitchen холодильник, електроплитка, шафки з абияк учепленими дверцятами, що наврипились, iно вiдвернешся, безсило вiдхилятися, як щелепа на вже-несамовладному обличчi, i все це вiдгороджено невисоким дощаним стояком, щось нiби шинквасом, — на нього можна просто з тої вузесенької обори подавати до кiмнати — аякже, чому нi! — ну хоч би вранiшню каву, або на обiд — пiдсмажене курча, таке, як ото в телерекламах: золотаво зашкрумiле, мерехке од спiлих сокiв, iз грайливо пiдiбганими нiжками вмощене на лапатих листках салати, засмажене курча завжди виглядає щасливiшим од живого, просто промениться чудесним, смаглим рум’янцем з утiхи, що зараз його з’їдять, — можна також подавати який-небудь джус, чи джин з тонiком у високих товстобоких шклянках, можна з льодом, кубики, коли набирати, смiшно поторохкують, можна й без льоду, взагалi, можливостей безлiч, треба тiльки одного — щоб хтось сидiв по той бiк їхньої довбаної загороди, в якiй, здається, завелася мурашва, бо по стiльницi раз у раз повзе щось, що в гiгiєнiчному американському домi не повинно би повзати, та i в неамериканському теж, — хтось, кому ти це все добро мала б, сяючи журнальною усмiшкою, з кухнi подавати, позаяк же там нiхто не сидить i сидiти не збирається, то ти наповажилась була воздвигнути на стояковi iмпровiзований зимовий сад iз двох безневинних вазонiв — три тижнi тому, коли ти сюди вселилася, то були: пишна темнозелена кучма в жовтогарячих квiтах — раз, i рясне намисто лискучих, схожих на пластиковi, червоних бубок на високих стеблах з елегантно завуженим листям — два; зараз обидва вазони мають такий вигляд, нiби цi три тижнi їх день у день поливалося сiрчаною кислотою, — на мiсцi буйної кучми клаповухо звисають кiлька пожовклих листочкiв з нерiвно обгорiлими краями, а колишнi тугi червонi намистини щодалi, то бiльше нагадують сушену шипшину, навiщось поначiплювану на рудi цурупалки, — найсмiшнiше, що ти якраз не забувала, поливала свiй 'зимовий сад', ти плекала його, як учив Вольтер, еге ж, ти хотiла чогось живого в цiй черговiй, казна-якiй з ряду-йому-же- несть-кiнця, тимчасовiй хатi, де бруди всiх попереднiх винаймачiв невiдмивно повсякали в кожну шпарину, так що ти й не бралася їх вiдмивати, — але подлi американськi бур’яни вияви-лися занiжнi на твою депресiю, що незбовтана гусне в цих чотирьох стiнах, взяли й здохли, поливай не поливай, — а ти ще хочеш, щоб тебе держалися люди!), — так ось, у кухнi з глумливо глупим бульканням скапує вода в раковину, i нiчим перекрити цей звук — навiть касети на поставиш, бо портативний магнiтофончик також чомусь вийшов з ладу. Правда, ще за вiкном, вузьким, як вiдчиненi дверцята шафи, темним о цiй порi ('блайндерсiв' ти не опускаєш, бо навпроти все’дно глуха стiна), за протимоскiтною сiткою, либонь, застрягнувши в нiй, настирливо сюрчить, як далекий телефонний дзвiнок, невидимий коник, — от так само настирливо сюрчить i та думка, може, то взагалi вона й сюрчить, — а чому б не тепер?… Не вже?… Чого чекати?…
Логiчно зваживши — нiчого. Геть-таки зовсiм.
Пiв-упаковки транквiлiзаторiв плюс бритва, -i ви-бачте за невдалий дебют. Старалася щиро, на совiсть, а що нi фiга не вийшло, то чеснiше одразу здати карти — не гравець iз мене й зараз, далi буде ще хрєновiше: просвiтку не видно, а сили вже не тi: не дєвочка.
I все-таки — нi, не сьогоднi.
Ще почекати. Додивитись цей фiльм до кiнця. На вiдмiну вiд тих, котрi транслюються по тутешнiх 'па-блiк ченнелз', — коли в найнапруженiшi хвилини, з холодком мимовiльного остраху стежачи, як герой мчить порожнiм тунелем, де з-за рогу на нього от-от вихопиться престрашенне чудовисько, спохоплюєшся — а хай йому грець! — що все ж повинно скiнчитися гаразд — ще двi-три хвилини, сутичка, купа-мала, качання по пiдлозi, i чудовисько, несвiт-ськи ревнувши, якимось дивом розточиться в прах, а мужнiй, тiльки трохи поскубаний герой, повитий димами пожариська, переводячи дух, пригорне до себе врятовану Шерон Стоун, чи ту другу кралю, чорнявеньку, як-її-там, — i наринула, було, тривога вмент являє всю свою смiхо-виннiсть: знов цим голлiвудiвським гаям вдалося, бодай на мить, тебе ошукати! — на вiдмiну вiд цих, фiльм, котрий ти все-таки не важишся вимкнути, не конче має скiнчитися щасливо. А однаково, вимикати — непростиме свинство. I глупство. I — дiтвацтво: не вивчив урока, не пiду до школи. Нi, золотко ('золотце', iронiчно
