недостойний епізод у площину взаємин наших двох країн. Винні будуть покарані. Неодмінно. Про це вас повідомлять у письмовому вигляді. Мусимо подякувати вашій розумній і дієвій подрузі, яка одразу зателефонувала до СБУ. Вона чекає на вас у машині. Зараз вас, разом з вашою подругою, доправлять додому. Ще раз перепрошую.
Розділ ІІ.
Львів, 24 серпня
4 години 15 хвилин ранку
До чергової частини Львівського міського управління СБУ надійшов тривожний дзвінок і був відповідним чином зафіксований. Телефонував нічний охоронець Науково-дослідної проблемної лабораторії, яка два роки тому була заснована практично під одного вченого при Львівському політехнічному університеті. Голос охоронника звучав стурбовано: під час чергового планового обходу лабораторії о четвертій годині ранку, в експериментальному павільйоні не було помічено вченого-фізика Ореста Хому. Він часто залишався в лабораторії на ніч, завжди абсолютно чітко і скрупульозно виконуючи всі настанови інструкції, яка вимагала фіксувати не лише час входу і виходу, але і переміщення між внутрішніми секціями лабораторії. Нічого дивного в цьому не було, враховуючи гіперсекретні дослідження державної ваги, які велися тут і про зміст яких у країні знало не більше 5 осіб.
- Перевірте там ще раз усе і негайно доповідайте мені, - черговий поклав трубку і почав набирати номер полковника Колодюка, начальника міського відділу СБУ.
«Ранувато, - подумав він, - але нічого не вдієш. Ось так починається святковий день».
- Романе Степановичу, слава Україні!
- Героям слава!
- Вибачте, що турбую так рано, але у нас НП.
- Ага-х, - видихнув у трубку Колодюк. - Секунду, я трохи очуняю. Що там у тебе?
- Зник Орест Хома.
- Прошу? Що ти сказав?
- Зник Орест Хома. Нічний охоронник з лабораторії доповідає, що з приміщення фізик не виходив і машину, щоб додому доправити, вони йому не викликали. Я дав розпорядження перевернути в тій лабораторії все догори дригом. Але там приміщення не надто велике, щоб можна було десь заховатись, хоча б для жарту дурного. Хто знає, що цим геніям-вченим зайде в голову...
- Досить базікати, - обірвав чергового полковник, вже повністю прокинувшись. - Негайно виклич до мене на квартиру машину. Я зараз приїду. І щоб до того часу в мене на столі вже був рапорт з повною інформацією про подію. Зрозуміло? Піднімай з ліжок всіх, кого треба для ведення розслідування
- Буде виконано, товаришу полковник.
Чекаючи машину, полковник Колодюк відкинувся на спинку крісла, задумливо потер повіки. Потім почав шукати телефонну трубку. Щоб її знайти, змушено натиснув кнопку бази і аж підскочив, коли трубка озвалася в нього під сідницями. Колодюк витягнув її і набрав київський номер генерал-лейтенанта Суптела.
- Іване Федоровичу, вибачте за ранній дзвінок, але тільки що отримав повідомлення про зникнення з лабораторії Ореста Хоми. Я не міг не зателефонувати.
- Ха-ха! - Колодюк уявив, як Суптело у своїй манері саркастично похитує головою. - Ось тобі й свято. А я намилився сьогодні з онуками на парад. Рік їм обіцяв. Хай тобі грець! Як він міг зникнути?
- Навіть не уявляю собі.
- Знаєш що, негайно їдь до лабораторії і особисто все перевір на місці. Не в управління, а в лабораторію. І одразу ж доповідай. Запитання є?
- Запитань немає. Буде виконано.
Крізь жалюзі в кімнату на третьому поверсі дачі генерал-лейтенанта Суптела у Віті-Поштовій під Києвом пробивалося примарне ранкове світло. Генерал думав про те, що він вже надто старий для такої роботи і пора йому йти на заслужений відпочинок. Він уже підготував собі заміну в особі молодого генерал- майора Демідіона, який нещодавно захистив докторську дисертацію. Створений і випестуваний ним підрозділ, науково-методичне управління СБУ, перейде в гарні руки. Генералові страшенно хотілося кинути все і просто сьогодні ж поїхати на кілька тижнів до Іспанії. Але не вийде. Відпустка за планом починалась наприкінці вересня, і він подумав, що може це й на краще. Адже тоді на улюбленому ним узбережжі Коста-Браво вже трохи спаде спека, а Середземне море буде мати температуру води, «що лікар прописав». Суптело вирішив, що вже досить себе заводити і повернувшись на грішну землю, побачив, як заворушилася в ліжку дружина, виставивши з під ковдри свої вкриті варикозними венами ноги. Все це викликало новий напад мрійливості в генерала, який одразу згадав чарівну перекладачку, яка нещодавно працювала з німецькою делегацією. Він на мить уявив свою поїздку на Коста-Браво не з дружиною, а з тією гарненькою перекладачкою. Тріпнувши головою, генерал почав чекати дзвінка Колодюка, перебираючи в голові найрізноманітніші варіанти причин зникнення Ореста Хоми.
В свої шістдесят років Суптело був не лише генералом, але й доктором фізико-математичних наук. В СБУ він прийшов з Інституту теоретичної фізики Академії наук України. У 33 роки захистив докторську дисертацію, де намагався теоретично обгрунтувати деякі незрозумілі й багато в чому містичні речі, що вихлюпнулися на сторінки газет і часописів тими роками. Зустрівши спротив і навіть ігнорування своїх академічних колег, він почав шукати підтримки за межами офіційної науки і зовсім несподівано знайшов її у Службі безпеки країни. Виявилося, що там ще за часів Радянського Союзу накопичилися цілі вагони інформації, яку не можна було пояснити з традиційних наукових позицій. У цьому сенсі тема і сам зміст його докторської дисертації стали для «контори» справжньою знахідкою. СБУ запропонувала Суптелу організувати і очолити відповідний напрям досліджень. Поміркувавши, він погодився.
«Доповідати голові СБУ про зникнення Хоми, чи зачекати ще?» - думав Суптело.
Голова СБУ, генерал армії Левчук був доволі крутою людиною. Він швидко запалювався, але так само швидко й «відходив».
«Доповім, коли Колодюк дасть гарантоване підтвердження зникнення Хоми», - подумав Іван Федорович, потягуючись і позіхаючи.
Суптело сам рекомендував Хому, підтвердив актуальність теми його досліджень, а Левчук «вибив» приміщення і фінансування. І ось тепер, коли Орест пропав, у генерала могли виникнути різні неприємності й ускладнення.
Колодюк для Суптела почав відслідковувати Ореста ще коли той, студент Львівської політехніки, переміг у Всесвітній студентській олімпіаді з фізики. Тоді Колодюк довідався, що Хома, який закінчив школу в Самборі, послідовно переміг у 9, 10 і 11 класах на Всеукраїнських учнівських олімпіадах з математики, фізики й хімії. Його посилено «сватали» навчатись до Московського університету імені Ломоносова, обіцяючи окрему кімнату в гуртожитку, підвищену стипендію, а по закінченні - роботу в найпрестижнішому НДІ Росії. Але Хома навідріз відмовився, обравши для отримання вищої освіти Львівську політехніку. Після перемоги на Всесвітній студентській олімпіаді з фізики в Сінгапурі, йому запропонували навчання в американському Гарварді з перспективою отримання громадянства у США і створення «під нього» відповідної лабораторії. Але Хома не пристав і на цю пропозицію.
«Він обрав собі мету в житті, сам поклав на себе місію, невідривно пов’язану саме з Україною і ні з якою іншою державою, - думав Суптело. - В нього, звичайно, були батьки, які ще в ранньому дитинстві Ореста чи то загинули в автокатастрофі, чи відмовилися від сина. Хлопчик виховувався в дитячому будинку і всім здавалося, що така людина могла народитися лише з «пробірки». Не здатен він зрадити й перекинутись на чийсь бік. Співробітники ФСБ, які працювали в російському консульстві у Львові, хоча і намагалися довідатися про характер його науково-дослідницької роботи, але добре знали, що ніяких пропозицій Орест від них не прийме».
Суптело згадав характеристику Ореста Хоми, дану йому Колодюком: учений-технар, точний в усьому, патріотичний, абсолютно чесний, гіпергеніальний, трохи загальмований через те, що всі свої помисли тримає десь глибоко всередині, типовий одинак. Єдиною його коханою жінкою була наука. Фізично здоровий, емоційно стійкий, без будь-яких відхилень і збочень. Ніколи не закохувався і ні з ким із дівчат у школі чи в
