увагу в інший спосіб. В такий спосіб, який потряс би цілим світом, щоб очі всіх культурних людей звернулися на те, що діється в його країні.
І рішився на чин, рішився стрілити в репрезентанта того народу і тої влади, що є спричинниками цього всього. І дійсно треба признати, що цей його чин порушив увагу цілого світу. І тут не можна підсувати підсудному тої думки, як це робить п. прокуратор, що мотивом його діяння було не зареаґувати на гноблення свого народу, а тільки впровадити якесь непорозуміння між Річчю Посполитою Польською і Совєтською Росією. Це видвигнення було в одній газетній статті, а я не знаю, на якій підставі доходить до такого ж твердження п. прокуратор. Обжалований діяв виключно з патріотичних мотивів. Він бачив свою Батьківщину, свій нарід „пригноблений і замучений” – як сказав Іван Франко в „Мойсею”, де питався чи вічно йому бути тяглом у поїздах бистробіжних своїх сусідів? А він хоче бачити свій народ іншим, хоче бачити таким, яким хотів його бачити Франко:
Промова оборонця д-ра В. Старосольcького
Найтрагічніша розправа, яку колинебудь переживала ця заля! Найтрагічніша розправа, в якій колинебудь я боронив! Найтрагічніша розправа, в якій колинебудь польський суд мав рішати в українській справі. Завжди було так, що обвинувачений ставав тут за чин звернений проти польської держави чи нації. Завжди польський суд судив українця за чин звернений, об'єктивно, чи суб'єктивно проти польської держави, проти польського інтересу. Сьогодні, Високий Суде, розправа відбувається у зовсім іншій площині.
Я не націоналіст, я соціяліст, але я розумію і бачу, що це виросло з моменту великого столітнього процесу. Я бачу, що це виросло з моменту національного визволення, з процесу, якого не молена згладити жадною ідеологією, жадним хотінням не бачити цього. І в тім процесі, в однім з епізодів того процесу польський суд має сказати своє слово.
Високий Трибунале! Устами вельмишановного пана предсідника сказали ви, що не можна говорити в тій справі про політичні квестії. Постанова для нас безконечно важка. Процес політичний. У мотиві лежить цілий комплекс душевних переживань обжалованого. Усе, що в нім наболіло, усе, що в нім накипіло, усе, що стихійно вкладало йому убивчу зброю в руки. Тільки формальним був – приказ ОУН. А фактично в глибині своїй цей стріл своїм висловом був вислідом тої безконечно-глибокої трагедії, яку переживають мільйони нації. І не для демонстрації, а тому, що ми розуміли характер цього вчинку, незалежно від того, яка організація тут діяла, ми з'явилися в такім числі перед Високим Судом. З'явилися, щоб дати свідоцтво правді, щоби сповнити той обов'язок, який лежить на українцеві адвокатові, коли він є членом громадянства, суспільности. Але, Високий Суд постановив, що не дозволено на цій розправі говорити про політичні справи і до цієї постанови я мушу притінитися.
Пригадується мені та велика, стара грецька леґенда. Замерзали слова в героїв леґенди і тільки пізніше ті слова відмерзли і заговорили. На наших устах замерзли, наслідком ухвали, слова. Ми не можемо говорити про те, чого вислідом, стихійним вислідом є стріл обвинуваченого. І я уважаю, що коли Високий Суд стане на становищі тім, яким нам зв'язав уста, якщо виключить політичний момент з цеї розправи, то обвинувачений живе! Тільки політичний момент може його повести на смерть!... (Слідує правнича і психологічна мотивація).
Високий Суде! Уважаю, що навіть коли б не діяли тут ті сильні політичні мотиви, то сам тільки вік обвинуваченого, 18 рік життя, становив би вистачаючу, аж надто вистачаючу причину до того, щоб притінити кару з §3. Але є далі ряд облегшуючих обставин. І той факт, що діяв з наказу чийогось, чи це не належить узнати за обставину облегшуючу. Діє з наказу організації, яку мусить слухати, чи ж нема тут ріжниці між ним і таким, що сам підпринимае виконання подібного чину? А про те все, що хотілося б говорити, а про що слова нам замерзають, про те, що переслідує тисячі, тисячі заголоджуваних українців? Це той приказ; це те, що веліло йому з вірою виконати цей другий приказ ОУН.
А те його життя дотеперішнє чесне, чисте, чи це теж не облегшуюча обставина?..
Демонстрація солідарности
У день судової розправи проти Миколи Лемика під будинком львівського суду відбулася велика демонстранція української націоналістичної молоді на знак солідарности всіх свідомих українців з атентатом, як виявом протесту проти большевицького терору над українським народом. З-під будинку суду демонстранти перейшли під будинок воєвідства і тут проти них виступила польська поліція, стріляючи гострими набоями. З-поміж українських студентів потерпів важко тільки Іван Равлик, якого поранила поліційна куля. Коли він упав, поліція ще й побила його. Під час стрілянини згинула польська студентка, яка випадково переходила вулицею під час демонстрації.
Серед сутичок із поліцією, що її українські демонстранти обкидували камінням, арештовано кільканадцять студентів, учасників демонстрації. А вночі польська поліція провела „дикі” ревізії в Академічному Домі та в Ремісничій бурсі, де здемолювала обстановку й арештувала багато мешканців – в Академічному Домі 87 студентів, у Ремісничій бурсі – 11.
Демонстрація була добрим доповненням до атентату й судового процесу, зокрема тому, що цей процес викликав жваве зацікавлення поза кордонами Польщі, бо під час судової розправи були присутні закордонні журналісти, які стали наочними свідками української демонстрації й кривавої розправи з демонстрантами польської поліції. Політичний сенс атентату, судового процесу й демонстрації краще, ніж усі писані комунікати й заяви, з'ясовував кожному чужинецькому спостерігачеві, що українці на західніх своїх землях солідарнo стоять із своїми братами на східніх землях України в боротьбі проти московсько- большевицького окупанта, а українські націоналісти скеровують вістря своєї революційної боротьби однаково проти всіх займанців українських земель.
А варварська поведінка польської поліції супроти демонстрантів і під час ревізії в Академічному Домі й Ремісничій бурсі, про яку вільний світ інформували закордонні кореспонденти, як наочні свідки, компромітувала Польщу в опінії культурних народів.
ЮНАЦТВО ОУН ПЕРЕД СУДОМ
В ході слідства проти Лемика польська поліція провела масові арештування серед шкільних товаришів Лемика і при тому виявила деяку кількість членів ОУН. На судовому процесі проти них у липні 1934 року засуджено за приналежність до ОУН і співучасть у підготовці до атентату на совєтський консулят: Володимира Нидзу на 14 років, Володимира Маївського на 10, Дмитра Мирона на 7, Ярослава Стойка на 5, Василя Безхлібника – 4, Ярослава Гайваса – 2, Андрія Луціва – 5, Ярослава Петеша – 4, Івана Захаркова – 3, Юліяна Заблоцького і Богдана Лаврівського – по півтора року тюремного ув'язнення.
ПРОТИБОЛЬШЕВИЦЬКА АКЦІЯ
