затримався біля кіна „Люміс”, оглядаючи рекляму, і – в той момент стався вибух.
Поліція доручила готелевій обслузі вважати, чи хтось не буде розпитувати за „Новаком”. У кімнаті вбитого поліція знайшла відкриту українську машинку до писання, що лежала на ліжку, а на столику – невеличке чорне розп'яття Христа. В малій валізці була білизна, а в більшій – протибольшевицька література українською мовою. Побіч валізки лежала розгорнена книжка німецькою мовою „Історія фашистівського руху”. Машинка до писання та література вказували, що вбитий – українець.
О годині 3.30 після обіду до порт'єра готелю прийшла якась людина, яка спитала за Новаком. Портьєр негайно повідомив поліцію, яка заарештувала того, хто питав за Новаком, і ствердила, що він має чеський пашпорт на прізвище „Владислав Бора”. Поліція зажадала від нього пояснень про себе і про Новака. Але „Бора” відмовився від зізнань. Наступного дня поліція привела „Бору” до трупарні і показала йому жертву атентату. На вид пошматованого тіла полк. Коновальця „Бора” зімлів, а, прийшовши до свідомости, зізнав, що вбитий – це провідник Організації Українських Націоналістів, полк. Євген Коновалець, а він сам називається – Ярослав Барановський і прибув на домовлену зустріч з полк. Коновальцем. Барановський висловив здогад, що замах є ділом большевиків. Полк. Коновалець, зізнав далі Барановський, приїхав до Роттердаму, щоб зустрітися з кур'єром підпільної організації з Східніх Земель України „Валюхом”, що з ним він уже зустрічався в лютому 1938 року. Барановський заявив, що на його думку, той „Валюх” є аґентом ҐПУ і виконавцем атентату.
Голляндська поліція ствердила, що від суботи 21 травня до вівтірка 24 травня в пристані Роттердаму стояв совєтський торговельний корабель „Мєнжінскій” та що до фірми Данієль Вольф у Роттердамі, відомої як комуністичної аґентури, о годині 3-ій після полудня 23 травня був якийсь телефонічний запит з Москви. Одначе, голляндська поліція не зважилася затримати большевицького корабля й провести на ньому ревізію за „Валюхом”, ані не устійнила, про що саме був запит із Москви. Все ж обидва ці моменти підтверджували підозріння, що атентат зробили аґенти московського ҐПУ.
Похорон Коновальця
В суботу 28 травня 1938 року в полудень відбувся похорон тіла полк Євгена Коновальця, в якому взяли участь: дружина загиблого Ольга, котра, повідомлена голляндською поліцією, прибула літаком до Роттердаму ще в четвер 26 травня, ген. Віктор Курманович, радник Омелян Тарновецький, співпрацівники Націоналістичної Пресової Служби в Берліні – Орест Чемеринський-„Оршан” і Володимир Стахів-„Мек” та литовський консул. Ховав місцевий голляндський католицький парох. Брат загиблого, д-р Мирон Коновалець, і шваґер полк. Андрій Мельник зі своєю дружиною, сестрою пані Ольги Коновалець, прибули до Роттердаму вже після похорону, через спізнене видання їм пашпортів польською владою.
Ярослава Барановського, що йому голляндська поліція дозволила взяти участь у похороні, опісля засуджено на кару два місяці ув'язнення за нелеґальний приїзд до Голляндії на фальшивий пашпорт, але апеляційний суд уневажнив той присуд, звільнив Барановського від вини й кари і наказав негайно випустити його з в'язниці та видалити з Голляндії.
Невияснені питання
Хто ж був виконавцем злочину, заплянованого московським ҐПУ?
Із з'ясованої нами справи „Найденка” і „Павлуся”-„Вельмуда” виходить, що найправдоподібніпіе був ним „Павлусь”-„Вельмуд”. Одначе досі з усією певністю того не стверджено, бо є ще чимало неясних моментів.
Не цілком ясним залишається, наприклад, таке питання, чому Барановський подав голляндській поліції, що зв'язковий, який на його думку, був аґентом ҐПУ і виконавцем атентату, називався „Валюх”, а вживав також прізвищ „Дісімов” і „Петрович”, коли зв'язковий „Найденко” був відомий під псевдами „Павлусь” і „Приймак” та прізвищами „Вельмуд” і „Норберт” і ті всі його псевда повторюються в усіх пізніших зізнаннях про нього членів ПУН-у, публікованих у „Свободі” з 1958 року, а ні разу не вжито ними псевд „Валюх”, „Дісімов” чи „Петрович”? М. Селешко, який у той час вів грошові справи Організації на чужині, каже: „Про всі справи точно знав лише Барановський, який бачився з Павлом раз сам, без полковника, в Бельґії, у вересні 1937 року”. Отже, остаточної відповіді на це питання, яке врешті усунуло б сумніви, покищо ще не знайдено.[329]
Справа Полуведька-„Тогобічного”
Зразу після смерти полк. Є. Коновальця серед кіл ОУН виникло було підозріння, яке потім проникло й до української преси, що співавтором атентату був теж Полуведько-„Тогобічний”, а тому потрібно згадати й про нього.
Кіндрат Полуведько прибув до Фінляндії на початку 30-их років як утікач із большевицького концентраційного табору на Соловках. Своєю інтеліґенцією та організаційним хистом він вирізнявся з-поміж інших утікачів з СССР, тож його було обрано головою Української Громади у Фінляндії після того, коли в квітні 1935 року дотогочасний голова Баранецький виїхав до Арґентини. Через Баранецького Полуведько став теж членом ОУН і згодом представником ОУН на Фінляндію. Через Полуведька ішли теж деякі зв'язки з СУЗ і тому, коли „Найденко” і „Павлусь” прибули до Фінляндії, вони мусіли зустрічатися з Полуведьком.
Як член ОУН, Полуведько виступав під псевдом „Тогобічний” і ним підписував свої статті в українській націоналістичній пресі, головно в паризькому „Українському Слові”.
В час роттердамського замаху Полуведько перебував у Берліні, куди приїхав був в організаційних справах. Тут він зустрічався і з полк. Ко-новальцем. Під час похорону полк. Коновальця Я. Барановський висловив перед О. Чемеринським і В. Стаховим своє підозріння, що Полуведько є співорганізатором атентату й радив стежити за ним або просто передати до рук німецької поліції, як підозрілого співучасника вбивства в Роттердамі. Своє підозріння Я. Барановський повторив теж у зізнаннях весною 1939 року, кажучи:
„З нашими, що прибули на похорон, я мав змогу говорити... Я довідався від Стахова, шр Полуведько, який не викликав у мене великого довір'я, є в Берліні. Стахову й Оршанові я сказав, щоб Полуведька взяти під сліжку, а коли цього не можна зробити, то краще дати замкнути. Стахів ствердив, що вони вважають на Полуведька, але не запримітили нічого підозрілого. Одначе Полуведько з Берліну виїхав і щез. Я переконався, що це був спільник Вельмуда”.
Натомість інші члени ПУН-у, які були свідками зустрічей „Найденка” і „Павлуся” з Полуведьком, свідчать, що їм завжди впадали в вічі обостороння нехіть і недовір'я, а О. Сеник та М. Селешко свідчили у своїх зізнаннях, що Полуведько багато разів перестерігав їх і самого полк. Коновальця перед „Найденком”, а ще більше перед. „Павлусем”, заявляючи, що „вся ця справа” здається йому „нечистою”.
Після роттердамської трагедїі Полуведько від'їхав з Берліну до Фінляндії і там справді зник. Але в липні 1941 року, зразу після відходу большевиків із ЗУЗ, Полуведько появився у Львові і зголосився до станиці людей з організації полк. А. Мельника. Його прийнято і як „реактивного” члена приділено на керівництво працею на Наддніпрянщині. Полуведько виїхав разом з Сеником і Сціборським до Житомира, а після їхньої трагічної смерти подався далі на схід і став до праці у Харкові, як провідний член організації полк. А. Мельника.
Одначе, в 1942 році Полуведька заарештувало ґестапо і він, згідно з виясненням Б. Онуфрика- „Коника” (як про це свідчить Дм. Соловей у своїй праці „Голгота України”)[330], як „виявлений совєтський аґент, в тюрмі повісився.
У висновках до опублікованих у „Свободі” зізнань членів ПУН-у в справі роттердамського злочину Є. Онацький висловлює своє рішуче переконання, що Полуведько большевицьким аґентом не був і закінчує свідченням інж. М. Селешка:
