включно з студентським товариством українських техніків „Основа”.
Союз Українських Студентських Організацій у Польщі (СУСОП) постав як леґальне об'єднання всіх українських студентських товариств і організацій у Польщі, зареєстроване на підставі польських законів. Але польська влада кілька разів розв'язувала СУСОП, а у висліді різних інтервенцій знову дозволяла на його існування, так, що врешті і студенти, й самі польські урядові чинники розгубилися в тому, чи СУСОП є забороненою, чи леґальною існуючою організацією, тим більше, що студентські організації в Польщі користувалися привілеями. Тому українські студенти, не розглядаючи того питання, реґулярно відбували Конґреси СУСОП-у, а польська влада толерувала такий стан.
Одначе, з уваги на політичну ситуацію, яка створилася весною 1939 року, польські урядові й поліційні чинники вирішили потоптати шановані в усьому культурному світі студентські вольності, щоб завдати заплянованого удару провідній частині українського студенства, а тим самим теж і українському націоналістичному рухові.
Вечором 20 березня 1939 року, коли Конґрес вже закінчився, поліція панцерними автами оточила будинок, в якому зібралися студенти. Сотня озброєних поліціянтів увірвалася до залі нарад і під загрозою зброї звеліла всім учасникам піднести руки вгору й стати обличчям до стіни. Брутально б'ючи присутніх студентів і навіть молоденьких студенток, поліція провела докладний обшук приміщення й кожного з присутніх, а після того заарештувала всіх – приблизно 80 – учасників Конґресу й відвезла їх до поліційної, а згодом судової в'язниці, закидаючи їм підготовку протипольської революції.
Серед заарештованих тоді учасників студентського Конґресу були такі особи: Арсенич Микола, Білинський Андрій, Білинський Клявдій, Боцюрків Богдан, Боцюрків Марія, Вітошинський Борис, Вітушинський Іван, Галема Іван, Горбач Олександер, Грабець Омелян, Грималюк Василь, Ґут Роман, Дада Богдан, Дзівак Валентина, Дзівак Микола, Заблоцький Юліян, Захаревич Василь, Коваль Микола, Ковалюк Анна, Козак Ірина, Козак М., Кок Володимир, Костецький Сергій, Кравс Микола, Корилятович Надя, Кузьма Орест, Кульчицький-Дашиний Андрій; Курчаба Олександер, Левицький Володимир, Левицький Михайло, Левицький Юра, Лівчак Богдан, Логуш Омелян, Литвин, Литвинович Омелян, Любак Михайло, Матвійчук Микола, Малащук Роман, Малецьким Іван, Мацілинський Остап, Мельник Петро, Мірчук Петро, Никорак Юрко, Опарівська Ярослава, Олесницький, Ортинський Любомир, Охримович Маркіян, брати Охримовичі, Палідович Михайло, Плоскач Богдан, Прокіп Роман, Процик Нестор, Пеленський Любомир, Равлик Іван, Радзівіл Оксана, Рибчук Богдан, Рудко Василь, Самотулка Теодосій, Сабаль Іван, Семчишин Орест, Семчишин Тиміш, Сеньчук Роман, Сєрант Іван, Сіяк Оксана, Томків Богдан, Тершаковець Зенон, Трильовська Володимира, Филипчак Микола, Харкевич Мирослав, Харкевич Роман, Хомів Ярослав, Шевчик Люба”.[345]
Крім того, наступними днями поліція арештувала ще ряд українських студентів у їхніх помешканнях, наприклад, Володимира Янева, Степана Арсенича та інших.
Проти ув'язнення учасників студентського Конґресу було поведено слідство, в ході якого звільнено понад 20 студентів. Одначе, на початку червня 1939 року українські політичні в'язні в тюрмі Бриґідки повели протестну акцію бойкоту зізнань і це перервало дальший хід слідства та звільнювання ув'язнених. Навпаки, деяких звільнених учасників Конґресу знову арештовано. У слідчій в'язниці залишилися інші учасники Конґресу СУСОП вже аж до розвалу Польщі й капітуляції Львова, точніше – до 20, зглядно 21, вересня 1939 року.[346]
Усіх разом заарештованих, у зв'язку з тодішнім студентським Конґресом, було сто осіб. Можливо, що польську поліцію спровадив у той час Іван Сєрант, котрий, як виявилося після розвалу Польщі, був поліційним донощиком. У 1941 р. Сєрант жив на еміґрації, в Реґенсбурзі.
НОВИЙ ПРОВІД ОУН НА ЗУЗ
У лютому 1939 року, після остаточного уступлення Л. Ребета з посту Крайового провідника ОУН на ЗУЗ, керівництво перебрав Мирослав Тураш-„Грабовський”, який перед тим, від 1935 року, був провідником стрийської округи (области). Тураш-„Грабовський” вирішив повернути працю ОУН на властивий шлях революційної дії, поєднати з одній організаційній мережі ОУН т. зв. „офіційну мережу” і „неофіційне середовище” членів ОУН, а разом із тим – зайняти критичне становище до подій в колах ПУН-у і це своє становище відверто Проводові Українських Націоналістів з'ясувати.
Нову Крайову Екзекутиву ОУН на ЗУЗ М. Тураш зорганізував у такому складі: Мирослав Тураш- „Грабовський” – Крайовий провідник, Володимир Тимчій-„Лопатинський” – організаційний референт, Дмитро Грицай – референт військових справ, Володимир Гринів-„Кремінський” – його заступник, Василь Турковський – референт пропаґанди, Дмитро Мирон-„Орлик” – референт політичних справ, Ярослав Рак – його заступник, Петро Мірчук-„Залізняк” – референт ідеологічних справ, Богдан Рибчук – служба безпеки, Роман Малащук – студентський сектор.
ВІДПЛАТНІ АКЦІЇ
ОУН перейшла на західноукраїнських землях до посиленої бойової діяльности. Від осени 1938 року на ЗУЗ шалів польський терор, що подекуди нагадував „пацифікацію” 1930 року. Сконцентровані в зв'язку з подіями на Карпатській Україні польські відділи поліції й війська нападали, при нагоді леґальних українських імпрез, на українське населення й жорстоко били присутніх, а українські установи демолювали. В тій польській терористичній акції проти мирного українського населення польській поліції і солдатесці помагали польські колоністи, „стшельци” та інші місцеві польські шовіністи. Тому КЕ ОУН вирішила звернути протитерор насамперед на польську поліцію і „стшельців”.
В ході тієї відплатної акції, що відбувалася весною й літом 1939 року, з рук бойовиків ОУН згинуло кільканадцять польських поліціянтів у різних місцевостях українських земель та значна кількість польських „стшельців”. Особливо широко розгорнулася та акція ОУН в Бережанщині.
Великого розголосу набула тоді справа бойовика ОУН Данила Пукала. В червні 1939 року в Вимислівці, пов. Бережани, застрелено поліціянта М. Федоровського. Під час розшуків за атентатниками поліційна стежа зустріла була 2 липня 1939 року на полях поміж Вимислівкою і Будиловом трьох мужчин, які на наказ підняти руки вгору відповіли пострілами до поліціянтів. Один поліціянт згинув, інші відступили, обстрілюючи бойовиків ОУН, і заалярмували станицю поліції. На допомогу стежі прийшов більший відділ поліції, оточивши хату, що в ній сховався один із бойовиків ОУН.
Після кількох годин перестрілки прибула дальша підмога для поліції – довколишні польські „стшельци”, а також відділ поліції з Бережан, а з нею разом також начальник слідчого уряду та головний комендант польської поліції генерал Кордіян-Заморський, який тоді перебував у Бережанах на службовій інспекції. Поліціянт Пєржхаля, якому здавалося, що захований у хаті бойовик уже не має набоїв, увійшов до хати, але там загинув. Бойовик забрав від нього зброю й амуніцію й далі відстрілювався. Перестрілка тривала кілька годин, у висліді чого було поранених ще кількох поліціянтів і „стшельців”.
Врешті, поліція запальними кулями запалила хату й під час спроби бойовика вирватися з вогню його було застрелено. Виявилося, що це був 22-річний Данило Пукало з Вимислівки, що його поліція шукала як підозрілого за вбивство поліціянта Федоровського. Двох його товаришів, які зразу подалися в поля, а не ховалися, поліція не змогла спіймати.
20 квітня 1939 року в Дичкові, пов. Тернопіль, застрелено коменданта поліційної станиці в Бірках Великих – Анджея Слабого. У ході слідства арештовано Омеляна Зварича, що його поранив був А. Слабий під час перестрілки.
ОУН відновила також боротьбу проти колонізування українських земель польськими поселенцями. Наприклад, увечері 26 червня 1939 року 12 бойовиків ОУН запалили новозбудовану польську колонію в Плетеничах, пов. Перемишляни. При тому підстрелено польського сторожа. Коли ж колоністам прибула допомога, бойовики, відстрілюючись, зникли в темряві ночі.
Одначе, праця мережі ОУН була в той час надзвичайно важкою, бо саме тоді проходила велика хвиля
