Подібні Комітети існували в багатьох містах України. Є дані, що Комітет порятунку революції, 'який установив нагляд за відповідальними установами', був сформований у Катеринославі. У Конотопі Комітет охорони революції припинив розповсюдження листівок з агітацією на користь корніловських заколотників. Такі ж Комітети діяли у Фастові, Чернігові, Полтаві [131].
Недостатня активність Особливого комітету викликала серйозне занепокоєння національно- патріотичних сил. 31 серпня 1917 р. лідер українського військового будівництва і голова Українського Військового Комітету С.Петлюра написав листа під грифом 'таємно' до Генерального Секретаріату України, де запропонував свій варіант Крайового органу з питань охорони революції. У цьому документі чітко сформульовано мету створення зазначеної інституції: '...З огляду на небезпеку, загрожуючу інтересам революції на Україні од авантюри Корнілова, а також на можливість контрреволюційних рухів і вибухів та необхідність рішучої боротьби з ними і прийняття заздалегідь відповідних засобів, що могли б паралізувати контрреволюційні явища, вхожу до Генерального Секретаріату з слідуючою пропозицією: необхідно створити і то негайно при Генеральному Секретаріаті революційний орган влади, що мав би своєю метою швидку і рішучу боротьбу з контрреволюцією на Україні'. Отже нова інституція, на думку С.Петлюри, мала б не тільки протистояти конкретному виступу Корнілова, але і відігравати вирішальну роль у боротьбі проти ворожих Україні проявів взагалі й займатися профілактикою їх виникнення.
Специфікою проекту створення цього органу в умовах піднесення політичної активності населення було те, що до його складу пропонувалося ввести представників не лише офіційних установ, а й громадських об'єднань. '...Генеральний Секретаріат, - зазначав С.Петлюра, - повинен взяти тільки провід від тої справи в свої руки, спираючись на ті впливові громадські і революційні організації, що представляють інтереси широких кіл революційної демократії.
Притягти до участі в сій праці такі організації і працювати з ними в тісному контакті. Генеральний Секретаріат міг би створити в нашому краю ту дужу силу, на яку можна спертися в боротьбі з контрреволюцією і тим захистити інтереси України і цілої держави'. Очевидно, думка про залучення громадських об'єднань до співпраці була виправданою в умовах, коли Українська держава лише формувалася, фазу становлення проходили її силові структури. Цей захід дозволяв створити широку суспільну базу для захисту політичної стабільності й збереження громадянського миру.
До складу Крайового органу з питань охорони революції повинні були увійти по одному або по два представники таких організацій: Українського Військового Генерального Комітету; Всеукраїнської Ради військових депутатів; Ради солдатських депутатів Київської округи; Всеукраїнської Ради селянських депутатів; Ради робітничих депутатів Київської округи; Головного Комітету Південно-Західних залізниць; Ради Київської округи шосейних і водяних шляхів; Поштово-телеграфного союзу і Генерального Секретаріату. На думку С.Петлюри, представники вищезгаданих організацій мали створити при Генеральному Секретаріаті орган революційної влади по боротьбі з контрреволюцією, якому надається назва 'Крайовий Комітет оборони нового ладу'.
Звертає на себе увагу та обставина, що колективними членами нової інституції планувалося зробити ті структури, котрі контролювали стратегічні сфери життєдіяльності краю - транспорт, шляхи сполучення, засоби зв'язку. Автор документа спромігся в інтересах боротьби із загрозою військової диктатури піднятися над вузькополітичними суперечностями між національно-демократичним рухом і радами, запросивши до спільних дій і ці організації. Крім того, до Крайового органу планувалося ввести представників усіх провідних верств населення України, військових організацій.
Нова інституція мала діяти під загальним керівництвом уряду України, а функції її голови повинен був виконувати керівник Генерального Секретаріату або хтось інший із 14 генеральних секретарів за уповноваженням уряду. Комітет міг створювати спеціальні комісії: 'освідомительну, технічну, військову' та інші залежно від потреб ситуації. Планувалося створити і розгалужену мережу представників Крайового Комітету за відомчо-територіальною ознакою при державних установах, громадських інституціях, залізничних станціях, пристанях, скрізь, де це буде викликане необхідністю і оперативними обставинами. Крайовий Комітет мав право залучати для консультацій і пояснень експертів, а в разі потреби - застосовувати військову силу, матеріально-технічні можливості інших відомств.
С.Петлюра уявляв собі новий орган як такий, що організовує й очолює боротьбу з контрреволюцією, здійснює контроль за виконанням своїх пропозицій владними установами у справі проведення запобіжних дій стосовно ворогів українського руху. До компетенції Крайового Комітету повинно було входити й право використання у разі необхідності резервів і можливостей органів влади та громадських організацій. 'Вся збройна сила, мобілі, спеціяльні вагони, або навіть паровози та вагони, кому б вони не належали, Крайовий Комітет має право на певний час, в залежності від обставин, взяти до своїх рук до вжитку у боротьбі з контрреволюцією'. За проектом Крайовому Комітету надавалося право '...робити струси у окремих осіб і в інституціях, усовувати з посад і арештовувати осіб, про яких в Крайовому Комітеті будуть повні відомості в їх небезпечності для революції, переглядати листування їх, робити інші заходи і вживати міри, що будуть викликані обставинами і характером боротьби з контрреволюцією'. Таким чином, перелік методів роботи та повноважень Комітету дає додаткове підтвердження характеру цього органу як інституції, що могла виконувати і певні спеціальні функції.
У листі до уряду С.Петлюра не міг, звичайно, докладніше викласти свою думку стосовно правових основ спеціальних повноважень Крайового Комітету, особливо коли ситуація нагально потребувала оперативних заходів для протидії ворожим акціям. Імовірно, що детальніше регламентувати проведення таких специфічних заходів, як арешт, перлюстрація, обшук та інших повинна була зробити Центральна Рада як верховний законодавчий орган автономної України. Але у той час, коли відбувалося становлення головних підвалин української державності, в умовах війни, економічного занепаду, політичної і соціальної нестабільності урядові було важко забезпечити повністю всі права і свободи людини. Цей лист не передбачав і застережень про неприпустимість порушень прав особи, захист її від можливих посягань.
Що ж стосується конкретних заходів по створенню Крайового Комітету, то на їх характер частково проливає світло протокол засідання комісії (2 вересня 1917 р.) з приводу утворення цього органу. В її роботі взяли участь представники Українського Військового Комітету - Петлюра і Кедровський; керівник комісії Комітету з військово-інженерної роботи - Шумицький; голова комісії військових комунікацій - Глібовський; від Ради робітничих депутатів Київської округи - Овчаров; від Ради солдатських депутатів Київської округи - Григор'єв та Перепадя; від Всеукраїнської Ради військових депутатів - Березняк, Вротновський-Сивошапка; від Округи водяних і шосейних шляхів - Педес; від Комітету Південно-Західних залізниць - Шумицький і Мордохун.
Комісія ухвалила рішення про те, що Крайовий Комітет повинен складатися із представників організацій, перелічених у проекті С.Петлюри, а також Центрального Крайового бюро професійних спілок. Причому перелік організацій не був остаточним, оскільки при утворенні нових революційно-демократичних організацій за постановою Крайового органу до нього могли входити і представники цих політичних формувань.
Комісія також постановила, що Крайовий орган очолить один із членів Генерального Секретаріату (за погодженням між урядом і Секретаріатом). Товариша Голови Комітету обирає Комітет із свого складу. Кожна організація сама обирає представника до названої установи. При Комітеті передбачені такі комісії: інформаційна, військова, слідча. В разі потреби можуть створюватись й інші. На чолі кожної комісії мусить бути член Комітету. Отримав орган і свою остаточну назву - Крайовий Комітет оборони нового ладу при Генеральному Секретаріаті [132].
Як відомо, саме рішуча протидія корніловщині з боку демократичних сил різної орієнтації, а не заходи Тимчасового уряду Росії, котрий поступово втрачав контроль над ситуацією в країні, привела до краху планів встановлення військової диктатури. Посильний внесок у відвернення перемоги сил реакції намагався зробити й лідер українського військового руху С.Петлюра. Спроба створити орган безпеки з широкими повноваженнями є свідченням розуміння ним необхідності функціонування такої інституції в умовах важкого становлення молодої української державності.
Подальша доля проекту С.Петлюри не відома. Швидше за все він не отримав належної оцінки з боку керманичів тогочасної України. Останні вважали доцільним існування подібних комітетів лише для протидії контрреволюційним намаганням генерала Л.Корнілова.
Між тим, нагальну потребу створення нового Комітету захисту революційних завоювань в Україні неможливо було обійти, і це зайвий раз підтвердили події жовтня 1917 р. в Петрограді. 25 жовтня у столиці
