3. Органи безпеки покликані зробити вагомий внесок у формування економічної бази нової України. При цьому слід мати на увазі, що майбутнє є тільки у тієї держави, економіка котрої спирається на новітні технології. Тому, на думку автора, першорядного значення в діяльності спецслужб повинні набути економічна й науково-технічна розвідка.
4. Подальша розбудова та вдосконалення спеціальних відомств ні в якому разі не повинні здійснюватись на засадах ідеологічної чи політичної кон'юнктури, вони мають працювати лише на наукових і правових підвалинах, застосовуючи в своїй діяльності визначені законом механізми, виходячи з реальних потреб державотворення, в інтересах суспільства і людини. Проте захист прав громадян не повинен створювати можливість паразитувати на цьому злочинцям. Розв'язання проблеми забезпечення прав людини і впровадження ефективних механізмів розкриття злочинів є важливим напрямом удосконалення чинного законодавства. Зокрема, є потреба більш чіткого визначення правових підстав та процедур використання результатів оперативного документування, негласного звуко- та відеозапису, кіно- і фотозйомки у кримінальному судочинстві. Ці дії не суперечать Конституції, яка зобов'язує державу всіляко забезпечувати права людини та безпеку своїх громадян.
5. На думку автора, заслуговують на позитивну оцінку сучасні заходи щодо створення в Україні Національного бюро розслідувань. Це відповідає практиці провідних демократичних держав по розмежуванню спецслужб, зокрема США (ЦРУ - ФБР - органи військової розвідки і контррозвідки). Але при цьому слід враховувати традиції національно-державного будівництва, положення Концепції національної безпеки України, а також економічні можливості держави.
6. Одним з головних завдань органів безпеки повинна бути добре організована відповідно до Закону України 'Про освіту' та потреб практики професійна підготовка особового складу, оскільки належний рівень кваліфікації, високий професіоналізм співробітників - це не тільки запорука успіху в роботі, а й імідж відомства в державі, суспільстві. Шлях до такого професіоналізму пролягає через використання в процесі підготовки кадрів кращих прикладів світової та вітчизняної розвідувальної і контррозвідувальної майстерності, глибоке вивчення сучасної оперативно-розшукової теорії та практики, активізацію наукових досліджень у цих галузях. Характер діяльності працівників спеціальних структур, а також статус військовослужбовців вимагають і їх відповідної військової та оперативно-бойової підготовки. З огляду на це проведене наукове дослідження може стати, на думку автора, основою майбутнього предметно-програмного навчального курсу з історії спецслужб України, що викладатиметься в навчальних закладах правоохоронних органів спеціального призначення.
7. Не менш важливим є питання патріотичного виховання особового складу спецслужб, котрий повинен бути провідником національної ідеї як духовної основи державотворення. Без такого гарту не може бути повноцінного співробітника, навіть якщо він з високою професійною підготовкою, тому що невідомо, в чиїх інтересах цей професіоналізм може використовуватись.
А виховувати належить громадянина - патріота незалежної Української держави, готового в разі необхідності стати на її захист, а коли знадобиться, - то і зі зброєю в руках. І це зовсім не суперечить демократичним засадам патріотизму. За Конституцією України наша держава є демократичною і правовою. Разом з тим, в ст. 65 зазначається: 'Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України' [736]. Безперечно, справжній патріотизм - це і висока духовність, і повага до загальнолюдських цінностей, прагнення до громадянського миру і злагоди.
Поруч з патріотичним має стояти і професійне виховання кадрів спецслужб. Воно передбачає формування у них високих почуттів: великої відповідальності перед народом і керівництвом України за надійне забезпечення державної безпеки; поваги і любові до обраної професії, усвідомлення свого покликання вести на таємному фронті боротьбу з посяганнями на державні інтереси, діяти в нестандартних та екстремальних ситуаціях з використанням специфічних методів і засобів; глибокої пошани до кращих традицій вітчизняних органів безпеки, героїчних подвигів їх розвідників та контррозвідників.
Не викликає сумніву необхідність правового виховання співробітників спецслужб, оскільки вони повинні працювати згідно з Конституцією і законами України, у її правовому полі взагалі. Крім того, як відомо, виховання поваги до Конституції та законів держави - це водночас виховання поваги до самої держави, суспільства в цілому.
Уявляється корисним виховання особового складу органів безпеки і в дусі корпоративності в хорошому розумінні цього слова, тобто належності до когорти людей високого покликання й обов'язку, професіоналізму і самовідданості, гідності і честі, духовності й порядності.
Аксіомою є те, що повноцінне виховання співробітників спеціальних служб можливе за умови кваліфікованого відбору кандидатів для роботи в цих відомствах. Як свідчить досвід, це повинні бути прихильники української державності, фізично здорові, чесні, принципові, працьовиті люди, здатні до творчого мислення та дій в екстремальних умовах, а також якщо вони свідомо готові присвятити такій професії своє подальше життя.
Наслідком комплексного підходу до виховання співробітників сил безпеки повинна стати їх потреба працювати в інтересах Української держави та її народу наполегливо, завзято й ефективно. В сучасних українських спецслужб для цього є всі підстави і можливості.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Андрієвський В. З минулого: У 2 т.. - Берлін: Укр. слово, 1923. - Т.2. Від Гетьмана до Директорії. - 310 с.
2. Антисоветская интервенция и ее крах. 1917-1922. - М.: Политиздат, 1987. - 208 с.
3. Антонов-Овсеенко В. Записки о гражданской войне: В 4 т. - М.: Госиздат-Госвоениздат, 1924-1933.
4. Аршинов П. История махновского движения (1918-1921 гг.). - Берлин: Изд-во 'Группы русских анархистов в Германии', 1923. - 258 с.
5. Ауссем В.К. К истории повстанчества на Украине // Летопись революции. - 1926. - № 5.
6. Багатопартійна українська держава на початку ХХ ст.: Програмні документи перших українських політичних партій. - К.: Україна, 1992. - 96 с.
7. Белое дело: Избр. произведения: В 16 кн. - М.: Голос, 1993.
8. Бібліотека Народова у Варшаві.
9. Біденко Й. Лист редактору журналу 'Україна' в Парижі І.Борщаку щодо М.Чоботаріва від 13.09.1956 р. // Особистий архів професора А.Жуковського.
10. Білас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953: Суспільно-політичний та історико- правовий аналіз: У 2 кн. - К.: Либідь-Військо України, 1994.
11. Биншток М. Николаевское подполье // Летопись революции. -1926.- № 3-4.
12. Бонч-Бруевич М.Д. Вся власть Советам. Воспоминания. - М.: Воениздат, 1958. - 358 с.
13. Бородиєвич Є. В чотирикутнику смерті (причинки до трагедії УГА на Великій Україні). - Львів: Нове життя, 1921. - 86 с.
14. Борьба с преступностью в Украинской ССР: В 2 т. - К.: ВШ МООП УССР, 1966. - Т.1. (1917-1925). - 454 с.; 1967. - Т.2 (1926-1967). - 952 с.
15. Брайко П.Е., Старинов И.Г. Партизанская война. - М.: Войсковая часть 64510, 1983. - Ч.1. Основы организации партизанской войны. - 335 с.
16. Брилинський М. Хресний вогонь (воєнні нариси). - Львів: Червона Калина, 1929. - 148 с.
17. Бурнашов Г. Генерал-хорунжий Юрій Тютюнник. Чекістська 'Справа № 39'. - Івано-Франківськ: Івано-Франківська обласна організація Всеукраїнської спілки краєзнавців, 1996. - 71 с.
18. Бычков Л. ВЧК в годы гражданской войны. - М.: Госвоениздат, 1940. - 77 с.
19. Ващенко П. До рейду 1921 р. // За державність. Зб. 3.
20. Велика історія України: У 2 т. - К.: Глобус, 1993. - Т.1. - 352 с.; Т.2. - 400 с.
21. Верстюк В. Українська Центральна Рада: Навч. посібник. - К.: Заповіт, 1997. - 344 с.
