«Гості» з міліції залишили на столі купу свіжих газет і часописів. Григір, переодягнувшись у принесене вбрання (вельветові штани, куртка, байкова сорочка-шотландка), попросив дівчат не турбувати його протягом двох годин («Треба ж хоч трохи ознайомитися з психологічними реаліями цієї епохи») і взявся до читання преси. За кілька хвилин він уже протирав очі, щипав себе за руку, хмикав, а пізніше, не витримавши, вломився до сусідньої кімнати, де дівчата перед дзеркалом приміряли сукенки та блузони, пошиті з штапельної темно-зеленої тканини, і, не помічаючи їхніх протестуючих жестів, загорлав:
— Дівчата! Ми влипли!
— Куди влипли? — здивувалася Галя. — Про що ти кажеш?
— Ось! — Григір потряс у повітрі газетами. — Слухайте, я вам прочитаю! «Роковини Великої Перемоги! 25 жовтня 1948 року на Красному майдані в Москві відбувся військовий парад на відзнаку Великої Перемоги у Світовій Революційній Війні над об’єднаними полчищами плутократів та імперіалістів…»
— Яка Світова Революційна Війна? — Спантеличено запитала Галя. — Що це — якась фантастика?
— Та ні! — заперечив Григір. — Ось глянь, на першій сторінці написано: «ІСКРА» — Орган Євроазійської Комуністичної партії…
— Хіба є така партія — Євроазійська?
— Нема і не було.
— Тоді це містифікація?
— Яка містифікація? Невже ти гадаєш, що заради нас міліція чи держбезпека за кілька годин приготувала б якусь фальшивку? Та й в ім’я чого?
— Я не розумію, — втрутилася в розмову Юліана, — про що ви говорите?
— Еге, я й забув, що ти не з нашого століття. Ти нічого не знаєш з реалій двадцятого віку.
— Чому ж, дещо Галя мені встигла розповісти.
— Тоді ти теж здивуєшся, Юліано. В цих газетах дійовими особами є цілком інші люди, аніж у нашому віці. Це вражаючий доказ того, що ми не лише в іншому часі, а й в іншому світі. Тут інший варіант історичного процесу. У нас остання війна… так звана друга світова… або — Велика Вітчизняна… велася об’єднаною силою Радянського Союзу і західних держав: Америки, Англії, Франції та ще кількох дрібніших. А тут — Світова Революційна Війна ведеться Союзом Радянських Республік Європи й Азії вкупі з «державами осі»: Німеччиною, Італією та Японією супроти «плутократів» (саме так написано) Америки, Англії, Франції, Канади. Війна завершилася перемогою «братської спілки» комуністичних та фашистських партій. Доктрина Нового Порядку перемогла. І ось ще химерніша новина: «На трибуні Мавзолею Лева Троцького…»
— Кого, кого? — Вихопилося у Галі.
— Троцького, Галю! Ти не спиш. Не перебивай, а слухай. «На трибуні Мавзолею Лева Троцького поруч з великим Керманичем усіх віків та народів, Генералісимусом Йосипом Сталіним керівники братських партій, бойові генерали переможної війни з держав Інтернаціональної Коаліції: фюрер Великого Німецького Рейху Адольф Гітлер, дуче Римської імперії Муссоліні, Генералісимус Франко, маршали Паулюс, Герінг, Піччоліні, головнокомандуючий Імператорською Гвардією Японії Міцудісі…»
— Голова паморочиться, — простогнала Галя, тручи пальцями скроні. — Я нічого не розумію. Як же це може бути? Як узгодити цю інформацію з тим, що відбулося в нашій реальності?
— Узгодити можна все, Галю, але тоді нова теоретична доктрина приведе нас до страшних висновків.
— Яких?
— Ми в руках всесильного режисера або сценариста, який пробує різні варіанти сюжету. Ми не в спонтанному історичному потоці, а в своєрідній театральній лабораторії. І за цим стоїть…
— Аріман, — підхопила Юліана.
— А хто ж іще? — Блиснув очима Бова. — Тепер я розумію його погрози. Так просто нам не вибратися з демонічного лабіринту. Ось тут… я знайшов інформацію… Не в Америці вперше випробували ядерну бомбу. Це здійснила Німеччина вкупі з Союзом Радянських Республік Європи й Азії на островах Франца-Йосифа. Перші дві бомби були скинуті на Лондон і Нью-Йорк. Це й стало причиною капітуляції західних держав. Тепер Спілка комуністів та фашистів домінує в світі. Готуються космічні польоти до інших планет. В Африці завершується будівництво Інтернаціонального космодрому. Новий порядок буде розповсюджено на далекі світи. Встановлено контакт з Небесною Ієрархією Сили і Влади…
— Що це означає?
— Не будь наївною, Галю. — Бова тяжко зітхнув. — Ця реальність не лише повністю в тенетах Арімана, а й починає визнавати його водієм Еволюції. Я зрозумів його задум. Розділити потік Еволюції на безліч струмочків, у кожному змоделювати різні варіанти реальності й таким чином тримати під повним контролем можливість інтеграції. Якщо одна з реальностей підходить до розуміння ситуації, її можна навіть знищити, а з іншими маніпулювати далі. О який страшний монстр!
— Мене це не дивує, — зауважила Юліана. — Він здатний до будь-якого хамелеонства. Містифікація стала конструктивним методом Арімана. Я свого часу глибоко вивчала всі легенди й перекази про Сатану. Святі й містики, навіть не знаючи про трагедію Системи Ари, зуміли розпізнати характер того, кого здавна називають Зрадливим Архангелом.
— Про це поговоримо пізніше, а тепер треба домовитися, як нам поводитися з господарями цієї сфери, — перебив мову Юліани Григір. — Незабаром вони прийдуть. Очевидно, буде безліч запитань. Якби лише мати справу з ученими, тоді я чекав би спокійно. А якщо органи безпеки… та ще й в такому дивному коктейлі — комуністи й фашисти… Не знаю, що й подумати.
— А яка різниця? — здивувалася Галя. — Оберемо критерій правди. Викладай факти. Космогонія не відає політичних критеріїв.
— Космогонія не відає, зате відають спецслужби, — покрутив носом Григір. — Я свого часу вивчав методи гестапо і революційних чекістів. Не хотілося б потрапити їм до рук. Тим більше що в цій реальності до владних важелів прийшли не ті люди, що в нас. Ось гляньте. — Бова розгорнув газету. — Тут фотографія Мавзолею. У нас в Мавзолеї лежить тіло Леніна, а тут — тіло безсмертного теоретика Революції Лева Троцького…
— Хто такий Троцький? — Зацікавлено озвалася Юліана.
— Один з лідерів соціалістичної революції. Досить хистка душа, але пластична. Перескакував з коня на коня, шукаючи найсильнішого. У нашій реальності він не знайшов спільного шляху зі Сталіним, його вислали за кордон, а потім — агенти Сталіна вбили його в Мексиці. А тут… я зрозумів, що він номер і похований як Вождь Світового Пролетаріату в Мавзолеї. А Ленін, навпаки, тут дискредитований як опортуніст, ревізіоніст, зрадник соціалізму… він був висланий за кордон, спочатку жив і формував Новітній Інтернаціонал у Швейцарії, а потім заснував Міжнародний Центр Комунізму в Китаї… шалено критикує політику угодництва сталіністів із гітлерівцями, називає перемогу в світовій війні лихом для земної цивілізації, закликає мобілізувати всі сили демократії та соціалізму для боротьби проти архімерзотного альянсу (саме так він висловлюється) сил зла. Ось так, дівчатка! Все переплутане в цій сфері, історичний Шекспір тут був п’яний. Що будемо діяти? Може, спробуємо ввійти в контакт з Горіором?
— Григорчику, — торкнулася рукою його плеча Галя. — Вирішимо це після розмови з людьми, які до нас прийдуть увечері. Хіба можна судити про ситуацію по кількох газетах?
Бова замислився на хвилину, потім рішуче згорнув газету.
— Гаразд. Одягайтеся, готуйтеся. Більше не буду вас хвилювати. Я ще трохи почитаю, а ви — повністю абстрагуйтеся від так званої реальності. Ми — лише мандрівники в часі. Хай роблять висновки вони — жителі цього світу.
Надвечір, коли сутінки впали на кам’яну стіну за вікнами, до готельного номера знову прийшли міліціонери і запропонували йти з ними. Виходячи в коридор, Григір шепнув дівчатам:
— Розповідайте лише про своє… і якнайменше… Решту я беру на себе.
Вони піднялися сходами на два поверхи, наблизилися до дверей з написом: «КЛУБ імені ТРОЦЬКОГО». Один з офіцерів, які супроводжували гостей, звелів зачекати, сам зайшов До залу. Звідти чувся гомін, сміх. Потім запанувала тиша. Незабаром двері відчинилися, офіцер сказав:
— Вас запрошують.
Григір пропустив дівчат, потім увійшов сам. Зал був невеликий, душ на двісті. Маленька естрада.
