куркулі, що втекли із заслання і яких переховують родичі, а часом і м'якосерді члени партії… фактично показуючи себе зрадниками інтересів трудящих». А крім того, ще були «представники буржуазно- білогвардійської, петлюрівської, козацької, есерівської інтелігенції». Сільська інтелігенція у ті часи складалася з учителів, агрономів, лікарів і т. д., і згадування цих груп як таких, що підлягають «очищенню» від антирадянських елементів, показове.
Знову пролунав заклик до війни з «класовим ворогом». «Які, — запитував Каганович, — основні вияви класової боротьби на селі? Передусім, організаційна роль куркуля в саботажі заготівель зерна та посівів». Саботаж, стверджував Каганович, трапляється на кожному кроці, у тому числі в «деяких центральних сільськогосподарських органах». Він критикував порушення виробничої дисципліни, а далі заявив, що «куркуль» використовує дрібнобуржуазні тенденції, що зберігаються в середовищі «вчорашніх селян- одноосібників», і звинуватив ці елементи в «тероризуванні чесних колгоспних трудівників» (див.: «Большевик». 1933. № 1–2).
24 січня 1933 р. всесоюзний ЦК партії ухвалив спеціальну резолюцію про українську партійну організацію (на яку пізніше посилалися як на «поворотний пункт в історії КП(б)У». «Правда» від 24 листопада 1933 р. писала навіть, що ця резолюція «відкрила нову сторінку в переможній боротьбі більшовиків на Україні»). У цьому документі українське керівництво звинувачувалося у зриві заготівлі зерна, особливу увагу звернуто на «ключові області» — Харківську (на чолі з Тереховим), Одеську та Дніпропетровську. Було заявлено, що партійні та радянські керівники цих областей «втратили класову пильність». Пленум оголосив про призначення Павла Постишева — секретаря ЦК ВКП(б) — другим секретарем КП(б)У та першим секретарем Харківського обкому партії; Хатаєвич, який на той час був секретарем ЦК КП(б)У, призначався першим секретарем Дніпропетровського обкому; першим секретарем Одеського обкому став Вегер. Трьох попередніх секретарів усунули з цих посад.
«Притуплення більшовицької пильності» було головною причиною відставання у сільському господарстві, оголосив пізніше Постишев, і це вважалося «одним із найсерйозніших обвинувачень ЦК ВКП(б) проти більшовиків України».
Постишев, по суті, призначався спеціальним уповноваженим Сталіна, і він ефективно виконав його завдання, яке полягало в «більшовизації» компартії України і подальшому «видобуванні» зерна від населення українських сіл, що вмирало з голоду.
Прибувши в Україну, Постишев заявив, що рештки «куркулів і націоналістів», які проникли в партію та колгоспи, продовжують саботувати виробництво. Він категорично висловився проти відправки харчових продуктів у села і водночас заявив, що не може бути й мови про допомогу держави насіннєвим зерном, яке селяни самі повинні знайти (див.: «Правда». 1933. 13 лют.) Але загрозлива ситуація, що складалася в регіоні, змушувала партійне керівництво вносити певні корективи в свої дії. 25 лютого 1933 р. центральний уряд видав постанову «Про надання допомоги насінням колгоспам України та Північного Кавказу», згідно з якою у розпорядження України передавалось 325 тис. т насіннєвого зерна, а для Північного Кавказу — 230 тис. т (див.: «Правда». 1933. 26 лют.). Навіть Постишев, навіть Москва тепер розуміли, що інакше ніякого урожаю у майбутньому взагалі збирати не доведеться (але фактично цю допомогу надали набагато пізніше).
Все ще існував опір у самій партії. Сільських керівників продовжували звинувачувати в намаганні «загальмувати» та «звести нанівець» заплановані ЦК ВКП(б) зернові заготівлі. «Правда» у номері від 6 лютого 1933 р. звинувачувала Харківський обком у тому, що він «намагався інтерпретувати» заміну Терехова Постишевим як звичайну перестановку кадрів і на своєму пленумі навіть не згадав про головні пункти постанови ЦК партії.
Лютневий пленум ЦК КП(б)У зайняв ще більш жорстку позицію. Косіор, усе ще перший секретар ЦК, хоча й відсунутий у тінь Постишевим, виступив на пленумі з промовою, присвяченою питанню заготівлі зерна, яка засвідчила очевидний конфлікт між вимогами партії та реальністю: «Ми маємо тепер нові форми класової боротьби в тому, що стосується заготівель… Коли приїжджаєш до району поговорити про хлібозаготівлі, місцеве начальство починає показувати тобі статистику та таблиці про низький урожай, які повсюдно складають ворожі елементи в колгоспах, сільськогосподарських відділах та МТС. Однак ця статистика нічого не говорить про хліб у полі, ні про те, що його сховали чи вкрали. Але наші товариші, включаючи різних уповноважених, не можуть зрозуміти фальшивих цифр, накинутих їм, і тому вони часто стають захисниками куркулів і оборонцями цих цифр. У багатьох випадках доведено, що ця арифметика — це чисто куркульська арифметика; відповідно до неїми не одержимо навіть і половини запланованої кількості. Фальшиві цифри та роздуті заяви у руках ворожих елементів, також служать прикриттям злодійства, масового розкрадання хліба» (див.: «Господарство України». 1933. № 3–4. С. 32).
Косіор різко критикував керівників багатьох районів Одеської та Дніпропетровської областей, які знаходять різні причини для зволікань з доставкою зерна, «ведуть нескінченні розмови про потребу переглянути план». Він стверджував, що в різних районах, тут і там, мав місце «організований саботаж, інспірований керівними інстанціями місцевих партійних організацій» (див.: «Вісті». 1933. 13 лют.).
Під час своєї поїздки по Україні Постишев, якого супроводив новий голова українського ОДПУ В.А. Балицький, замінив 237 секретарів райкомів партії та 249 голів райвиконкомів. Деякі райони взагалі зробили «козлами відпущення» — особливо Орєхівський район Дніпропетровської області, «чиє керівництво, як виявилося, складається зі зрадників справи робітничого класу та селян-колгоспників».
ОДПУ також знайшло для себе «працю» у жорсткій чистці ветеринарів за падіж худоби. Подібний метод подолання цього явища узагалі став традиційним: повідомлялося про засудження до смертної кари близько ста лікарів лише в одній Вінницькій області в 1933–1937 рр.
Доходило до курйозів. Так, серед інших заарештували увесь штат метеостанції за звинуваченням у фальсифікуванні прогнозів погоди, що нібито призвело до зменшення урожаю. У березні 1933 р. газета «Вісті» повідомляла про те, що співробітників наркоматів землеробства та радгоспів було засуджено до розстрілу за різний саботаж, наприклад, пошкодження тракторів, зумисне зараження бур'яном та підпалення. Ще сорок дістали різні строки ув'язнення, їх звинуватили у тому, що вони використали свої повноваження для того, щоб «створити голод у країні».
Водночас 10 тис. нових активістів послали на постійну працю в село, ще 3 тис. дістали призначення на посади голів колгоспів, секретарів партійних організацій та уповноважених. У 1933 р. усунуто 49,2 % голів колгоспів в Одеській і 44,1 % у Донецькій областях (а також, відповідно, 33,2 і 33,8 % керівників нижчої ланки, зокрема, бригадирів та інших колгоспних організаторів). У Богуславському районі на Київщині двом головам колгоспів, що були членами партії, двічі вдавалося зменшити норми хлібоздачі, але вони не спромоглися виконати навіть їх. Після цього обох керівників звинуватили в саботажі та спілкуванні з «куркульсько-петлюрівськими недобитками» і віддали під суд. У більшості сіл, про які ми маємо повідомлення, новопризначені керівники були росіяни.
Крім того, у 1933 р. 17 тис. робітників відрядили до політвідділів МТС і 8 000 до політвідділів радгоспів. Загалом принаймні 40–50 тис. чоловік направили зміцнювати сільські парторганізації. Лише в одному районі (Павлоградському Дніпропетровської області) райком партії командирував до 37 сіл і 87 колгоспів 200 спеціальних уповноважених і майже стільки ж — райком комсомолу.
Партійні кадри, що зазнали чималої чистки, знову послали на село для боротьби проти селян, що вмирали з голоду.
Нижче подаємо досить відвертий, як на нашу думку, виклад питання А. Яковлєвим, наркомом землеробства СРСР, на з'їзді колгоспників-ударників у лютому 1933 р. Він заявив, що українські колгоспники не впоралися з посівними роботами 1932 р.: «таким чином, вони наробили шкоди урядові та самим собі». Потім, «не спромігшись належним чином зібрати урожай, вони були останніми з усіх районів нашої країни у виконанні свого обов'язку перед урядом… Своєю поганою працею вони покарали себе та уряд. І з цього, товариші українські колгоспники, зробимо висновок: тепер час розплатитися за погану працю в минулому» (див.: «Правда». 1933. 19 лют.).
Істерична брутальність, що нею супроводжувалися втручання Постишева, не могла дати багато зерна. Натепер запаси вичерпано і майже нічого їсти.
Люди вмирали усю зиму. Але всі документи засвідчують, що масове вимирання села почалося фактично на початку березня 1933 р.
