хоробрості. І парторг заговорив. Промова його, щоправда, супроводжувалася такою кількістю волань, хапань слухача за руки та посилань на якісь невідомі події та персонажів, що майор на превелику силу утримував нитку подій. Якщо підсумувати, а точніше витиснути з п’яного марення сільського ідеолога все зайве, картина складалася така.
Коли трапив у це село, а, як уже відомо, був він не тутешній, з сусіднього району, то пішов угору по партійній лінії. До речі, це дивно, якщо вірити в історію, що її переповів між грою в карти священик, але чого не буває в нашому житті. Так от, якщо хто пам’ятає, то у старі часи парторг на селі був фігурою, та не просто фігурою, а мало не більшою за голову. Їздив на «уазику», і щоб оце до нього проста людина могла підступитися, то навіть не думайте! Це зараз уже розпустилися, ідеологія кульгає, а колись було - ого-го! Так от закохалася у нашого парторга одна дівчина з хуторів. А хутори тоді вважалися розсадником приватновласницької ідеології, туди рука партії не доставала, і тому їх якраз збиралися укрупняти. І вже якщо колгоспники були за радянських часів не зовсім людьми, то хуторяни й поготів. Куркулі, одне слово. А парторг свої комсоржеські звички кинув, навчила його попередня історія (якщо піп не збрехав). Він тепер до дівчат мав цікавість суто ідеологічну чи по роботі, а щоб оце котрась його увагу привернула, так це ні в якому разі. Тим більше якась хуторянка - коли там вона на своєму хуторі начальство бачить. А крім того, як до нього підійти? Він і говорить не стане, бо такий був пихатий, як пан. Ну, може, й не пан, але що для колгоспників цар і Бог - це точно. І невідомо, хто їй такого нарадив, тій дівчині, скоріше за все, баби, бо у нас як якась проблема, зразу біжать до бабів. Отож нарадили, і одного разу вночі приїхала вона у центральну садибу, а парторг тоді жив у цій самій хаті, що йому колгосп виділив, вікнами на майдан. Був повний місяць, просто як зараз, і небо без хмар, влітку часто такі ночі. Вона коня прив’язала до дерева, а сама вийшла серед площі, точно як пам’ятник оцей стоїть, витягла два рушники, роздяглася гола, а чи, може, гола й приїхала, бо одягу потім не знайшли. Так, значить, стала вона собі у місячному світлі, підняла руки над головою, у руках - рушники, та як почала крутитися кругом себе, а рушники навколо неї, немов шатро. Парторг це бачив з вікна - як вона веретеном крутилася поміж місячними променями, накручуючи їх на себе, а рушники, немов спиці невідомого колеса, різали нічне повітря. Він не міг відірвати погляду від цього дивного танцю і раптом побачив, що дівчина почала відриватися від землі. Так, вона і справді піднялась над землею, а чи то, може, так парторгові здалося.
- Ти уявляєш! Злетіла! Слово честі! - Оповідач так розпалився, що майорові довелося налити йому чергову порцію і самому випити за компанію.
Але якщо навіть і здалося, то не тільки парторгу. Виявляється, там були й інші глядачі, тому що тільки- но вона почала злітати, хтось голосно закричав. Що тут почалося - не передати! Понабігали люди, стали її хапати, дільничного підняли. Парторг вийшов - вона на нього дивиться, як пташка з клітки. В районі розбиралися. Щось їй припаяли за це. А він тут лишився. - І при чом тут дід Юхим? - поцікавився майор, якому через надзвичайну міцність самогону почали вислизати підробиці.
Парторг пив убивчу рідину, неначе воду, регулярно підливав спірозмовникові і уважно дивився, щоби той не сачкував.
- Як це «при чом»? Це ж його донька була! - обурився він.
- А! Нє, я пойняв, я тільки так спросив, - поквапився виправдатись Микола Пилипович, відчуваючи, як у голові все змішується в одну купу.
На парторга цей випадок справив таке враження, що він, навіть коли одружився, все одно забути не міг. Тоді якраз почалася тотальна монументалізація села, приїхала шарага. Привезли зразки, цілий альбом. Парторг сам вибирав і вибрав отакий, щоб схожий був на ту ніч, і поставили його на тому самому місці, щоб він з вікна міг бачити. А через кілька років агрономша молода приїжджає, теж Тетяна Юхимівна, і схожа на ту. Він одразу до неї - ти чи ні? Жінка в обличчя сміється, каже, ви щось наплутали. Але ж схожа, наче сестра, і потім серце не підманеш, воно все відчуває.
- Ти уявляєш! - вже майже кричав парторг. - Оце, як ідіот, кожного повного місяця ходжу сюди, до пам’ятника!
Пробував він слідкувати, чи не піде до батька, чи не видасть себе, - ні, нічого не помітно, чи справді не вона, чи батька рідного забула.
- Але ж, - вимахував склянкою оповідач, - такого не може бути! Я їй кажу: відпусти мене. А вона сміється. Ти уявляєш?!
Микола Пилипович уявляв, як Тетяна сміється і що при цьому робиться в душі чоловіка. Так, парторгові можна було лише поспівчувати.
- Я вже і просив, на коліна ставав і погрожував - нічого не допомага.
- А одробить? - продемонстрував майор свою обізнаність у питанні. - Єслі з попом.
- Яке там! - гірко засміявся парторг. - У нашого батюшки у самого дружина відьма. Я ж тобі цю історію розповідав.
- Так ето про нього? - здивувався Микола Пилипович, згадавши цю історію про священика, відьму і справжній сексуальний сюжет відомого «Вія». Тоді вони тільки-но познайомилися з парторгом.
- Аякже! Я ж її знаю, Палажку, як облуплену, вона з нашого села, і він тоді у нас служив, а потім церкву закрили, так сюди перевели, бо тутешній піп допився до білої гарячки… Е-е! - Парторг налив з сулії останню склянку для майора, а решту просто випив з горла.
Горілка сьогодні його не брала, чого не можна було сказати про Миколу Пилиповича. Він взагалі у тутешніх історіях трохи заблукав, а після такої розповіді, то просто втратив орієнтири, і навіть головна мета зустрічі відійшла на другий план. Майор перекладав у голові почуте і порівнював його з почутим раніше. Так, у них тут все дуже складно. Навіть піп виявляється завербований, ну тобто не завербований, а співпрацює з цими… Дід Юхим один чого вартий. Баба Кабачиха теж з ним на пару, хоч і не любить старого. Заздрить, певно. Взагалі село те іще. Справжнє кодло. Правильно їх сюди прислали на розвідку. Цікаво, як керівництво довідалося, що саме сюди треба? Не можна ж сказати, що посилали навздогад буряків. Значить, інформація була. А чи то в нас у кожному селі таке діється? Парторг оно нащо вже видатний ідеолог, так і то вляпався по саме нікуди. Приворожила його клята баба, Юхимова дочка. І як голову морочила, байки розповідала, прикидалася фольклористкою, а сама оно чим займається. «Правильно, - подумав раптом майор, - на ній все сходиться. На Тетяні Юхимівні, чорт би її забрав».
Парторг продовжувати щось скиглити про своє нерозділене почуття, а Микола Пилипович уже знав, що робити.
- Слухай, - поплескав він співрозмовника по коліну. - Хочеш, ми все зараз вияснимо?
- Що? - не зрозумів той.
- Все. Она нам все скаже, пойн яв? Ми її щас візьмемо за барки, і куди она дінеться. А не поможе - дєда приведем. Тода вже точно заспіває. Як птічка заспіває. - Він п’яно, але самовпевнено посміхнувся.
Парторг уже теж трохи гальмував, тому не зразу зрозумів, про що йдеться.
- Хто заспіває?
- Тетяна твоя. От прямо зараз ідьом до неї.
Парторг підвів очі і уважно подивився на Миколу Пилиповича, немовби вивчаючи. Той самовпевнено посміхався, розуміючи, що справив потрібне враження.
- Прямо зараз? - перепитав парторг, не зводячи очей зі співрозмовника.
- Зараз-зараз, - покивав той. - Ми єй очну цю… вставку сдєлаєм, пойняв?
Парторг деякий час продовжував вивчати Миколу Пилиповича, а тоді раптом посміхнувся і легко, наче нічого не пив, підвівся з лави.
- Ходім, - сказав він і, покрутивши в руках сулію, раптом розмахнувся та кинув її об бетонний постамент.
Пляшка вибухнула, неначе маленька граната, і обсипала пам’ятник друбними друзками.
- Ходім! - повторив сільський ідеолог.
Від такого напору Микола Пилипович трохи розгубився, але теж звівся на рівні. Щоправда, не так впевнено, бо після доброї горілки координація була вже не та.
Парторг підхопив колегу під руку і допоміг втриматися.
- Спасибі. - Микола Пилипович подивився на порожній гранчак у руці. Спершу він думав повторити подвиг парторга, гацнувши ним об землю, але потім пожалів безневинну посудину і заховав до кишені піджака.
- Готов! - сказав він впевнено.
