звільнений Ізраїль, - ось-ось прийде… Звабливий комфортний Смисл! Тотальна релігійна й політична корупція! Подібних Ісусові-назарею нетерплячих проповідників-санітарів з радикального крила іудейства (того ж страченого недавно Іоана Хрестителя) вони побою валися не менше, ніж римляни. А головне…
З Лютером сталася якась дивна метаморфоза.
Після короткого заціпеніння старий одним махом піднявся з розкладачки (де сили взялися!) і за мить змовницьки шепотів майже над вухом Антона.
Того аж у піт кинуло: ну, все, масона понесло!
- А головне, Антоне, - професор витримав ще одну паузу, ніби не відважуючись усе-таки видати якусь особисту таїну, - Ісус виявився чужим навіть серед своїх затятих іудеїв-дисидентів. Вони - свої, нібито однодумці, не зрозуміли його Слова!
Мати, брати - і ті відвернулися!
- Відкрив Америку…
- Ні, Закон Мойсеїв він визнавав, “кесарю кесареве” - також. Про програму-максимум - невідкладне повстання, крісло царя іудейського, сина Давида, водночас - богоподібного Месію, визволення вогнем і мечем “царства небесного”, тобто Ізраїлю, - пам’ятав. Гностично-йогинські чудеса для переконливості творив…
- Ну?
- Але що з нього часом проривалося, особливо на завершальному етапі мандрівок Іудеєю й Галілеєю?! - гаряче, мов Змій-Горинич, задихав професор. - Тільки рівність між чоловіком і жінкою врятує єврейський світ! Антоне, відчути й навіть публічно сказати таке й тоді, за врай патріархального укладу, повсюдної жорстокості, влади сили, пригнічення слабких, - чоловікові, революціонерові, до того ж фанату-іудею, близькому до кумранської общини целібатників, де жінка не допускалася на гарматний постріл, - було протиприродно! Захист жінки, тим паче на війні - це не чоловіча логіка!
- Ну?! - відчувши фінал, вичавив із себе Антон, намагаючись з останнього (скільки інформації!) утримати ниточку логіки професора-реформатора.
- Що “ну” - ти Старий Заповіт читав? Яким виглядає Бог там, по суті, в іудейській Торі № 2?
Переважно такий собі роздратований капризун: по-своєму справедливий, проте жорстокий, мстивий, із тяжким характером, якому весь час треба догоджати. Не догодив - вигнання, смерть, потоп, пекло, - ніякого співчуття, ніякої поваги до інтересів людей і особистості! Ісус також часом зривався, наприклад, влаштував справжній погром робочих місць торговців і міняйл - звичайних простих обмінників римських динаріїв на єврейські срібники (і навпаки). Полеміку вів категорично, роздратовано, вкрай агресивно, постійно погрожуючи розправою. А згадай послання Нового Заповіту від нібито його духовного учня - спочатку ревнивого гонителя і фальсифікатора вчення ранніх християн, римлянина Савла Тарсянина, пізніше - святого апостола Павла: бу-бу-бу… І професор слово в слово забубонів Павлове: “Нехай жінка навчається мовчки в повній покорі.
А жінці навчати я не дозволяю, ані панувати над мужем, але бути в мовчанні. Адам бо створений перше, а Єва потому. І Адам не був зведений, але, зведена бувши, жінка попала в переступ…”.
- Мартіне, кажи вже - не муч: до чого ти гнеш?
- Ти ще не второпав? - професор нетерпляче вирвав зі свого щоденника аркуш паперу й нашвидкуруч, одним розчерком олівця, вибудував іншу, “для особливо тупих”, схему.
- Оце іудейсько-християнський Ісус Христос, внутрішня природа якого місцями наскрізь жіноча, - так? А от наступне коло - будистський(!) Ісус Христос, “пробуджений” учитель милосердя і любові бодхисатва Авалокитешвара, про якого я вже згадував. І який з’явився в Індії приблизно у тридцятих роках І століття нашої ери, після свого Воскресіння в Єрусалимі! Саме такої думки дотримуються і дослідники - члени нашого наукового товариства, і багато авторитетних учених, археологів, теологів древнього й сучасного світу, у тому числі - буддистського. Врешті, цьому є переконливі древні артефакти й цілком матеріальні свідчення, зокрема усипальниця та гроб з тілом Ісуса в селищі Розабале поблизу Кашміру!
- А тепер стеж за наступними метафорфозами, - професор аж сопів від нетерплячки. - У китайському і японському буддизмі наш мило сердний Ісус-Авалокитешвара в ті ж 30-ті роки ж остаточно скидає свій чоловічий образ і стає… жінкоюбодхисаттвою милосердя й любові на ймення Гуань Інь. Причина все та ж: тамтешні уявлення не допускали й не допускають навіть можливості втілення таких “витончених” чуттєвих якостей в образі чоловічого начала! І знаєш, як він там, наш Ісус-Авалокитешвара зображався, - мов на християнських іконах! У пучці пальців правої руки тримав квітку, але де - біля християнського серця.
За Біблією, серце - це завжди розум, а виявляється - ні, серце - це серце. У лобі Ісуса-Авалокитешвари - три ока: Трійця, що слідкує за всіма трьома сферами життя. І за буддизмом - готова поматеринськи милосердно допомогти кожному.
- Нарешті, ще одне жіноче втілення Христа! - професор забив останній цвях у домовину ортодоксів. - А саме - чи не найвідоміша бодхисаттва буддизму - Тара (Спасительниця, Захисниця, образ Милосердя), що згідно з легендою-вченням народилася саме зі “сльози” Авалокитешвари, а значить, нашого Ісуса…
- Ну…
- Так-от, Антоне, що я тобі скажу: Ісус Христос - це реінкарнована Жінка! Вона говорила його устами! Через нього вона намагалася нарешті достукатися до людства, по-жіночому спасти світ, навернути його до вічних жіночих цінностей, гармонії з природним єством! Жінка - це син Божий! “Помилуй м’я, Боже, по великій милості твоїй… ”.
За хвірткою бунгало хлюснула суцільна стіна тропічного дощу, що за мить пробився і крізь “такі надійні” Мартінові рогожки даху та стін. Без блискавки, грому - ніби хтось тихенько розв’язав небесні міхи. Кострубатим понівеченим гіллям із виразками лишайників потягнулася до неба стара аракалія. На верхівці “дерева Будди” серед аскетичних листочків просто на очах розкрилися антени велетенських білих квіток.
А за декілька хвилину, коли знову спалахнуло сонце, вологе повітря завібрувало від стоголосого пташиного співу. У якому перші голоси чомусь вели нахабні чорні круки. “Ка-р-р! “…
Круки - це чоловіки ворон чи реінкарновані ворони, священні птиці грецького бога Аполлона? “Зробили з чорноклена й втопили смерть, що звалася Марена”, навіялося ще звідкись. Морена, Марена, Мара…Смерть - завжди жінка, що дає життя?
Ну, все, Мартіне, здаюсь!
З нотаток професора Лютера Життя після смерті… Тепер я розумію людей, які побували в потойбіччі: вони божевільні. Бо злилися з потоком Божої волі. Я занурився в Його хвилю, я помер, потім - повернувся. Зі мною - абсолютно свідомим говорили й не говорили: словоформами, звуковою думкою, енергетичними імпульсами, інформаційними згустками, сигналами безпосередньо в мозок і тільки мій… Якась незбагненна універсальна мова Абсолюту, наповнені низькочастотним звучанням музичні паузи…
Ентоні стверджує, що повернув мене до тями хвилин за п’ять після удару хвилі, а я знаю - промайнуло хвилин п’ять і тисячі років, вічність…
Там немає часу і простору, бо ти рухаєшся водночас із потоком цього часу і простору, у полоні їхньої швидкості…
Там нічого не можна утаємничити - в універсальному світлі істини й розуміння… Усе, про що коли-небудь думав, говорив, робив…з раннього дитинства й до останнього земного часу, найменші деталі - усе як на долоні. Я сам став частинкою світла, інформаційного потоку, ні - хмаринкою, туманом… Усе було зі мною і усе ожило - усе й відразу.
Я не міг зрозуміти одного - я вмер чи живий, у якому я тілі, і від цього було якось моторошно.
Вони заспокоїли мене - протоформи мами, батька, брата, моїх учителів, друзів, знайомих, навіть мого аспіранта Вольфганга, який колись загинув в автомобільній катастрофі… вони так хотіли допомогти мені освоїтися…Відчуття, думки, пам’ять - усе стало досконалішим… Тіло - тюрма…
А потім голос спитав мене: чи любив я життя, яким жив, чи здатен на любов, кохання до жінки, не принижуючи її… Чи не вперше я говорив суто правду - собі та їм. Про своє незбориме его, чоловічу гординю, що занечищували моє серце й душу щоразу, коли жінка не віддавала того, що я очікував.
Цинізм, байдужість самозахисту - чому я так боявся щирості, світла? Про якусь хворобливу жертовну
