Під куполом

звичайних гравців (хоча вряди-годи навіть звичайні відчували, що вони в драйві, і на мить перетворювалися на богів і богинь і всякі тілесні дефекти, здавалося, щезають у тому їх короткочасному божественному стані); фактуру ту іноді можна було ледь не помацати рукою: якась така розкішна, чудесна портьєра, на зразок тих, котрими прикрашено дерев'яні стіни залів Валгалли.

Ганна Комптон так і не зіграла жодної гри в одинадцятому класі, той чемпіонський матч став її прощальним виступом. Того літа, п'яний за кермом, її батько вбився сам, убив свою дружину і всіх трьох дочок, коли вони поверталися до Таркер Мілла з «Брауні», куди їздили по заморожені соки. Той бонусний «Кадилак» став для них домовиною.

Ця аварія з численними жертвами потрапила на перші сторінки усіх газет Західного Мейну — того тижня Джулія Шамвей випустила свій «Демократ» із чорною каймою, — але Великий Джим не був пригнічений тяжким горем. Ганна ніколи не змогла б так само грати в команді коледжу, як він підозрював; дівчата там крупніші, тож її відсунули б на роль постійної запасної на підхваті. Вона б цього не стерпіла. Її ненависть мусила живитися безперервною дією на майданчику. Це Великий Джим розумів достеменно. І цілком з цим погоджувався. Саме в цьому полягала головна причина, чому він ніколи навіть не розглядав можливості поїхати деінде з Честер Мілла. У широкому світі він міг би заробити більше грошей, але статки — це лише півкелиха пива. Влада — це шампанське.

Керувати Міллом було гарно у звичайні дні, але в кризовий час керувати містом було більш ніж краще. У такі дні ти можеш ширяти на чистих крилах інтуїції, знаючи, що не схибиш, абсолютно не можеш схибити. Ти вираховуєш оборону противника раніше, ніж він її згромаджує, і заробляєш очки кожним своїм кидком. Ти відчуваєш себе в драйві, і нема кращого часу для цього, ніж гра за чемпіонський титул.

Це й була його чемпіонська гра, і все лягало йому в масть. Він мав нюх — тотальну віру — ніщо не піде хибно під час його магічного польоту; навіть те, що здавалося невигідним, надасть нові можливості, замість стати блокуючим фактором, як той відчайдушний простріл Ганни з-поза центру, котрий змусив натовп у міському центрі Деррі підхопитися на рівні ноги, коли фанати Мілла ревли з радості, а фанати «Ракетниць» з неймовірного горя.

У драйві. Ось тому-то він не почувався втомленим, хоча й був виснажений. Тому й не переживав про Джуніора, незважаючи на Джуніорову мовчазність і бліду невиспаність. Тому він не переживав щодо Дейла Барбари і купки його баламутних друзів, особливо та газетна курва відрізняється цим серед них. Тому-то, коли Пітер Рендолф і Енді Сендерс дивилися на нього, геть ошелешені, Великий Джим лише усміхався. Він міг собі дозволити усміхатися. Він перебував у драйві.

— Закрити супермаркет? — перепитав Енді. — Чи не розстроїть це багатьох людей, Великий Джиме?

— Супермаркет, а також «Паливо & Бакалію», — уточнив Великий Джим, все ще усміхаючись. — За «Брауні» нічого й думати, їх уже закрито. А що особливо добре — це брудний заклад. — «Де продаються брудні журнальчики», — хоча цих слів уголос він не промовив.

— Джиме, у «Фуд-Сіті» ще повно товару, — сказав Рендолф. — Я лише сьогодні вдень балакав про це з Джеком Кейлом. М'яса небагато, але всього іншого в достатку.

— Я про це знаю, — відповів Великий Джим. — Я розуміюся на інвентаризації, і Кейл також. Він і мусить, він же єврей врешті-решт.

— Ну… я просто хотів сказати, що все йде порядком, бо в людей комори забиті харчами, — він просяяв. — Ага, тепер я розумію, треба встановити у «Фуд-Сіті» скорочений день. Гадаю, Джек на це погодиться. Він, либонь, сам вже про це думав.

Великий Джим похитав головою, так само усміхнений. Ось ще один приклад того, як усе лягає в масть, коли ти в драйві. Дюк Перкінс сказав би, що це хибно — піддавати місто ще більшому тиску, особливо після сьогоднішнього тривожного зоряного шоу. Але Дюк мертвий, і це більш ніж зручно, це просто божественно.

— Закрити, — повторив він. — Обидва заклади. Наглухо. А коли їх буде відкрито знову, тоді ми керуватимемо продажами. Запаси протривають довше, а розподілення буде справедливішим. План раціонування я оголошу на міських зборах у четвер, — він зробив паузу. — Якщо на той час не зникне Купол, звичайно.

Енді промовив, мнучись:

— Великий Джиме, я не певен, що ми маємо право закривати бізнеси.

— У такий кризовий час, як тепер, ми не просто маємо право, це наш обов'язок. — Він весело ляснув по спині Пітера Рендолфа. Новий шеф поліції Честер Мілла цього не очікував і злякано крякнув.

— А що, як це спричиниться до паніки? — сумнівався Енді.

— Атож, є така ймовірність, — погодився Великий Джим. — Коли вдаряєш по мишачому гнізду, вони всі кидаються врозтіч. Ми маємо на кілька одиниць збільшити потужність наших сил поліції, якщо криза невдовзі не припиниться. Так, на кілька одиниць.

Рендолф дивився вражено.

— У нас уже майже двадцять офіцерів. Включно з… — він хитнув головою в напрямку дверей.

— Йо, — кивнув Великий Джим. — Раз згадали про хлопців, то давай, заводь їх сюди, шефе, щоб ми з цим вже покінчили й відправили їх додому спати. Гадаю, в них завтра буде багато клопотів.

«А якщо вони там трохи наклали собі в штани, тим краще. Заслужили, бо не в змозі утримати в тих штанах зайвий раз свої швайки».

2

Френк, Картер, Мел і Джорджія увійшли до кабінету, чалапаючи вервечкою, як підозрювані в якомусь поліцейському серіалі. Обличчя мали демонстративно задерикуваті, але задирикуватість їхня була ріденькою; Ганна Комптон насміялася б. Опущені долі очі вивчали носки черевиків. Великому Джиму було ясно, що вони очікують на вигнання або й ще на щось гірше, і це йому було в масть. Страх — це та емоція, з якою найлегше працювати.

— Ось, — промовив він. — Такі наші браві офіцери.

Щось стиха буркнула Джорджія Руа.

— Говори голосніше, сонечко, — приставив Великий Джим долоню до вуха.

— Я сказала, що ми нічого не зробили такого, поганого, — так само, тоном пригнобленої вчителем школярки, пробурмотіла вона.

— Тоді що ж саме ви зробили? — А коли Джорджія, Френк і Мел заговорили всі разом, він показав на Френкі: — Ти (і виклади гарну історію, гаспидів син).

— Ну, ми були там, — почав Френк, — але вона нас запросила…

— Точно! — скрикнула Джорджія, зчепивши руки під своїми доволі солідними цицьками. — Вона…

— Замовкни, — наставив на неї свій м'ясистий палець Великий Джим. — Один говорить за всіх. Так це мусить бути, якщо ви одна команда. Ви команда?

Картер Тібодо зрозумів, куди той хилить.

— Так, сер, містере Ренні.

— Радий це чути, — Великий Джим кивнув Френку, щоб продовжував.

— Вона сказала, що має пиво. Тільки тому ми туди й пішли. У місті ж купити пива зараз не можна, ви знаєте. Ну от, ми там сиділи собі, пили пиво — усього лиш по баночці, і це вже було майже після зміни…

— Зовсім після зміни, — вставив шеф. — Це ти хотів сказати?

Френк слухняно кивнув.

— Так, сер, саме це я й хотів сказати. Ми випили пиво і говоримо, що, мабуть, нам треба вже йти, а вона каже, що дуже поважає нашу роботу і кожного з нас і хоче подякувати особисто. Ну, й розставила ноги, типу того.

— Показала свою калитку, розумієте, — уточнив Мел з бездумною усмішкою ширше вух.

Великий Джим моргнув, мовчки подякувавши, що тут нема Ендрії Ґріннел. Хай хоч яка вона собі наркозалежна, а неполіткоректності в такій ситуації не стерпіла б.

— Вона заводила нас до своєї спальні, по черзі, — продовжив Френкі. — Я розумію, це негарно було з нашого боку, і нам всім дуже жаль, що ми на це піддалися, але з її боку це було суто добровільне рішення.