Під куполом

спалахами акне. У нього це спровоковані стресом прищі.

— Що трапилось, Джо?

— Люди кажуть, я розумний, — промовив Джо, і Расті стривожився, усвідомивши, що той ось-ось може вдаритись у сльози. — Мабуть, я таки розумний, але іноді мені хочеться, щоб було навпаки.

— Не хвилюйся, — встряв Венні. — Є багато важливих ділов, де ти тупак тупаком.

— Закрийся, Венні, — промовила Норрі лагідно.

Джо не звертав уваги.

— Я почав вигравати в тата в шахи, коли мені було шість років, а в мами, коли мені виповнилося вісім. У школі всі оцінки — відмінно. Завжди перемагав на наукових олімпіадах. Уже два роки, як пишу власні комп'ютерні програми. Я не вихваляюся. Я знаю, що я дивакуватий вундеркінд.

Норрі посміхнулася, накривши його долоню своєю. Він її стиснув.

— Але ж я просто бачу зв'язки, розумієте? Оце і все. Якщо є «А», за ним мусить іти «Б». Якщо нема «А», тоді «Б» нехай собі йде десь гуляє. А може, й уся абетка цілком.

— Джо, про що ми взагалі говоримо?

— Я не вірю, що кухар скоїв усі ті вбивства. Точніше, ми не віримо.

Йому явно полегшало, коли на ці його слова Норрі з Бенні згідно закивали головами. Але то було ніщо порівняно з радістю (разом із недовірою), якою він спалахнув, коли Расті промовив:

— Я також не вірю.

— Я ж вам казав, як він круто ріже, — вигукнув Бенні. — А шви які накладає.

Повернулася Клер із крихітною склянкою соку. Расті сьорбнув. Теплий, але пити можна. Без генератора до завтра він би вже скис.

— А ви чому не вірите, що це він зробив? — спитала Норрі.

— Спершу ви самі скажіть.

Генератор на дорозі Чорна Гряда раптом зсунувся в дальній куток розуму Расті.

— Ми бачили місіс Перкінс учора вранці, — сказав Джо. — Ми були на майдані, тільки-но почали працювати з лічильником Ґайґера. Вона йшла вгору на міський пагорб.

Расті поставив склянку на стіл поряд з собою і, сидячи на стільці, нахилився, затиснувши руки між колін.

— О котрій годині це було?

— Мій годинник зупинився в неділю біля Купола, тому точно сказати не можу, але побоїще в супермаркеті ще тривало, коли ми її побачили. Отже, було це, мабуть, десь о чверть по дев'ятій. Не пізніше.

— І не раніше. Бо колотнеча ще продовжувалася. Ви ж її чули.

— Авжеж, — кивнула Норрі. — Дуже гучно.

— І ви цілком впевнені, що то була саме Бренда Перкінс? Чи не могла це бути якась інша жінка?

У Расті бухкало серце. Якщо її бачили живою під час бійки в маркеті, тоді виходить, що Барбі дійсно чистий.

— Ми всі її знаємо, — сказала Норрі. — Вона була в мене навіть матір'ю нашої зграї в гьорлскаутах, але потім я перестала туди ходити.

Той факт, що насправді її виключили з організації за куріння, здавався їй неважливим, тому його вона оминула.

— Від мами я знаю, що кажуть люди про ці вбивства, — продовжив Джо. — Вона розповіла мені все, що сама знає. Ну, й про ті армійські жетони.

— Мама не хотіла розповідати все, що їй відомо, — долучилася Клер. — Але мій син може бути дуже наполегливим, до того ж це здавалося мені важливим.

— Так воно й є, — кивнув Расті. — Куди йшла місіс Перкінс?

На це відповів Бенні:

— Спершу пішла до місіс Ґріннел, але вона, мабуть, сказала їй щось не вельми втішне, бо місіс Ґріннел затраснула двері в неї прямо перед носом.

Расті нахмурився.

— Це правда, — підтвердила Норрі. — Я думаю, місіс Перкінс принесла їй пошту чи щось таке. Вона віддала місіс Ґріннел якийсь конверт. Місіс Ґріннел його взяла, а потім грюкнула дверима. Як і сказав Бенні.

— Ха, — промовив Расті. Можна подумати, ніби щось доставлялося, у Честер Мілл від минулої п'ятниці. Однак важливішим вбачалося те, що Бренда була живою і діяла в той час, на який Барбі мав алібі. — А куди потім вона пішла?

— Перейшла через Мейн-стрит і пішла по Мілл-стрит, — відповів Джо.

— По вашій вулиці тобто.

— Саме так.

Расті переключив свою увагу на Клер.

— А вона не…

— До нас вона не приходила, — сказала Клер. — Хіба що, коли я була в погребі, з'ясовувала, які в нас залишилися запаси консервів. Десь із півгодини я там пробула. Може, хвилин сорок. Я… я хотіла заховатися від того галасу в маркеті.

Бенні повторив те саме, що був казав попереднього дня:

— Мілл-стрит тягнеться на чотири квартали. Аж так багато садиб.

— Мені це здається не найважливішим, — промовив Джо. — Я дзвонив Енсону Вілеру. Він теж був колись нарваним бордером, та й зараз подеколи їздить зі своєю дошкою на скейтодром в Оксфорді. Я спитав його, чи був містер Барбара на роботі вчора зранку, і він відповів — так. Він сказав, що містер Барбара пішов звідти до «Фуд-Сіті» вже після того, як там почалася колотнеча. Відтоді він залишався з Енсоном і місіс Твічел. Отже, містер Барбара має алібі стосовно міз Перкінс, і пам'ятаєте, я казав про те, що якщо нема «А», то не може бути й «Б»? І про решту абетки?

Расті ця метафора здавалась трохи занадто алгебраїчною, коли йдеться про суто людські справи, але він зрозумів, що має на увазі Джо. Є інші жертви, щодо яких Барбі алібі не має, але те, що тіла були складені в одному місці, вказує, що вбивав їх теж хтось один. А якщо щонайменше за одну з жертв відповідальність лежить на Великому Джимі (як на це вказують сліди швів від м'ячика на обличчі Коґґінса), скоріш за все, цим одним і був саме він.

Або це міг зробити Джуніор. Джуніор, котрий тепер носить поліцейський значок і заразом пістолет.

— Ми мусимо звернутися до поліції, правда ж? — спитала Норрі.

— Мене це лякає, — сказала Клер. — Мене це дуже-дуже лякає. А що, як Бренду Перкінс убив Ренні? Він теж живе на нашій вулиці.

— Саме це я й казала ще вчора, — докинула Норрі.

— І хіба не логічно, якщо вона прийшла до одної виборної особи, а та затраснула перед нею двері, то далі вона могла піти побачитися з іншою виборною особою, котра живе по сусідству?

— Ма, я не вбачаю тут ніякого зв'язку, — промовив (з явно вибачливою інтонацією) Джо.

— Може, й так, але вона все одно могла піти до Ренні. А Пітер Рендолф… — вона похитала головою. — Коли Великий Джим каже стрибай, той лише перепитує, на яку висоту.

— Класно сказано, місіс Макклечі! — вигукнув Бенні. — Це так рульно, о матінко мого…

— Дякую, Бенні, але в нашому місті рулить Джим Ренні.

— Що ж нам робити? — подивився Джо тривожно на Расті.

Расті знову пригадалася та пляма. Пожовкле небо. Чадний запах у повітрі. Він також не забув згадати про впертий намір Джекі Веттінгтон визволити Барбі. Нехай це небезпечно, але все ж йому таким чином світить більше шансів, ніж через свідчення трьох дітей, особливо коли начальник поліції, котрий їх вислуховуватиме, неспроможний сраку собі підтерти без інструкцій згори.

— Поки що нічого. Дейлу Барбарі зараз найбезпечніше залишатися саме там, де він є, — Расті сподівався, що не помиляється щодо цього. — Наразі ми мусимо займатися іншим. Якщо ви дійсно знайшли генератор Купола і нам удасться його вимкнути…

— Решта проблем вирішаться самі собою, — закінчила за нього Норрі. На обличчі її читалося явне