в заготовленому тексті відпадала. Він знав, що хоче сказати. Йому ніби пригадувалось, що він проговорював цю промову уві сні минулої ночі, і не один раз, а кілька, і з кожним разом вона кращала.
Він легенько штовхнув Картера.
— Час запускати шоу в роботу.
— Окей, — Картер побіг туди, де на сходах міськради стояв Рендолф (
— Ми зайдемо через бічний вхід, — сказав Великий Джим і поглянув на годинник, — через п'ять, ні, через чотири хвилини. Ти перший, Пітере, я йтиму другим, Картере, ти за мною. Ми йдемо прямо на сцену, зрозуміло? Ідемо
— Я нервуюсь, мов якийсь курваль, — зізнався Рендолф.
— Не варто. Все мусить пройти чудово.
Звісно, він помилявся щодо цього.
У ті хвилини, коли Великий Джим зі своїм почтом вирушав до бічних дверей міської ради, Розі у своєму ресторанному фургоні якраз завертала на під'їзну алею обійстя Макклечі. Слідом за нею їхав скромний седан «Шевроле» Джоуні Келверт.
Клер вийшла з будинку з валізою в одній руці й брезентовою торбою з харчами в другій. Джо і Бенні Дрейк теж тримали валізи, хоча більшість одягу у валізі Бенні походила з шухляд Джо. Бенні також тримав ще одну, меншу торбу, напхану харчами з комори Макклечі.
Знизу пагорба долинули підсилені звуковою апаратурою аплодисменти.
— Поспішаймо, там уже починають. Час нам ушиватися звідси, і то притьмом.
З нею була Лісса Джеймісон. Вона відсунула бічні двері фургона й почала зсередини приймати речі.
— А свинцеве полотно, щоб вікна прикрити, є? — спитав Джо в Розі.
— Так, і кілька шматків для машини Джоуні також. Ми доїдемо туди, де, як ти кажеш, ще безпечно, і вже там завісимо вікна. Подай-но мені оту валізу.
— А це таки безумство, знаєте, — промовила Джоуні Келверт. Вона доволі прямо пройшла щілиною між своєю машиною й фургоном «Троянди-Шипшини», чим надихнула Розі на думку, що підбадьорилась вона сьогодні всього лише парою чарочок. І це вже було добре.
— Мабуть, ти маєш рацію, — кивнула Розі. — Ти готова?
Джоуні зітхнула й обняла свою дочку за тендітні плечі.
— На що? Їхати під три чорти наосліп? Чом би й ні? Скільки нам доведеться там сидіти?
— Хтозна, — відповіла Розі.
Джоуні зітхнула знову.
— Ну, то хоч тепло зараз.
— А де твій дідо? — Джо спитав у Норрі.
— Він зара з Джекі й містером Берпі. Він чекатиме їх у вкраденому в Ренні фургоні, поки вони сходять туди і виведуть Расті й містера Барбару, — подарувала вона йому усмішку на смерть переляканої дівчинки. — Він сьо'ні їхній гангста-драйвер.
— Нема дурня, дурнішого за дурня старого, — зауважила Джоуні Келверт. Розі страшно схотілося їй зацідити навідліг, а поглянувши на Ліссу, вона зрозуміла, що й та була б не проти це зробити. Але не той був зараз момент, щоб затівати сварку, не кажучи вже про кулачні розбори.
— А Джулія де? — запитала Клер.
— Вона приїде з Пайпер. І своїм псом.
Від центру міста, підсилена мікрофонами (і голосами тих, хто сидів на лавах надворі), полинула у виконанні зведеного хору Честер Мілла мелодія «Сяючого зірками прапора».
— Рушаймо, — мовила Розі. — Я поїду попереду.
Джоуні Келверт повторила з якоюсь скорботною веселістю:
— Принаймні зараз хоч тепло. Поїхали, Норрі, будеш направляти свою стареньку мамцю.
Під південною стіною «Maison des Fleurs» Леклерка лежав завулок для під'їзду постачальників, саме тут, носом назовні, стояв крадений фургон телефонної компанії. Ерні, Джекі й Роммі Берпі сиділи в ньому й слухали, як зовсім неподалік співають Національний гімн. У Джекі засвербіли очі, вона помітила, що не лише її зворушують ці звуки; Ерні, сидячи за кермом, дістав із задньої кишені носовичок і витирав собі очі.
— Гадаю я, нам нема потреби чекати на сигнал від Лінди, — промовив Роммі. — Я не очікував, що вони виставлять колонки. Вони їх дістали не в мене, да.
— Все одно добре, що її там бачитимуть люди, — сказала Джекі. — Де ваша маска, Роммі?
Він показав штамповану з пластику личину Діка Чейні[411]. Попри величезні запаси в нього на складі, Роммі не зміг знайти для Джекі маски Аріель[412]; довелося їй погодитися на Герміону, приятельку Гаррі Поттера. Позаду сидіння Ерні лежала маска Дарта Вейдера, але Джекі побоювалася, що вони можуть наразити себе на небезпеку, якщо старому здумається її зараз одягнути. Уголос вона цього не промовила.
Але підозрювати — зовсім не означає знати, і якщо Ренні з Пітером Рендолфом доведеться обходитися лише підозрами, їхніх друзів і родичів, котрих вони тут залишать, можуть піддати хіба що прискіпливим допитам.
Гімн закінчився. Далі знов прозвучали аплодисменти, а тоді вже почав говорити другий виборний. Джекі перевірила свій пістолет — запасний, домашній — і подумала, що наступні кілька хвилин стануть найдовшими в її житті.
Барбі й Расті стояли кожен перед дверима своєї камери, слухаючи, як Великий Джим розпочинає свою тронну промову. Завдяки гучномовцям перед головним входом міської ради чути їм було все доволі добре.
Піднесені аплодисменти.
Добродушний сміх.
Барбі підкотив вгору очі, а Расті зробив кулаком жест, ніби дрочить.
