Під куполом

розказала про це світіння. Вона сказала, що Джулія вважає це всього лише чимось… ну, на кшталт страшила, якщо можна так висловитись.

— Я завжди вважала, що Джулія має диплом з журналістики, а не фізики, — зауважила Джекі. — Вона дуже приємна леді й розумна, авжеж, але ж ми все одно прикриємося від цієї штуки, так? Бо мені було б мало радості отримати рак яєчників або грудей у подарунок на мій сороковий день народження.

— Ми будемо швидко їхати, — сказав Роммі. — Ви можете навіть натягнути шматок отого свинцевого полотна спереду собі на джинси, якщо від цього буде легше, вам.

— Це так забавно, що я забула засміятись, — докинула вона… а потім, уявивши себе в свинцевих трусиках з модними високими вирізами по боках, зробила саме так, як він казав.

Вони під'їхали до мертвого ведмедя під телефонним стовпом. Його було видно навіть із вимкнутими фарами, бо на той час рожевий місяць і радіаційний пояс разом світили так потужно, що тут мало не газету вже можна було читати.

Поки Роммі з Джекі завішували вікна фургона свинцевими полотнищами, решта стояли півколом біля гниючого ведмедя.

— Це не радіація, — задумливо промовив Барбі.

— Атож, — кивнув Расті. — Самогубство.

— Отже, мусять бути й інші.

— Так. Але менші тварини, схоже, убезпечені. Ми з дітьми бачили чимало птахів, а я в саду навіть білку. Живу-живісіньку.

— Тоді Джулія майже напевне має рацію, — підсумував Барбі. — Світловий пояс — це дійсно один елемент відстрашування, а мертві тварини — інший. Це старий трюк, що називається — «пояс і підтяжки».

— Друже мій, я не встигаю за вами думкою, — докинув Ерні.

Натомість Расті, котрий ще студентом медичного коледжу ознайомився з поняттям «пояса й підтяжок», цілком розумів, про що йдеться.

— Це система наддостатності, — пояснив він. — Двох застережень мусить цілком вистачити. Мертві тварини вдень, а світловий радіаційний пояс уночі.

— Наскільки мені відомо, — долучився до їхнього гурту край дороги Роммі, — радіація світиться тільки в науково-фантастичних фільмах.

Расті хотів було сказати йому, що вони зараз наяву переживають такий науково-фантастичний фільм, і Роммі сам у цьому переконається, побачивши ту коробочку на вершечку гряди. Проте Роммі дійсно мав рацію.

— Це спеціально, щоб ми її побачили, — сказав він. — Те ж саме й з мертвими тваринами. Припускається, що ми собі подумаємо: «Ого, якщо тут якісь смертоносні промені, які спонукають до самогубства великих ссавців, нам краще триматися звідси подалі». Врешті-решт, що я таке, як не великий ссавець.

— А от діти не відступилися, — нагадав Барбі.

— Бо вони ж діти, — сказав Ерні, а секунду подумавши, додав: — Та ще й скейтбордери. Вони іншої породи.

— Мені це все одно не подобається, — оголосила Джекі, — але оскільки нам дійсно більше нікуди діватися, може, ми скоренько проїдемо крізь цей пояс Ван Аллена[420], перш ніж я зовсім не втратила рішучість. Після того, що відбулося у поліцейській стайні, я почуваюся дещо непевною.

— Одну хвилиночку, — промовив Барбі. — Тут щось не в порядку. Я це бачу, але дозвольте мені секунду подумати, щоби я зміг пояснити це словами.

Вони чекали. Місячне сяйво і радіація освітлювали рештки ведмедя. Барбі вдивлявся в нього. Зрештою він підвів голову.

— Гаразд, ось що мене турбувало. Тут присутні вони. Нам це відомо, бо коробочка, яку знайшов Расті, не природний феномен.

— Чорт забирай, тут ніяких сумнівів, це безумовно створена розумом річ, — підтвердив Расті. — Але не на Землі. Я на це готовий закластися своїм життям. — Раптом, згадавши, як близько він перебував менш ніж годину тому від втрати свого життя, Расті аж пересмикнувся. Джекі стиснула йому плече.

— Не переймаймося цим зараз, — повернув їх до свого Барбі. — Отже, існують якісь вони, і якщо б ці вони насправді бажали не допустити нас туди, їм це було б легко зробити. Вони цілий світ не допускають до Честер Мілла й навпаки. Якщо б вони хотіли утримати нас подалі від своєї коробочки, чому б їм не створити навкруг неї міні-Купол?

— Або якісь звукові обертони, від котрих наші мізки спеклися б, немов курячі стегенця у мікрохвильовці, — докинув Расті, починаючи в'їжджати в тему. — Чорт, та просто справжню радіацію.

— Так вона і є справжньою, — сказав Ерні. — Лічильник Ґайґера, котрий ви сюди приносили, це підтвердив наочно.

— Так, — погодився Барбі, — але чи означає це, що її рівень, зареєстрований лічильником, дійсно небезпечний? Ні Расті, ні діти не отримали ніяких явних уражень, у них не повипадало волосся, вони не виблювали свої нутрощі.

— Поки що принаймні, — зауважила Джекі.

— Звучить обнадійливо, да, — гмикнув Роммі.

Барбі ігнорував його репліку.

— Беззаперечно, якщо вони змогли створити бар'єр такий міцний, що відбиває найкращі ракети з тих, якими лишень його можуть обстріляти Сполучені Штати, вони змогли б і радіаційний пояс встановити такий, що вбивав би швидко, практично миттєво. Зробити саме так було б у їхніх інтересах. Пара жахливих людських смертей набагато краще відлякувала б можливих дослідників, ніж кілька трупів тварин. Ні, я гадаю, Джулія має рацію і так званий радіаційний пояс виявиться безпечним сяйвом, яке просто придає пікантності тому, що показують наші технічні засоби. Котрі їм здаються, мабуть, збіса вкрай примітивними, якщо вони дійсно інопланетяни.

— Та навіщо? — вибухнув Расті. — Навіщо їм якийсь бар'єр? Я не зміг підважити ту кляту коробочку, ба я навіть похитнути її не зміг! А коли накинув на неї свинцевий фартух, фартух загорівся. Хоча сама коробочка залишилася на дотик холодною!

— Якщо вони її захищають, отже, мусить бути якийсь спосіб, яким її можна знищити або вимкнути, — сказала Джекі. — Якщо тільки…

Барбі усміхався їй. Він дивно почувався, так, ніби ледь не ширяв зараз десь угорі, в себе над головою.

— Давайте, продовжуйте, Джекі. Кажіть.

— Якщо тільки вони її зовсім не захищають, так? Принаймні не від людей, котрим випаде до неї наблизитися.

— Більше того, — уточнив Барбі. — Чи не здається нам, що вони насправді вказують на цю коробочку? Можна сказати, що Джо Макклечі з друзями сюди привела буквально стежина з посипаними по ній хлібними крихтами.

— Ось вона, кволий Землянине, — проголосив Расті. — Що ти можеш з нею зробити, ти, котрий набрався достатньо хоробрості, щоби наблизитися до неї?

— Оце ближче до істини, — кивнув Барбі. — Гайда. Давайте підніматися вгору.

2

— Давайте вже я звідси поведу машину, — звернувся Расті до Ерні. — Недалеко попереду те місце, де зомліли діти. А Роммі майже зомлів. Я теж відчув це. Бачив галюцинацію. Гелловінське опудало, яке спалахнуло вогнем.

— Ще одне попередження? — спитав Ерні.

— Не знаю.

Расті доїхав туди, де закінчувався ліс і відкривався голий, кам'янистий узвіз, що вів до саду Маккоя нагорі. Прямо попереду буяло таке яскраве сяйво, що їм довелося на нього дивитися примружившись і скоса, але ніде не було видно джерела того сяйва; яскраве світло плавало просто посеред повітря. Барбі воно