Джуніор зазирнув до кухні й умент відчув кров'яний дух — трохи схоже на запах крохмальної присипки, тільки несвіжої. Промовив: «Гей? Привіт? Є хто вдома?» Майже напевне, що нікого нема, проте, якщо хтось і є, якщо з якогось дикого дива Генрі або Ладонна поставили свої машини біля міського майдану і прийшли додому пішки (чомусь не помітивши на кухонній підлозі власної мертвої дочки), він закричить. Так! Закричить і «виявить тіло». Це не обмане команду криміналістичного фургона, але трохи часу він виграє.
— Хелло, містере Маккейн! Місіс Маккейн! — А тоді, вслід за спалахом натхнення: — Ейнджі, ти вдома?
Хіба він питався б таке, аби сам її вбив? Звісно, що ні! Та раптом жахлива думка прохромила його: а що, як вона відповість? Звідти, з підлоги, де вона лежить, зараз йому відповість? Відповість із булькотінням крові в горлі.
— Візьми себе в руки, — промурмотів він. Авжеж, треба, хоч як це важко. Особливо у темряві. А втім, у Біблії такі речі раз у раз трапляються. У Біблії люди подеколи повертаються до життя, як зомбі в
— Є хто вдома?
А дідька.
Його очі призвичаїлись до темряви, хоча й не зовсім. Потрібне світло. Варто було прихопити ліхтар з дому, але, коли ти звик до того, що достатньо просто клацнути вмикачем, про такі речі легко забути. Джуніор перетнув кухню, переступивши через тіло Ейнджі, і прочинив перші з двох дверей у дальній стіні. Там виявилась комора. Він зміг лише розгледіти полиці, заставлені консервами й пляшками. За іншими дверми йому більше пощастило. Там була пральня. І якщо він не помилився щодо тієї речі, котра містилася на полиці праворуч від нього, значить, удача його ще не покинула.
Він не помилився. То був ліхтар, чудовий, сильний. Треба обережно присвічувати собі на кухні — обов'язково не забути затулити штори, — але в пральній кімнаті він міг світити собі досхочу. Тут йому було зручно.
Пральний порошок. Відбілювач. Пом'якшувач тканини. Відро і «Свіффер»[83]. Добре. Генератор не працює, отже, тут є тільки холодна вода, але її вистачить у крані, щоб наповнити одне відро, а там ще є й всякі туалетні баки. А холодна — саме те, що йому треба. Для крові — холодна.
Він митиме, як затята домогосподарка, якою колись була його мати, завжди пам'ятлива до напоумлень свого чоловіка: «Тримай чистими дім, руки й душу». Він змиє кров. Потім витре все, що пригадає, до чого торкався, і все, про що не пам'ятає, але чого міг торкнутися. Але спершу…
Тіло. Треба щось зробити з тілом.
Джуніор вирішив, що поки що згодиться й комора. Він ухопив її під пахви, перетягнув туди, відпустив —
Він іще тер, робота йшла добре, хоча до кінця було ще далеко, коли пролунав стук у передні двері.
Джуніор підвів голову, очі широко розплющені, губи вивернуті в далекій від веселощів гримасі переляку.
— Ейнджі? — прозвучав дівочий голос крізь схлипи. — Ейнджі, ти вдома? — Знову стук, а тоді двері прочинилися. Його удача, схоже, його полишила. —
Курва! Гараж! Він не перевірив їхній блядський гараж!
— Ейнджі? — знову пхикання. Знайомий голос. О, Боже, чи це не ця ідіотка Доді Сендерс? Таки вона. — Ейнджі, вона мені сказала, що моя мама мертва! Місіс Шамвей сказала, що вона
Джуніор мав надію, що вона спершу підніметься на другий поверх, до кімнати Ейнджі. Але натомість Доді рушила через хол до кухні, пересуваючись у темряві повільно, непевно.
— Ейнджі? Ти в кухні? Я нібито бачила світло.
У Джуніора знову заболіло в голові, і винна в цьому була ця настирлива, безпереводно обкурена сучка. Що не трапиться зараз… це буде також її вина.
Доді Сендерс була все ще трохи обкурена і п'яненька, її кумарило; мати її загинула, а сама вона в темряві навпомацки рухалась передпокоєм у домі своєї найліпшої подруги; аж тут наступила на щось, воно сковзнуло під її ступнею так, що вона ледь не беркицьнулась на сраку, задерши ноги. Доді вхопилася за перила сходів, підвернувши собі пару пальців, і скрикнула. Вона начебто й усвідомлювала, що все це з нею дійсно відбувається, і в той же час у це неможливо було повірити. Почувалася так, немов заблукала до якогось паралельного виміру, як ото бува у фантастичному кіні.
Вона нахилилася роздивитися, що там потрапило їй під ноги. Схоже було на рушник. Якийсь дурень кинув рушник на підлогу в передпокої. Тоді вона почула, ніби щось ворухнулося в темряві попереду. У кухні.
— Ейнджі, це ти?
Без відповіді. Проте їй почулося, хтось там ніби є, хоча, може, лише здалося.
— Ейнджі? — вона знову рушила вперед, тримаючи підвернуту праву руку (пальці розпухнуть, думала вона, та й уже напухають) притиснутою до тіла. Ліву простягнула перед собою, намацуючи в темряві. — Ейнджі,
А день так вдало розпочався. Вона встала рано (ну… о десятій, це для неї рано) і зовсім не збиралася прогулювати роботу. А тоді їй зателефонувала Саманта Буші, сказала, що прикупила на і-Беї[84] кілька нових лялечок «Братц»[85] і питалася, чи не хоче Доді прийти, допомогти їй їх помучити. Катувати ляльок «Братц» вони завели собі моду ще в старших класах школи — купували їх на домашніх розпродажах, а потім вішали, встромляли шпильки їм у дурнуваті голівки, обливали їх бензином для запальничок, а тоді підпалювали. І Доді розуміла, що вони вже мусили б вирости з цієї забавки, вони вже були дорослими чи майже дорослими. Це ж дитячі пустощі. До того ж дещо моторошні, якщо серйозно помислити. Та справа в тому, що Саммі мала власне помешкання на Моттонській дорозі — просто трейлер, але він належав тільки їй, після того як навесні десь завіявся її чоловік, — а її Малюк Волтер спав практично цілими днями. Плюс, у Саммі завжди була скажена трава. Доді здогадувалася, що вона бере її у тих самих хлопців, з котрими гуляє. По вікендах її трейлер був популярним місцем. Та річ у тім, що Доді зареклася курити траву. Більше ніколи ніякої трави після тих неприємностей з кухарем. Більше ніколи в неї протривало понад тиждень, до цього дня, до дзвінка Саманти.
— Тобі дістануться Джейд і Ясмін, — підманювала Саммі. — А ще в мене є така крута, ну, ти сама знаєш що. — Вона завжди так говорила, ніби той, хто міг її підслуховувати, не зрозумів би про що йдеться. — А ще ми зможемо, сама знаєш що.
Доді й тут добре знала, про
— Та, мабуть, ні, Саммі. Мені на роботу о другій, і…
— Ясмін чекає, — перебила Саммі. — А ти ж так ненавидиш цю курву.
Атож, це таки правда. Ясмін була найкурвішою сучкою з усіх «Братців», на думку Доді. А до другої ще майже чотири години. Крім того, нічого страшного, якщо вона трохи й запізниться. Хіба Розі її вижене? Та хто інший стане робити для неї ту срану роботу?
— Окей. Тільки ненадовго. І тільки тому, що я ненавиджу ту Ясмін.
Саммі захихотіла.
— І я не буду більше отого, ну, сама знаєш чого. Ні того, ні іншого.
— Без проблем, — погодилась Саммі. — Давай швидше.
Отже, Доді сіла в машину й поїхала і, звісно, зрозуміла, що знущання з «Братців» не дарує ніякої втіхи, якщо не зарядитися трохи кайфом, тож вона й зарядилася разом із Саммі. Разом же вони й утнули Ясмін сеанс пластичної хірургії за допомогою рідини для прочищення каналізаційного стоку, і їм було дуже весело.
