— Ато. Маю для цього причину.
— Яку саме, Семе? — запитала Джулія.
— Краще не казатиму, — усміхнувся той криво. — Тим паче міській газетярці.
— Ви готові? — спитав Барбі в Джулії.
— Так, — взяла вона його за руку, коротко потиснувши. — Цілком готова, наскільки це можливо.
Роммі та Джекі Веттінгтон зайняли позиції біля задніх дверей мінівена. Коли Барбі скомандував:
У машині тепер тхнуло так само, як і в зовнішньому світі: гидотним ароматом обвугленого дерева на лако-скипидарній основі — але все одно повітря тут було кращим за те, яким вони дихали біля Купола, навіть стоячи напроти кількох десятків потужних вентиляторів.
Джулія вхопила доволі великий фірмовий пакет крамниці «Бест Бай» і перекинула його догори сподом. Звідти випав пластиковий циліндр зі словами ПЕРФЕКТНЕ ВІДЛУННЯ[491] на ньому. А нижче йшов напис: «50 компакт-дисків для запису». Вона почала підчіплювати нігтем целофан, в який було упаковано тубус, але безуспішно. Барбі поліз рукою до кишені по свій армійський ножичок, і серце йому обірвалось. Ножа на місці не було. Та звісно ж, що й бути не могло. Тепер той перетворився на шматок шлаку під тим, що залишилося від поліцейської дільниці.
— Семе! Будь ласка, у вас, часом, ножа немає?
Замість відповіді, Сем просто подав назад ніж.
— Це ніж ще мого батька. Він зі мною все моє життя, і я бажаю отримати його назад.
Дерев'яні накладки на рукояті ледь не повністю втратили ребристість від віку, але коли Барбі відкрив ніж, його єдине лезо виявилося нагостреним. Ним не тільки целофан здирати, цей ніж чудово згодиться для прорізання акуратних дірок у шинах.
— Швидше там! — гукнув Сем, газуючи двигуном «Одіссея». — Ми нікуди не поїдемо, поки ви не скажете мені, що та штука годиться для нашого діла, а я не певен, що в цьому повітрі мотор працюватиме вічно!
Барбі підчепив целофан. Джулія здерла упаковку. Провернула трохи вліво пластиковий циліндр, і той знявся з основи. Нанизані на пластиковий шпиндель височіли порожні компакт-диски, що призначалися стати подарунком до дня народження Расті Еверету. Вона зсипала їх на підлогу вена, а вже тоді зімкнула пальці на шпинделі, стиснувши губи від зусилля.
— Дайте я зроблю… — почав він, але вона вже відламала той штир.
— Дівчата теж сильні створіння. Особливо, коли вони на смерть перелякані.
— Він трубчастий? Якщо ні, ми загнали себе на слизьке.
Вона піднесла шпиндель собі ближче до лиця. Барбі зазирнув у його інший торець і побачив на протилежному кінці її синє око.
— Поїхали, Семе, — промовив він. — Ми в ділі.
— Ви певні, що воно згодиться? — гукнув назад Сем, перекидаючи трансмісію на повний хід.
— Можу закластися! — відгукнувся Барбі, бо слова
Біженці біля Купола дивилися, як вен зірвався з місця й помчав вибоїстим путівцем у бік того, що Норрі Келверт призвичаїлась собі називати «палахкалкою». «Одіссей» занурився у нависаючий смог, перетворився на фантом, а потім і зовсім зник з очей.
Расті й Лінда стояли поряд, тримаючи кожний на руках по дитині.
— Що ти про це думаєш, Расті? — запитала Лінда.
— Я думаю, що нам треба сподіватись на краще, — відповів він.
— А готуватися до найгіршого?
— І це також, — погодився він.
Вони якраз минали будівлі ферми, коли Сем гукнув до них:
— Ми зараз в'їдемо в сад. Тримайтесь за петельки, дітки, бо я не збираюся зупиняти цього байстрюка, навіть якщо йому зараз ходову відірве.
— Жени, — відгукнувся Барбі, а слідом жорстокий удар підкинув його вгору з руками, зімкнутими на одній з запасних шин. Джулія вчепилася в другу, немов жертва кораблетрощі у рятувальний круг. По боках миготіли яблуні. Їх брудне листя висіло безвільно. Більшість яблук обсипалися на землю, збиті вітром, що, всмоктаний вогнем, після вибуху був пронісся садом.
Ще один грандіозний удар. Барбі з Джулією разом підскочили й одночасно впали назад, Джулія розпласталась у нього на колінах, так і не випускаючи з рук шину.
— Де ви придбали водійські права, чортів убивця? — закричав Барбі. — У «Сіерзі» чи в «Робаку»?
— У «Волмарті»[492], — крикнув у відповідь старий п'яниця. — Все дешевше в світі «Воллі»! — Але тут же перестав реготати. — Я її бачу. Я бачу ту сучу блимавку. Яскравий пурпуровий вогник. Підкочу й стану просто впритул. Почекайте, поки я зупинюся, а вже тоді починайте різати ті шини, якщо не хочете їх геть розпанахати.
Наступної миті він вдарив по гальмах і «Одіссей», вискнувши, так різко застиг, що Барбі з Джулією на задньому сидінні зісковзнули долі.
— Ви водите машину, як бостонські таксисти! — обурилась Джулія.
— Тоді не забудьте про чайові, — парирував Сем, перерваний нападом важкого кахикання. — Двадцять відсотків. — Голос у нього звучав здавлено.
— Семе? — занепокоїлась Джулія. — З вами все гаразд?
— Мабуть, ні, — проговорив той недбало. — Десь у мені кровоточить. Може, в горлі, але за відчуттям, так ніби десь глибше. — І він знову закашлявся.
— Що ми можемо зробити? — спитала Джулія.
Сем сяк-так вгамував свій кашель:
— Умовте їх вимкнути цей їхній довбаний бар'єр, щоб нам вибратися звідси. У мене сигарети закінчилися.
— Я починаю і дію сама, — сказала Джулія. — Просто, щоб ви знали.
Барбі кивнув:
— Так, мем.
— Ви побудете біля мене суто подавальником повітря. Якщо мені не вдасться вплинути, ми поміняємось ролями.
— Якби я знав точно, що ви задумали, це нам, либонь, могло б допомогти.
— Нічого точного нема. Все, що я маю, — це лиш інтуїція й трішечки надії.
— Не будьте такою песимісткою. У вас ще є дві шини, два мішки для сміття і рурка зі шпинделя.
Вона посміхнулась. Усмішка освітила її напружене, брудне обличчя.
— Взято до уваги.
Сема знову скрутив кашель, він скорчився за кермом. Потім щось виплюнув за двері.
— Боже Отче та Синку Ісусе, ох і сморід тут, — промовив він. —
Барбі проткнув свою шину ножем і тільки-но витяг лезо, як почулося
