Ендрія похолола:
— А що з ними не так?
— Енді має їх чималенький запас, спеціально для тебе, але, якщо ти в цих перегонах вибираєш не того коня, пігулки можуть просто розчинитися. Правильно я кажу, Енді?
Енді почав мити кавоварку. Вигляд у нього був нещасний, він уникав погляду неспокійних очей Ендрії. Але з відповіддю не забарився.
— Так, — підтвердив він. — У такому випадку може трапитися, що я їх просто висиплю до унітаза в аптеці. Небезпечно тримати такі наркотики в цілком відрізаному від світу місті.
— Ти не маєш права! — скрикнула вона. — У мене є рецепт!
Великий Джим почав лагідно.
— Єдиний рецепт, який тобі зараз потрібен, це триматися людей, котрі знають це місто найкраще, Ендріє. Наразі це єдиний різновид рецепта, від якого тобі буде хоч якась користь.
— Джиме, мені потрібні мої пігулки, — вона почула, як тремтить її голос, точно, як у її матері в останні, найгірші роки, коли вона вже не вставала з ліжка, і Ендрія ненавиділа себе за це. — Я їх дуже
— Знаю, — сказав Великий Джим. — Бог випробовує тебе великим болем. («Не кажучи вже про гидомирну залежність від наркотику», — подумав він.)
— Просто роби, що слід, — включився Енді. Очі його в темних ободах були сумними й переконливими. — Джим найкраще знає, що треба нашому місту, і завжди знав. Не потрібно, щоб якийсь чужак розповідав нам, як робити нашу справу.
— Якщо я так робитиму, чи отримуватиму я мої таблетки проти болю?
Обличчя Енді освітилося посмішкою:
— Безперечно! Можливо, я навіть на свою відповідальність трохи підвищу дозу. Скажімо, на день на сто міліграмів більше? Хіба тобі не піде на користь? Вигляд ти маєш вкрай незадовільний.
— Мабуть, мені варто було б трохи збільшити, — глухо відповіла Ендрія. Голову вона похилила. Вона не пила алкоголю, ані келишка вина після випускного балу, коли їй там стало так зле, ніколи не викурила жодного косяка, зроду не бачила кокаїну, окрім як по телевізору. Вона була чудовою жінкою.
— Ти певна? — спитав Великий Джим.
Зовсім не була вона певна. Тут-то й ховався диявол.
— Ну, либонь, на вісімдесят, — сказала вона, втираючи сльози з обличчя. А потім пошепки: — Ви мене шантажуєте.
Той шепіт був ледь чутний, але Великий Джим дочув. Ступив крок до неї. Ендрія відсахнулася, проте Великий Джим лише взяв її за руку. Ніжно.
— Ні, — промовив він. — Це був би гріх. Ми тобі допомагаємо. А навзаєм хочемо лиш одного: щоб ти допомагала нам.
Почулося
І Саммі враз прокинулася в ліжку, хоча, перед тим як упасти о десятій вечора, викурила півкосяка і випила три Філових пива.
Вона завжди тримала в холодильнику пару шестизарядних коробок і досі думала про них, як про «Філове пиво», хоча сам Філ пішов від неї ще у квітні. До неї долітали чутки, ніби він і зараз десь у місті, але вона не вірила. Авжеж, якби він крутився неподалік, вона його напевне хоч десь, а побачила б протягом останніх шести місяців, так же? Це маленьке місто, точно як співається у тій пісні.
Вона сіла в ліжку, прислухалася, чи не скиглить Малюк Волтер. Він мовчав, і вона подумала:
Вона відкинула ковдру і поспішила до дверей. Натомість врізалася у стіну лівіше них. Ледь не впала. Проклята темрява! Проклятий Філ, котрий утік і полишив її в такому стані, і нема кому за неї заступитися, коли такі, як Френк Делессепс її кривдять і лякають і…
Вона обмацала руками верх шафи і знайшла ліхтарик. Увімкнула й поспішила до дверей. Не встигла вона завернути ліворуч, до спальні Малюка Волтера, як знову почулося
Вона кинулася через кімнату, майка, у котрій вона спала, збрижилася на її пухких стегнах (звідтоді, як пішов Філ, вона трохи поважчала, фунтів на п'ятдесят, але коли цей сраний Купол пощезне, вона збиралася сісти на «НутріСистем»[178], щоб повернутися до своєї шкільної ваги), і навстіж одчинила двері.
Ліхтарі — чотири, і то потужні — спалахнули їй просто в обличчя. Ті, хто ховалися поза сяйвом ліхтарів, знову засміялися. В одного з реготунів його
— Нє, ну ти прикинь! — гукнув Мел. — Наша краля лягла спати, бо ні в кого відсмоктати.
Ще гучніший сміх. Саммі підняла руку, прикриваючи долонею очі, але без толку, люди з ліхтарями залишилися безликими фігурами. Один з голосів був жіночим. Це вже на краще, як їй здалося.
— Вимкніть ліхтарі, поки я не осліпла. І заткніться, ви розбудите дитину!
У відповідь їй гримнув іще голосніший регіт, проте три з чотирьох ліхтарів погасли. Посвітивши з дверей на гостей своїм ліхтарем, вона не зраділа побаченому: Френкі Делессепс і Мел Ширлз, а поряд з ними Картер Тібодо й Джорджія Руа. Та сама Джорджія, котра вдень наступила черевиком на груди Саммі й обізвала її лесбійкою. Жінка-то вона жінка, але
Всі вони були зі своїми значками. І всі дійсно п'яні.
— Чого вам треба? Вже пізно.
— Треба догнатися, — сказала Джорджія. — Ти ж продаєш кайф, тож продай і нам.
— Хочу я дістатися червоного неба, як воно годиться патріоту міста [180], — проспівав Мел і засміявся:
— У мене нічого нема, — відповіла Саммі.
— Не мели дурниць, тут все дуром просмерділо, — сказав Картер. — Продай нам трохи. Не будь курвою.
— Атож, — докинула Джорджія. Її очі сріблясто відблискували в промені ліхтаря Саммі. — Не зважай, що ми копи.
На це вони всі разом вибухнули реготом. Ну точно, розбудять дитину.
— Ні! — спробувала закрити двері Саммі. Тібодо поштовхом знову їх прочинив.
Штовхнув усього лиш сподом долоні, доволі легко, але Саммі поточилася назад. Вона перечепилася об чортів іграшковий потяг Малюка Волтера і вдруге за сьогоднішній день сіла на сраку. Майка на ній спурхнула вгору.
— Bay, рожева білизна, чекаєш на якусь зі своїх коханок? — спитала Джорджія, і всі знову зайшлися реготом.
Вимкнуті ліхтарі знову загорілися, освітивши її, мов на сцені.
Саммі різко обсмикнула на собі майку, ледь не порвавши горловину. Промені ліхтарів танцювали по її тілу, поки вона непевно зводилася на ноги.
— Де твоя гостинність, запрошуй нас до хати, — промовив Френкі, ввалюючись у двері. — Красно дякую, — обвів він променем ліхтаря вітальню. — Що за свинарник?
— По свині й свинарник, — підхопила Джорджія, і знову всі разом зареготали. — На місці Філа я б ризикнула завітати сюди знов лише для того, щоб надрати тобі сраку! — підняла вона кулак. Картер Тібодо церемонно стукнувся з нею кісточками.
