Під куполом

туди-сюди по дорозі, по Малій Кур…

Вона вхопила його за плече — осьо.

— Наша машина! Вони побачать машину біля дому.

Гримаса типу «йо, бля» зринула йому на обличчі.

…ПІДЛЯГАЄ ЕВАКУАЦІЇ! ЯКЩО ВИ МЕНЕ ЧУЄТЕ, ІДІТЬ НА ЗВУК МОГО ГОЛОСУ! УВАГА! УВАГА! УВАГА! Вже зовсім зблизька. Терстон тепер чув також голоси інших людей, підсилені гучномовцями, голоси копів із гучномовцями — але цей звучав уже ледь не впритул. МІСЦЕВІСТЬ ПІДЛЯГАЄ ЕВАКУ… тиша на мить, а потім: АГОВ, У БУДИНКУ! ВИХОДЬТЕ СЮДИ! НЕ БАРІТЬСЯ!

Який кошмар.

— Де ти подів траву? — штурхонула вона його знову.

Трава залишилася в іншій кімнаті. У пластикову пакеті, котрий, тепер уже напівпорожній, стояв поряд з тарілкою, на якій з учорашнього вечора лежав недоїдений сир і крекери. Якщо хтось зайде, це й буде першим, що він, чорт забирай, побачить.

ЦЕ ПОЛІЦІЯ! МИ ТУТ НЕ ДУРНЯ КЛЕЇМО! ЦЯ МІСЦЕВІСТЬ ПІДЛЯГАЄ ЕВАКУАЦІЇ! ЯКЩО ХТОСЬ Є ВСЕРЕДИНІ, виходьте, поки ми вас не витягли звідти!

«Свині, — подумав він. — Містечкові свині зі свинячими мізками».

Терстон вискочив з ліжка і кинувся через кімнату, з розвіяним волоссям, вихляючи худими сідницями.

Цей будиночок після Другої світової побудував його дід, тут було лише дві кімнати: велика спальня з видом на озеро та вітальня/ кухня. Електрику подавав старий генератор «Генске», вимкнутий Терстоном перед тим, як лягти в ліжко; його розбовтане деренчання аж ніяк не додавало романтики. З минулого вечора в каміні — необхідності його палити не було, проте це ж так романтично — ще жеврів присок.

«А може, я помиляюся, може, я поклав траву собі до кейса».

На жаль, ні. Пакет лежав саме там, поряд з недоїдками сиру брі, яким вони ласували перед тим, як перейти на траходром.

Він кинувся до столу, і в ту ж мить почувся стук у двері. Ні, не стук, а натуральне грюкання.

— Хвилиночку! — з істеричним смішком гукнув Терстон. У дверях спальні, закутана у простирадло, з'явилася Каролін, але він її ледь завважив. У голові в Терстона — все ще під впливом параної, спровокованої учорашнім розкошуванням — мерехтіли безладні думки: скасування безстрокового контракту в коледжі, поліція думки з «1984»[193], скасування безстрокового контракту, зневажлива реакція його трьох дітей (від двох колишніх дружин) і, звісно, скасування безстрокового контракту в коледжі. — Одну хвилиночку, секунду, зараз одягнуся…

Але двері рвучко прочинилися, і — порушуючи близько дев'яти конституційних прав — до хати ввалилося двоє молодиків. Один з них тримав у руці мегафон. Одягнені вони були в джинси й сині сорочки. Джинси ледь не дарували надію, проте на рукавах сорочок були нашивки, а на грудях значки.

«Не треба нам ніяких сраних значків»,[194]  — тупо подумав Терстон.

Каролін вискнула:

— Забирайтеся геть!

— Заціни, Джунсе, — гмикнув Френкі Делессепс. — Чисто тобі «Коли Хер зустрів Сальце»[195].

Терстон хапнув пакет, сховав його собі за спину і кинув у рукомийник.

Джуніор задивився на його демасковане цим рухом обладнання.

— Це найдовша, найхудіша ботаніка з усіх, які я тільки бачив, — промовив він. Вигляд він мав утомлений — і то заслужено, спав він усього дві години, — але почувався чудово, абсолютно свіжим, як огірок. І в голові ані сліду болю.

Йому подобалася ця робота.

— Геть ЗВІДСИ! — закричала Каролін.

Френкі промовив:

— Краще тобі стулити пельку, рибонько, і вдягтися. Всі, хто знаходиться в цьому кутку міста, підлягають евакуації.

— Це наш дім! ГЕТЬ ЗВІДСИ НАХУЙ!

Френкі мав на лиці усмішку. Тепер вона спливла геть. Він рушив повз худого голого чоловіка, котрий стояв біля рукомийника (тремтів біля рукомийника, точніше буде сказати) і вхопив Каролін за плечі. Різко її струснув.

— Не огризайся на мене, рибонько. Я хочу, щоб не підсмажилися ваші сраки. Твоя і твого бойфре…

— Прибери свої руки від мене! Ти за це до в'язниці сядеш! Мій батько адвокат!

Вона замахнулася дати йому ляпаса. Френкі — аж ніяк не жайвір, ніколи ним не був — перехопив її руку й загнув їй за спину. Не дуже різко, але Каролін заверещала. Простирадло впало на підлогу.

— Ого! Серйозний станок, — похвалив Джуніор заціпенілого Терстона Маршалла. — І як ти тільки з ним управляєшся, старигане?

— Одягайтеся, обоє, — повторив Френкі. — Не знаю, чи ви дуже тупі, але, якщо й зараз сидите тут, гадаю, ви натуральні придурки. Ви що, не знаєте… — Він зупинився, перевів погляд з обличчя жінки на чоловіка. Обоє однаково перелякані. Однаково спантеличені.

— Джуніоре, — позвав він.

— Що?

— Цицяста панночка та її старий замірок не знають, що в нас відбувається.

— Не смій називати мене своїми сексистськими…

Джуніор підняв руки.

— Мем, одягніться. Ви мусите звідси забратися. Військово-повітряні сили США почнуть обстрілювати крилатими ракетами цю частину міста, — він поглянув собі на годинник, — менше ніж за п'ять годин.

— ВИ ЩО, БОЖЕВІЛЬНИЙ? — заволала Каролін.

Джуніор зітхнув, а вже тоді продовжив. Йому здалося, тепер він краще зрозумів суть поліцейської служби. Це прекрасна робота, але люди трапляються такі безмозкі.

— Якщо ракета відскочить, ви почуєте усього лише вибух. Можливо, обсеретеся у штани — якщо вони на вас будуть, але не більше того. А от якщо вона проб'є бар'єр, згорите на попіл, бо ракета велика, а ваш дім усього лиш за якихось дві милі від того, що вони називають контактною точкою.

— Відскочить від чого, ти, кретине? — зажадав відповіді Терстон. Оскільки трава опинилася в раковині, він тепер міг прикривати однією рукою своє хазяйство, чи принаймні намагався це робити; любовний інструмент у нього дійсно був дивовижно довгим і худим.

— Від Купола, — відповів Френкі. — Але мені не подобається твій чорний рот.

Він зробив довгий крок і влупив гостьовому редактору «Лемешів» у живіт. Терстон хрипло крекнув і переломився навпіл, хитнувся, здалося, що утримається на ногах, але ні, упав навколішки і виригав десь із чашку білої рідкої кашки, яка все ще пахла брі.

Каролін показала свій розпухлий зап'ясток.

— Ви за це сядете у в'язницю, — пообіцяла вона Джуніору тихим, тремтячим голосом. — Буша й Чейні вже давно немає. У нас більше не Сполучені Штати Північної Кореї.

— Знаю, — відповів Джуніор з дивовижною терплячістю як для того, хто гадав, що без проблем здатний ще когось задушити; у його голові завівся невеличкий темний ядозуб[196], котрий думав, що задушити когось — непоганий спосіб гарно розпочати новий день.

Але ні. Ні. Він мусить виконати свою роль у завершенні евакуації. Він склав Урочисту Присягу, чи як там її називати.

— Я знаю, — повторив Джуніор. — Але натомість ви, двійко массачусетських