Розділ двадцять четвертий
Дорогий Джонні!
Розшукати Вас виявилося ділом доволі нехитрим — я часом думаю, що, маючи гроші, можна знайти в Америці кого завгодно, а гроші я маю. Може, Вам і не сподобається така груба відвертість, але ми всі — і Чак, і Шеллі, і я — надто багато Вам завдячуємо, щоб я міг бути з Вами хоч у чомусь нещирий. За гроші можна купити майже все, але від блискавки грішми не відкупишся. Дванадцятьох хлопців пожежники знайшли в чоловічому туалеті, де вікно було забите цвяхами. Вогонь туди не дійшов, але дійшов дим, і всі дванадцять задихнулися. Думка про це не йде мені з голови, бо серед тих дванадцятьох міг бути й Чак. Ось чому я знову «накрив» Вас, як Ви пишете в своєму листі. І з цієї ж таки причини не можу дати Вам спокою, хоч би як Ви про це просили. Принаймні доти, доки надісланий з цим листом чек повернеться до мене погашений і з Вашим підписом на звороті.
Ви, напевне, помітите, що цей чек на значно меншу суму, ніж той, який Ви одіслали мені назад з місяць тому. За цей час я зв’язався з розрахунковим відділом «Східного медичного центру штату Мен» і оплатив усі Ваші сумнозвісні лікарняні рахунки. Отже, Ви вільні від свого боргу, Джонні. Я міг дозволити собі зробити це, і я це зробив, причому з великою приємністю.
Ви пишете, що не можете взяти від мене гроші. А я кажу Вам, що можете і
Візьміть чек, і я дам Вам спокій. Тільки так. Коли захочете, можете переслати ці гроші в ЮНІСЕФ[48], або віддати якомусь сирітському притулку, або пустити за вітром на іподромі. Мені байдуже. Тільки візьміть їх.
Дуже жаль, що Вам довелося так квапливо поїхати від нас, але, здається, я Вас розумію. Ми всі сподіваємося невдовзі Вас побачити. Чак 4 вересня їде на курси в Стовінгтон.
Джонні, візьміть чек, прошу Вас.
З найкращими побажаннями,
Дорогий Джонні!
Невже Ви думаєте, що я відступлюся? Прошу Вас, візьміть чек.
Любий Джонні!
Ми з Чарлі страшенно раді були дізнатися, де ти, і отримати від тебе такого щирого й теплого листа. Але одна річ, сину, мене дуже занепокоїла. Я подзвонив Семові Вейзаку й прочитав йому те місце, де ти пишеш, що в тебе почастішали напади головного болю. Він радить тобі звернутися до лікаря, Джонні, і то
Роджер Четсворт двічі дзвонив нам, і я сказав йому що міг. По-моєму, він не кривить душею, і ті гроші справді не відкупне власному сумлінню й не винагорода за врятування його сина. Певно, твоя мати сказала б, що цей чоловік намагається спокутувати свій гріх у єдиний відомий йому спосіб. Так чи так, а ти їх узяв, і, думаю, не тільки задля того, щоб він, як ти пишеш, «відчепився» від тебе. З твоєю сильною вдачею ти навряд чи зробив би щось з такої причини.
А тепер про те, про що мені дуже важко писати, але я все-таки спробую. Повертайся додому, Джонні, прошу тебе. Весь той галас уже вщух — хоч я й чую, як ти кажеш: «Де в біса, тепер, після такого, він уже ніколи не вщухне!» — і, може, з одного боку ти й маєш рацію, але з другого — ні. М-р Четсворт сказав мені по телефону: «Розтлумачте йому при нагоді, що слава всіх ясновидців, крім Нострадамуса, завжди розвіювалася, як дим». Я дуже тривожуся за тебе, сину. Даремно ти так караєшся за тих, що загинули, замість віддати собі належне за вцілілих, за тих, кого ти врятував, хто був того вечора в домі Четсвортів. Я тривожусь
Р. S. Надсилаю тобі вирізки з газет про пожежу, й про твою роль у всьому тому. Їх зібрала Чарлі. Як сам побачиш, ти не помилився, коли казав, що люди, які були там на лужку, розбовкають репортерам геть про все. Можливо, ці вирізки тільки ще дужче рознервують тебе, тоді просто викинь їх на смітник. Але Чарлі подумала, що, може, проглянувши їх, ти скажеш: є, це ще не так страшно, можна стерпіти. Сподіваюся, що так воно й буде.
Привіт, Джонні!
Вашу адресу дав мені батько. Як Вам там, у Великій американській пустелі? Чи бачили вже червоношкірих (ха-ха)? Ну, а я тепер у Стовінгтоні, на підготовчих курсах. Живеться тут незле. Шістнадцять годин на добу роби що хочеш. Найбільш мені до душі поглиблений курс хімії, хоч як по правді, то йому далеко до того, чого з нас вимагали в Даремській середній. Я завжди думав, що нашому тамтешньому хімікові, старому Фарнему Безстрашному, краще б пасувало робити якусь пекельну вибухівку, щоб висадити в повітря весь світ. З літератури ми цього першого місяця читаємо Дж. Д. Селінджера — «Над прірвою в житі», «Френні та Зуї» і «Вище крокви, будівничі». Мені страшенно подобається. Наш викладач каже, що Селінджер і тепер живе у Нью-Гемпширі, але писати покинув. Не можу цього збагнути. Навіщо покидати діло, яке в тебе так добре йде? Та нічого не вдієш. У футбольну команду мене справді тягнуть з усіх сил, але я приохотився до американського футболу. Тренер каже, що американський футбол — це футбол для тямущих людей, а просто футбол — для дурнів. Я ще не вирішив для себе, чи він має рацію, чи просто заздрить успіхам тієї команди.
Джонні, Ви не проти, як я дам Вашу адресу декому з тих, що були тоді в нас на вечірці? Вони хочуть
