ногами?
Залишившись у нічному вбранні, вона сковзнула в ліжко; холодні простирала, викликаючи тремтіння, ще збільшували те відчуття холоду, самотності та суму, що вже дві години гнітило її душу.
Вся в сльозах вийшла Розалія, Жанна почала чекати.
Чекала вона неспокійно, з пригніченим серцем, чекала того, про що в неясних виразах попередив її батько і чого вона добре собі не уявляла, чекала невідомої розгадки великої таємниці кохання.
Хтось тричі тихенько стукнув у її двері, хоч вона й не чула перед тим кроків на сходах. Вона сильно затремтіла і нічого не відповіла. Постукали ще раз, потім скрипнув замок дверей. Вона заховалася з головою під ковдру, неначе до неї прокрався злодій. Чиїсь черевики тихо рипнули на паркеті, і раптом хтось доторкнувся до її постелі.
Жанна судорожно сіпнулась і тихо скрикнула. Визволивши з-під ковдри голову, вона побачила Жюльєна, що стояв біля ліжка і, всміхаючись, дивився на неї.
— О, як ви злякали мене! — сказала вона.
— Хіба ж ви мене зовсім не чекали? — спитав він.
Вона не відповіла. Він був одягнений у фрак, і його
вродливе обличчя, як завжди, було серйозне; Жанна страшенно засоромилась, що лежить ось так перед таким коректним чоловіком.
Вони не знали, що казати, що робити, не наважувались навіть глянути одне на одного в цю значну і вирішальну хвилину, від якої залежить інтимне щастя всього життя.
Він, мабуть, несвідомо почував, яку небезпеку таїть в собі те змагання, що має зараз бути, якого самовладання, якої вмілої ніжності' треба, щоб нічим не образити тонкої соромливості, чистоти та делікатності вихованої у мріях дівочої душі.
Тоді, тихенько взявши й поцілувавши її руку, він, немов перед вівтарем, опустився перед ліжком навколішки і прошепотів тихо, як ніби почулось зітхання:
— Будете мене любити?
Одразу заспокоївшись, вона підвела свою оточену хмарою мережив голову й усміхнулася:
— Я вже люблю вас, мій друже.
Він узяв в рот маленькі пальчики дружини і зміненим через те голосом запитав:
— Хочете довести, що любите мене?
Знов збентежена, не усмідомлюючи своїх слів і тільки згадуючи батькову науку, вона відповіла:
— Я ваша, мій друже.
Жюльєн вкрив її руку вогкими поцілунками і, поволі підводячись, нахилився до її обличчя, яке вона знову хотіла сховати.
Несподівано простягнувши поверх ліжка руку, він обхопив через ковдру дружину, тим часом як другою рукою сковзнув під подушку і підняв її разом з головою. І тихо-тихо запитав:
— Тоді, може, ви дасте мені малюсіньке місце біля себе?
їй стало страшно, інстинктивно страшно, і вона пролепетала:
— О, ще не треба, прошу вас.
Він, здавалось, збентежився, трохи образився і відповів благальним, але вже більш гострим тоном:
— Чому ж не зараз, коли ми все одно прийдемо до цього?
Вона розсердилась на нього за ці слова, але, знесилена й покірна, повторила:
— Я ваша, мій друже.
Тоді він швидко зник в туалетній кімнаті, і Жанна виразно чула його рухи, шелест одежі, брязкіт грошей в кишені, стукіт — упав один черевик, потім другий.
І раптом він швидко перейшов кімнату в кальсонах і шкарпетках і поклав на камін годинника. Потім він знову побіг у сусідню маленьку кімнату, шарудів там ще деякий час, і, відвернувшись, із заплющеними очима, на другий бік, Жанна почула враз, що він підійшов.
Вона схопилась, ніби бажаючи сплигнути на підлогу, коли по її нозі швидко ковзнула інша — холодна та волохата. Затуливши обличчя руками, не тямлячи себе, готова закричати з переляку, вона забилася в самий куток ліжка.
Тоді він схопив її в обійми, хоч вона й повернулась до нього спиною, і почав жадібно цілувати її шию, мережива нічного чепчика, вишитий комірець сорочки.
Вона не ворушилась, задерев’янівши з невимовного жаху, відчуваючи дужу руку, що шукала її схованих між ліктями грудей. Вона задихалася, збентежена цими грубими дотиками; їй хотілось тільки одного: схопитись, утекти через весь дім, замкнутися десь якнайдалі від цього чоловіка.
Але він уже не ворушився. Жанна тільки відчувала своєю спиною теплоту його тіла. Тоді вона трошки заспокоїлася, і раптом їй спало на думку, що вона могла б обернутись до нього й поцілувати його.
Нарешті терпець йому урвався, і він промовив сумно:
— То ви зовсім не хочете бути моєю жіночкою?
— Хіба ж я не ваша жінка? — пробелькотала вона крізь пальці.
— Але ж ні, моя люба, не глузуйте з мене, — відповів він з відтінком роздратування.
Жанна збентежилась від незадоволення, що було в його голосі, і раптом обернулась до нього, щоб перепросити його.
Шалено, жадібно, ніби зголоднівши за нею, схопив він руками її стан і почав вкривати поцілунками, швидкими, пекучими, нестямними поцілунками, ніби кусаючи все її обличчя, шию, приголомшуючи її своїми пестощами. Вона розкинула руки і більше не опиралась йому, в замішанні думок, не розуміючи, що коїлося з нею, що чинив він. Враз її пройняв гострий біль, і вона почала стогнати, звиваючись в його руках, тим часом як він брутально оволодівав нею.
Що сталося потім? Вона не пам’ятала, бо була зовсім без тями; вона ніби відчувала тільки, що він покрив її губи градом дрібних вдячних поцілунків.
Потім, здається, він розмовляв з нею, а вона йому відповідала. Потім він робив нові спроби, від яких вона відбилася з жахом. І коли відштовхувала його, то відчула на його грудях те густе волосся, що торкалося вже її ноги, і з несподіванки відсунулась від нього.
Нарешті, втомившись від марних домагань, він непорушно затих на спині.
Тоді Жанна замислилась; у глибокому розпачі, розчарована в коханні, про яке вона мріяла зовсім інакше, бачачи знищеними свої любі надії, з щастям розбитим, вона казала собі: «Так ось що він називає «бути його дружиною», ось що, ось що!»
І вона довго ще лежала отак, безутішна, блукаючи поглядом по оббивці стін, по тих образах стародавньої легенди кохання, що оточували її з чотирьох сторін.
Але Жюльєн нічого більш не говорив і навіть не ворушився, і тому Жанна помалу звернула на нього свій погляд і побачила, що він спить! Він спав, з напівроззявленим ротом, із спокійним обличчям! Він спав!
Вона не могла повірити цьому, почуваючи себе обуреною і більш ображеною цим сном, ніж його грубістю, почуваючи, що до неї поставились як до першої стрічної жінки.
Як він міг спати в таку ніч? Отже, те, що сталбсь між ними, не було для нього чимсь надзвичайним? О, краще б він її побив, ще раз згвалтував, до непритомності замучив цими ненависними пестощами!
Спершись на лікоть, нахилившись до нього в закам’янілій позі, вона прислухалась до легкого свисту, що виривався з його вуст і часом переходив у хропіння.
Настав день, спочатку тьмяний, потім ясний, рожевий, блискучий. Жюльєн розплющив очі, позіхнув, потягнувся, подивився на дружину, посміхнувся й запитав:
— Ти добре спала, моя люба?
Вона помітила, що він звертався тепер до неї на «ти», і здивовано відповіла:
— Добре. А ви?
— О, щодо мене, то дуже добре, — сказав він і, обернувшись, поцілував її й почав спокійно розмовляти. Він знайомив її з своїми планами життя, побудованого на основі економії, і слово це, яке він повторив кілька разів, дивувало Жанну. Вона слухала, не розуміючи добре його слів, дивилась на нього, і безліч думок проносилося в її голові, ледве досягаючи свідомості.
Пробило вісім годин.
