джерела, бо він щоліта випробовував води нових курортів.
Мов приречений до страти злочинець стародавніх часів, він був стиснутий, здушений якоюсь гамівною сорочкою з церати, щоб не забризкати і не забруднити одягу, і вигляд у нього був жалюгідний, стурбований і нещасний, як буває: у пацієнтів перед операцією.
Тільки-но ввійшов лікар, служник схопив довгу гумову трубку, яка розходилась посередині на два рукави і скидалася на тонку змію з розщепленим хвостом. Потім приєднав один кінець до крана, яким текла вода з джерела. Другий кінець опустив у скляну посудину, куди мала виливатися рідина з шлунка хворого. Головний лікар спокійно взяв третій рукав тієї трубки, приємно всміхаючись, підніс його до рота пана Рік’є, вправно засунув у горло і, запихаю чи великим та вказівним пальцями щораз глибше, ласкаво й зичливо повторював:
— Прекрасно, прекрасно, прекрасно! Іде, йде, чудово йде!
Пан Рік’є вибалушив очі, щоки йому посиніли, на губах виступила піна, він задихався, пихтів, болісно гикав і, вчепившись за підлокітники крісла, робив одчайдушні зусилля, щоб вивергнути цю гумову потвору, яка залазила в його тіло.
Заштовхавши з півметра трубки, лікар сказав:
— Ну от, заглибились. Пускайте.
Служник відкрутив кран, і незабаром живіт у хворого почав помітно надиматися, потроху наповнюючись теплою водою джерела.
— Покашляйте, — сказав лікар, — покашляйте, щоб почала виходити вода.
Проте бідолаха не міг кашлянути, він тільки хрипів, корчився, очі йому, здавалося, на лоба вилазили. Проте раптом на підлозі, біля крісла щось стиха забулькало. Сифон роздвоєної трубки почав нарешті викачувати з шлунка рідину в скляну банку, а лікар уважно розглядав її, вишукуючи ознаки катару та помітні сліди кепського травлення.
— Ніколи не їжте зеленого горошку і салати, — казав він. — Салати ні в якому разі! Ви його зовсім не перетравлюєте. І суниць не їжте! Скільки разів я казав вам, щоб не їли суниць!
Добродій Рік’є, здавалось, оскаженів. Він шарпався, але говорити не міг, бо рота йому заткнула трубка. Та тільки-но промивання закінчилось і лікар обережно витяг зонда, він скрикнув:
— А я винен, що мене щодня годують всякою гидотою, гублять моє здоров’я? Хіба не ви повинні стежити за тим, що тут дають їсти? Я перебрався до нового готелю, бо в старому мене труїли жахливою їжею, але в «Гранд-Отелі Монт-Оріоля», в цьому вашому гранд-балагані мені стало ще гірше, слово честі!
Довелося заспокоювати його і лікар кілька разів пообіцяв, що він наглядатиме за харчуванням хворих.
Потім Латон знову взяв Поля Бретіньї під руку і повів далі.
— Моє спеціальне лікування механічною гімнастикою, яку я вам зараз продемонструю, — сказав він, — грунтується на високо раціональних засадах. Ви, звичайно, знаєте мою систему органометричної терапії? Я вважаю, що наші хвороби здебільшого походять тільки від надмірного розвитку одного якогось органу, що шкодить сусіднім, заважає їхнім функціям і поступово руйнує загальну гармонію тіла, спричиняючи найбільші недуги.
А фізичні вправи і водолікування — це найдійовіший спосіб, що допомагає відновленню рівноваги і скороченню до нормальних розмірів тих органів, які захопили чуже місце.
Але як примусити людину робити фізичні вправи? Ходьба, верхова їзда, плавання, веслування вимагають не тільки чималого фізичного зусилля, а ще й зусилля вольового. Саме душа керує тілом, підтримує його і примушує діяти. Енергійні люди завжди рухливі. Проте джерело енергії — душа, а не м’язи. Тіло підкоряється сильній волі.
Шкода й думати, мій любий, що боягуза можна зробити хоробрим, а слабкодухого рішучим. Але можна зробити інше, можна зробити більше, — ми можемо виключити хоробрість, душевну енергію, моральні зусилля і залишити тільки фізичний рух. Вольові зусилля я успішно заміняю зовнішньою, суто механічною силою. Розумієте? Не дуже? Нічого, зараз зрозумієте. Прошу!
Він відчинив двері до просторої зали, де стояли рядами якісь чудернацькі пристрої: великі крісла на дерев’яних ніжках, грубо зроблені соснові коні, прилади з планок, з’єднаних шарнірами, рухомі бруси, прикріплені перед стільцями, що були пригвинчені до підлоги. До всіх цих речей була припасована складна система зубчастих передач, які приводилися в рух за допомогою корб.
Доктор провадив далі:
— Ось гляньте. Є чотири головні види вправ, які я називаю природними: ходьба, верхова їзда, плавання та веслування. Кожна з цих вправ розвиває різні органи, по-своєму впливає на тіло людини. І ми штучно відтворюємо тут усі ці чотири види. Самому хворому нічого це треба робити, ні про що не треба думати — він може годину бігати, їздити верхи, плавати чи веслувати, і його розум не братиме ніякісінької участі в цій суто м’язовій роботі.
В цей час увійшов Обрі-Пастер у супроводі служника з закачаними рукавами, з-під яких видніли міцні біцепси. Інженер ще більше розтовстів. Він ходив, задихаючись, широко розставляючи ноги, розчепіривши руки.
Лікар сказав:
— От ви зараз побачите de visu [24]
І звернувся до хворого:
— То що, добродію, робитимем сьогодні? Будемо ходити чи скакати верхи?
Обрі-Пастер, потиснувши руку Полю, відповів:
— Волів би трохи сидячої ходьби. Це не так мене стомлює.
Латон підхопив:
— Справді, у нас є ходьба сидяча і стояча. Стояча ходьба ефективніша, але доволі стомлює. Вона провадиться за допомогою педалей: хворий стає на педалі, які приводять його ноги в рух, а він тримається за кільця, пригвинчені до стінки. А ось ходьба сидяча.
Інженер сів у крісло-гойдалку й засунув ноги у прикріплені до того крісла рухомі дерев’яні підставки. Стегна, литки й стопи йому прив’язали так, що не можна було й поворухнутися; потім служник із закаченими рукавами взявся за корбу й почав щосили її крутити. Крісло спочатку загойдалося, мов гамак, а далі ноги раптом заворушилися, випростуючись і згинаючись, підіймаючись і опускаючись, і все це надзвичайно швидко.
— Він біжить, — пояснив лікар і наказав: — Повільніше, ступою!
Служник почав крутити ручку тихше, перевівши ноги гладкого інженера на помірнішу ходу, від чого всі рухи його стали комічно розслабленими.
Прийшло ще двоє хворих — два товстуни, — і за ними два служники з голими руками.
Товстунів посадили на дерев’яних коней, служники почали крутити корби й коні відразу ж заскакали на місці, жахливо підкидаючи вершників.
— Учвал! — крикнув доктор.
І дерев’яні коні застрибали, загойдались, наче кораблі на хвилях розбурханого моря, і так втомили обох хворих, що вони, задихаючись, в один голос почали жалісно кричати:
— Годі! Годі! Несила більше! Годі!
Лікар скомандував:
— Стоп! — І додав — Перепочиньте трохи. За п’ять хвилин почнемо знову.
Поль Бретіньї, ледве стримуючи сміх, зауважив, що вершникам, здається, зовсім не жарко, а ті, що крутили корби, — обливаються потом.
— Може, їм краще було б помінятися ролями? — спитав він.
Лікар поважно відповів:
— О ні, мій друже! Не треба плутати вправи і втомливу роботу. Зусилля того, хто крутить корбу, шкідливі для здоров’я, а тренування м’язів ходінням чи верховою їздою — дуже корисні.
Поль помітив жіноче сідло.
— Авжеж, — сказав лікар, — вечірні години відведено для дам. Чоловіків після обіду сюди не пускають. Ходімо, побачите сухе плавання.
Система рухомих, з’єднаних між собою гвинтами посередині і по краях планок, що витягалися в
