Серафіта

віруючим і мовчить. Існує створіння, яке вірить і бачить, яке все знає й усе може, яке любить, молиться й чекає. Воно упокорене й натхнене царством світла, йому непритаманні ні презирство віруючого, ні мовчазність ясновидця. Сумнів темних століть для нього не смертельна зброя, а провідна нитка; воно схвалює боротьбу в усіх формах; воно вплітає свою мову в усі інші мови; воно не гнівається, а всіх жаліє; воно нікого не засуджує й не вбиває, а рятує й розраджує; йому властива не різкість кривдника, а ніжність і теплота світла, що все наскрізь пронизує, зігріває й освітлює. В його очах Сумнів не безбожність, не блюзнірство й не злочин, а перехідний стан, з якого людина повертається назад у пітьму або ж простує до світла. Тож, любий пасторе, поміркуймо. Ви не вірите в Бога. Чому? На вашу думку. Бог незбагненний і непоясненний. Гаразд. Я не скажу вам, що можна цілком зрозуміти Бога, це означало б бути Богом; я не скажу вам, що ви заперечуєте те, що вам здається непояснимим, аби надати мені право твердити те, що мені здається імовірним. Для вас очевидним фактом є лише той факт, який міститься у вас самих. У вас матерія досягає розуму, а ви думаєте, ніби людський розум закінчується невіглаством, сумнівом, небуттям. Якщо Бог здається вам незрозумілим і непояснимим, то принаймні признаєтеся, що ви бачите в кожній чисто фізичній речі послідовного й самовідданого робітника. Чому Божа логіка зупинилася на людині, його найзавершенішому створінні? Якщо це запитання й непереконливе, то воно принаймні викликає деякі роздуми. Хоч ви заперечуєте Бога, аби піддатися сумнівам, але ви визнаєте факти з обох боків загостреним лезом, які вбивають ваші міркування так само, як ваші міркування відкидають Бога. Ми припустили, що Матерія і Дух були двома створіннями, які зовсім не розуміли одне одного, що духовний світ складався з нескінченних взаємин, можливість існування яким надавав завершений матеріальний світ, що коли ніщо на Землі не змогло зрівнятися за силою свого духу із сукупністю земних створінь, то тим більше ніщо не могло піднестися до пізнання взаємин, що їх бачить дух між цими створіннями. Отже, ми могли б ураз довести цю справу до кінця, заперечивши вашу здатність зрозуміти Бога, як ви не визнаєте здатність каміння у Фіорді порахувати і бачити одні одних. Чи знаєте ви, що це каміння не заперечує людини, хоча вона будує з нього собі будинок? Є одна деталь, яка надто вас обтяжує, - безконечність; якщо ви її відчуваєте в собі, то чому б вам не згодитися, що це має свої наслідки, що закінченість може цілком пізнати безконечність? Якщо ви не можете осягнути взаємини, що, як ви самі дізналися, є нескінченними, то як ви осягнете віддалений кінець, де вони виражають себе? Чи ваш обмежений інтелект збагне незавершений порядок, розкрити який є однією з ваших потреб? І не запитуйте, чому людина зовсім не розуміє того, що вона може відчувати, бо вона добре відчуває те, чого не розуміє. Якщо я доведу вам, що ваш розум не знає того, що є для нього досяжним, то чи згодитеся ви зі мною, що він не спроможний осягнути того, що для нього недосяжне? Чи не матиму тоді я підстави сказати вам: один з висновків, що прирікають Бога на смерть на суді ваших міркувань, правильний, а другий — ні; ви відчуваєте необхідність кінця існуючого створіння, і, мабуть, цей кінець вам уявляється не дуже гарним. Тож якщо матерія закінчується в людині розумом, то чому б вам не постаратися дізнатись, що кінцем людського розуму є світло високих сфер, за якими збережено інтуїтивне відчуття того Бога, який видається вам нерозв’язною проблемою? Істоти, нижчі за вас, не володіють таким розумом, яким володієте ви, але чому б не припустити, що десь існують розумніші за вас істоти? Та чи людина, перш ніж застосувати свою силу в оцінці Бога, не повинна бути розумнішою, ніж вона є, коли оцінює сама себе? Перш ніж погрожувати зорям, які освітлюють її, перш ніж нападати на високі ідеали, чи не повинна вона виробити ідеали, які стосуються її самої? Однак на заперечення Сумніву я повинна відповісти запереченням. Тепер же я запитую вас, чи на цьому світі є щось само собою очевидне, в що я могла б повірити? Я враз доведу вам, що ви твердо вірите в явища, які діють, хоч самі не є розумом, вірите в живі абстракції, розуміння яких не виражається в жодній формі, які ніде не існують, але які ви скрізь знаходите, які не мають назви, але які ви назвали, які, схожі на Бога в плоті, яким ви собі його уявляєте, розвіюються під непояснимим, незбагненним і абсурдним. І я спитаю вас, яким чином ви, сприйнявши ці явища, зберігаєте свої сумніви щодо Бога. Ви вірите в Число — основу, на яку ви ставите споруду наук, що їх називаєте точними. Без Числа не існує математики. Що ж, яка таємнича істота, котрій була б надана здатність жити вічно, змогла б назвати Число, що мало б у собі нескінченні числа, наявність яких вам відкрила ваша думка? Спитайте про це в найбільшого з людських геніїв — він просидів би тисячу років край стола, взявши голову в руки — і що він вам би відповів? Ви не знаєте ні де починається Число, ні де воно закінчується, ні коли воно скінчиться. Тут ви його називаєте Часом, там ви його називаєте Простором; усе існує тільки через посередність Числа, без нього все було б єдиною й тією самою речовиною, бо тільки воно її розрівняє й визначає. Число є у вашій свідомості тим самим, чим воно є в матерії, - незрозумілим чинником. Чи не зробите ви з нього якогось Бога? Чи не є воно якоюсь істотою? Або подихом, що йде від Бога, щоб організувати матеріальний всесвіт, де все отримує свою форму тільки через подільність, що є наслідком Числа? Хіба найменші, так само як і найбільші створіння не відрізняються між собою своєю кількістю, якістю, розміром, силою, всіма ознаками, породженими Числом? Нескінченність чисел — доведений факт для вашого розуму, але цьому факту не можна дати жоден матеріальний доказ. Математик скаже вам, що нескінченність чисел існує й не доводиться. Бог, любий пасторе, є Числом, наділеним рухом, який відчувається, але який не доводиться, сказав би вам віруючий. Як Єдність він починається з Чисел, з якими не має нічого спільного. Існування Числа залежить від Єдності, яка, не будучи сама Числом, породжує їх усіх. Бог, любий пасторе, є чудовою Єдністю, яка не має нічого спільного з його створіннями й яка, проте, їх породжує! Тож згодьтеся зі мною, що ви теж не знаєте, де починається й де закінчується Число, що ви не знаєте, де починається й де закінчується створена Вічність? Чому ж ви заперечуєте Бога, якщо вірите в Число? Хіба Створіння не стоїть між Нескінченністю неорганізованих речовин і Нескінченністю божественних сфер, так само, як Єдність перебуває між Нескінченністю часточок, що їх ви віднедавна називаєте Десятковими дробами, і Нескінченністю Чисел, які ви називаєте Цілими. Ви єдиний на землі розумієте Число, цю першу сходинку перистилю, що веде до Бога, і вже ваш розум на ній спотикається. Еге ж, чому ж бо ви не можете ні виміряти першу абстракцію, що її вам дав Бог, ні охопити її, а хочете підкорити своєму виміру Божі наміри? Тож що сталося б, коли б я занурила вас у безодню Руху, в цю силу, що організує Число? Отже, коли я вам сказала б, що Всесвіт — це тільки Число й Рух, то ви побачили б, що ми розмовлятимемо різними мовами. Я розумію ту й ту, а ви їх зовсім не розумієте. Що було б, якби я сказала вам, що Рух і Число породжені Словом? Це Слово — вищий розум Ясновидців і Провидців, які колись почули той подих Бога, під якими упав святий Павло; ви глузуєте з нього, ви, чоловіки, завдяки яким, однак, усі діяння, суспільства, пам’ятники, вчинки, захоплення увібрали в себе ваше слабосиле слово і хто без мови був би схожий на поріддя, таке близьке до чорного раба й дерев’яного чоловічка. Тож ви твердо вірите в Число й Рух, непоясненну, незбагненну силу й наслідок, до існування яких я можу застосувати дилему, що колись звільнила вас від віри в Бога. Ви, такий сильний розум, ніколи не завадите мені довести вам, що Нескінченність повинна бути скрізь схожою на саму себе і що вона завжди єдина. Лише Бог безконечний, бо, звісно ж, він не може мати двох нескінченностей. Коли, послуговуючись людськими словами, щось, існування чого цілком доведене на цьому світі, видасться вам нескінченним, будьте певні, що ви побачили в ньому одне з Божих облич. Ходімо далі. Ви привласнили собі місце в Нескінченності Числа, ви пристосували його до своєї фігури, створивши, якщо тільки ви взагалі здатні щось творити, арифметику — підвалини, на яких стоїть усе, навіть ваші суспільства. Так само Число — єдина річ, у яку повірили, так би мовити, ваші атеїсти — організує фізичне творення; так само арифметика, ця служниця Числа, організує духовний світ. Це числення повинно бути абсолютним, як усе те, що є само собою справжнім; але воно чисто відносне, воно не існує абсолютно, ви не можете навести жодного доказу його реальності. Передусім, якщо це числення придатне для лічби організованих речовин, то воно безсиле щодо організуючих сил, оскільки перші скінченні, а другі нескінченні. Людина, яка осягає Нескінченність своїм розумом, не може цілком і повністю користуватися нею, інакше вона була б Богом. Отже, ваше числення, застосоване до скінченних речей, а не до Нескінченності, є справжнім стосовно деталей, що їх ви сприймаєте, але воно фальшиве стосовно всього цілого, чого ви не сприймаєте. Якщо природа схожа на себе у своїх організуючих силах або у своїх нескінченних принципах, вона ніколи не матиме своїх скінченних властивостей; тож ви ніде в природі не знайдете двох однакових предметів: у Природному Порядку, коли до двох додати два, ніколи не буде чотири, бо треба було б зібрати докупи абсолютно схожі між собою єдності, а ви знаєте, що неможливо знайти два однакові листки на одному дереві, ні два схожі між собою суб’єкти на одному дереві життя. Ця аксіома вашого лічення, фальшива у видимій природі, є водночас фальшива в невидимому всесвіті ваших абстракцій, де така сама різноманітність є у ваших думках; ці абстракції — явища видимого світу, але вони надто розпорошені стосовно нього; отже, різниця набагато різкіше означена тут, ніж будь-де інде. І справді, все тут відносне щодо темпераменту, сили, моралі, звичаїв індивідів, які ніколи не бувають схожими одні на одних, тому кожна особистість виявляє тільки їй притаманні