КНИГА ВЕЛЕСОВЫХ РАДЕНИЙ

17. Ходи, води // Мара стужа // Ходи, води // Нас не недужи // Ходи, води // Мара Хвороба // Ходи, води // Несыта утроба // Ходи, води // В зиме сумеречной // Ходи, води // Да не суперечно // Ходи, води // Да на перепутьи // Ходи, води // А про нас забуди // Ходи, води // Всё без упокою // Ходи, води // От нас стороною!

18. Во требу Маре полагаемы: мясо сырое и мясо готовленное, сало, пиво, молоко и сытое, и кислое, хлеб и чёрен, и бел, и подгорелый, моркови и редьки.

19. Требой не обносить, но от всех собрати и, очистив, до Мары её вести. Не во огонь требу, а на костье насадить, а питья долу возлить, ко подножию древа.

20. Во огонь же покидать старые и порченные вещи тех, кто здесь, дабы погорели все невзгоды и хвори.

21. Запалить же от огнища ещё сук со тряпьём и им пред ликом Мариным провесть несколькожды, сии словеса при том возрекая раз за разом: «Маре-Матушке во честь да во славу, а нам Марой не поятыми быти, и да от хворей-невзгод очиститься!» А вслед, речи продолжая, пройти до каждого Родовича, что в обряде стоит, и провесть тем огнём близ лица и дланей его, також и себе содеяв прежде, абы спалить всяку недобрость. Сук же заворотить во огонь. Или иначе всё: запалить светоч и по ряду пустить, абы каждый сам над огнём руку подержал.

22. Во хвост обряду речь о Маре-Матушке сказания, о силушке Её, о деяниях, кому да в чём помогла, кого да как наказала.

23. А далее уж сами судите-рядите как делать — тихо обряд блюсти, во беседах и со думами, иль рядиться в саже сваляться, да игры в беса заводить, да колобродить со смехами многими.

24. Блага нам всем! Маре-Матушке — прославление!

Гой, Черна Мати! Гой-Ма!

Слава Роду!

[2001]

Встреча Велеса — Деда Мороза — на Украине

(По материалам украинских Родноверов)

6 грудня — Свято Велеса Зимового — Діда Мороза. Батько Велес у Своїй зимовій іпостасі. Врожай вже давно зібрали, заплели Велесу «бороду» з колосків на родючій ниві, зерно та інші дарунки щедрої Осені сховано — буде що їсти взимку. Худоба у стайнях, пастухи вже подякували Велесу на останьому осіньому випасі на траві, попрохали Його про благополучну зимівлю тварин до першої весняної зелені. Бджоли — «Божі мухи» — теж зимують, пасічники принесли хвалу Велесу і чекають разом зі своїми підопічними тепла. Все завмерло у Природі, дерева сплять, багато з тварин лісових, полевих та водних також впало у міцний сон до самої Весни.

Велес Волохатий — Зимовий Господар — Дід Мороз має вкрити Мати-Землю білим кожухом, щоб вона теж гарно відпочила, набралася сил, щоб було чим дати нове життя на новому оберті Річного Кола. Він ходить вночі у заметеному снігом лісі, чекаючи великого Свята Зимового Сонцевороту — Різдва Коляди. Це під Його ногами порипує сніг, у Його очах відблискують холодні зимові зорі та Місяць, що срібно висить у студеному чорному Небі. Це Йому, Вовчому Пастирю, Діду Ведмідю покірні лісові мешканці... і навіть люті вовки в останній місяць Зими у Його слугах.

Волхви, жреці Його, провадять темними зимовими ночами таємні дійства... палає високе вогнище у замерзлому лісі... пара з рота разом із словами замовлянь... червона жертовна кров на білому снігу.

Люди зігрівають друг друга теплом своїх сердець, веселяться на зимових святах, роздаючи один одному подарунки, особливо ж — дітям (так, тому і «наклався» образ св. Миколая у цьому святі, так само як св. Власій став «машкарою» Велеса, як «скот’єго Бога», покровителя худоби, привнесене християнство лише наслідувало давню народну традицію, феномен «двовір’я»)...

Слава Роду!

Корочун

СЕ КОЛО ЗЛАТО СТАНЕ НА КОРОЧУН

КОЩНЫЙ БОЖЕ БИЕ КУДЕСЫ НАВИ

А ПЛЯС ВЕЛЕСОВ ГУДЬБОЮ ЛЮТ

КОЛЯДА ГРЯДЕ ВО ИНО ГЛЯДЕ

А РОГИ ЖРЕТЕ А ОГНИ МРЕТЕ

КОЛЯДА ГРЯДЕ ВО ОГНЕ НОВЕ

А ВЕЩИЙ БОГ ЕМУ СТЕЗИ ТОРЕ

БАДНЯК СЖИГАЕТ КОЛО ВЕРТАЕТ

ГОД ЗАЧИНАЕТ!

ГОЙ КОЛЯДА! СЛАВА!

...Никаких громов с Небес, и молнии не врезаются в плоть Земли, и Окиян-море не выходит из берегов. Просто — будто где-то тихо прозвенел серебряный колокольчик на Чьём-то тонком запястье, — этот мир подошёл к концу...

Речено во слове вещем:

ГОЙ ВЛИКЕ БОЖЕ НЫНЕ СТОРОЖЕ

СЕДОЙ ВЕЩУН СТАРОЙ КОРОЧУН

ВО ГОДА НОЩИ ВОДЯЩИЙ КОЩЬЕ

КОЛО ВЕРШАЩИЙ МАРЕ ВЕЛЯЩИЙ

РАЗЯЩИЙ МНОГО СВОЕЙ ОСТРОГОЙ

ВО СНЕЖНОЙ БУРЕ ВЛЕСОВОЙ ШКУРЕ

ВО БЕЗДОРОЖЬЕ НЕ ВО СВАРОЖЬЕ

НЫНЕ СТОРОЖЕ ГОЙ ЧЕРНОБОЖЕ!

ГОЙ!

Кощный Бог в обличье Корочуна окорачивает старый год, гасит свет зачарованного зимним сном старого Деда-Солнца, чтобы, когда наступит срок, новое Солнце разметало свои лучи-стрелы по небосклону, и новый год начертал НОВО КОЛО в извечной Коловерти Сущего...

Речено во слове вещем:

ГОЙ СЕД ВЕЩУН СТАР КОРОЧУН