'Перунка, Перуника'. В Радомирском селе Витановци, в окрестных сёлах Ихтимана и в софийских сёлах (Подгумер, Славовци, Малешевци) попадается женское имя 'Перуна'. В Македонии встречается женское имя 'Перуница'. В Нейкове, селе Котленского уезда, и теперь ещё в ходу мужское имя 'Перун', а в Градеце, Жеравне и в самом городе Котле известно и женское имя 'Перуна'. Оно известно и в Самоковском селе Ковачевци (сравним со словацким 'Parom, Parun'). В Чачанском селе Слатина (Сербия) ещё живёт семейство 'Перунчи?' — имя, известное уже 200 лет тому назад. По достоверным имеющимся у нас сведениям, имя Перуна теперь уже вышло из употребления у сербо-хорватов, хотя ещё совсем недавно часто употреблялось личное имя 'Перунко'. По свидетельству профессора-словинца Крека, мужское имя 'Перун' и сейчас существует у словинцев» [274].
11. И далее: «Имя Перуна, как было сказано, сохранилось доселе во многих топографических названиях. У словенцев существует 'Перуня весь' и 'Перуньи врхъ'. На восточной части Истрийского полуострова возвышается гора 'Перун', вышиною 881 м. Одна из горных вершин между Сутеской и Варешем (в Боснии) именуется 'Перуном'. <...> У хорват существует 'Перуна-Дубрава', в Далмации — гора 'Перун' возле самого села Дубрава. На расстоянии 5 км от Крагуевца (Сербия) находится село 'Перуновац'. В Княжевацком округе существует горная вершина 'Перинатица'. В Куршумлийском уезде есть село 'Перуника'. Автор описания Татар-Пазарджикской каазы (Фракия), Стефан Захариев, мимоходом упоминает об одной 'Перуновой горе' южнее города Пещеры».
12. И ещё: «...нынешний скит 'Перын', находящийся на левом берегу реки Волхова, воздвигнут на том самом месте, где когда-то было капище Перуна. Точно таким же является и 'Перинград' вблизи Столаца (Герцеговина). В Албании, к юго-востоку от Берата, есть село 'Периняси'. Шеппинг упоминает об одном географическом имени в Валахии — 'Перкуниста'. В старину Белоцкая община (Румыния) называлась 'Перени'. Название болгарского городка 'Перущица', встречающееся ещё в XIII веке, напоминает о Новгородском Перушице, — когда, по летописи, сам идол Перуна был выброшен в Волхове ('ты, рече, Перушице, досити еси пил и ел, а ныне плови уже проче')» [275].
3. Почитание Перуна на Украине
(По материалам украинских Родноверов)
1. Є велика ймовірність, що Перун, шанований стародавніми русинами, — найголовніша Божественна істота після Бога Вседержителя, означав також Світлоносне Начало. Назва його, що українською та іншими слов'янськими мовами означає «грім» (грецьк. пор — «вогонь»; зенд. пеирамунъ — «світла, небесна оселя»), і вирази: «Перун вбив», «Перунова стріла» та ін. вказують на те, що він володів громом і блискавкою, був Громовиком, але, крім того, він, здається, означав видозміну світла. У литовській міфології він названий Перкунасом.
2. Перун був (подібно до Святовита) Богом війни та миру; русини клали до його підніжжя зброю і клялися при укладенні угод Богом Перуном — Володимир поставив Перуну бовван у Києві, а Добриня (дядько і воєвода його) — у Новгороді. Вогонь був священеою ознакою богослужінь Перунові. За словами Гвагнинія (Kron. W. rsieztwa Moskiew. pols. przekt. X.VII. 485), горів у Новгороді перед ідолом Перуна невгасимий вогонь з дубового дерева. Те ж саме божество під іменем Єсень чи Ясень шанувалось поляками як таке, що дарує плоди земні (Sarnickip. 1028).
3. Атрибутом його у Шелезьку була гора Собот (тобто Сонце, що сходить). В пісні карпаторуській згадується: Ґрім-Собота, гора висока чи Громова Собот, таким чиним гора Собот є гора Сонця чи Грому-Перуна. Соботкою називається обряд Купальського свята, під час якого палять на горах ватри з дерев. Подібне Перуну Божество шанувалося слов'янами у Любеку (Lubeck) під іменем Проне чи Прове, а в адріатичних слов'ян під назвою Берона, що стверджують написи, знайдені в Аквілеї (Jovi Sancto Веrопі tona bono deo Beroni).
4. Свято Перуна (Покровитель чоловіків, воїнів, Громовержець) — 20 липня. Свято Перуна: «Слава Богу Перуну Вогнекудрому, який стріли на ворогів верже, і вірно по стежці вперед веде, бо єсть він воїнам суд і честь, і яко златорун — милостив, всеправеден єсть!» («Велесова Книга»[276]). Перун — це Син Божий, якого Отець Сварог посилає на землю у вигляді блискавичної енергії. Українці, прийміть Його животворну потужність! Мужі українські, згадайте подвиги славетних Пращурів наших, яким заповів Сварог: «Щоб персти ваші утрудились о рала ваші, а мечами своїми здобували Незалежність нашу!» («Велесова Книга»).
5. Перун — Бог-Громовик, Бог Прі (боротьби) покровитель війська, чоловічої сили і мужності, Син Сварога, Перун — принцип Божественного прояву в блискавці й громі — несе енергію очищення, дає рухливість і життєву потужність всім істотам. Загальнослов'янський культ Перуна бере свій початок ще в давньоорійській традиційній культурі, де його грозові функції тісно переплелися з військовими. Атрибути Перуна: «Перуновий кий» (те саме, що осиновий кілок — засіб проти злих сил), стріли, камені, сокири, які мають лікувальні властивості. Тотемне дерево Перуна — це дуб, тотемний звір — вепр.
6. В українців і білорусів зберігся основний Перуновий міф про його боротьбу з Зміуланом за воду (Діву, Додолу, Мокошу), який в основному відтворює давню праорійську основу, що дійшла до нас у писемних текстах Рігведи. Донині збереглося українське прізвище і загальна назва блискавки — Перун. В обрядових піснях літнього періоду (Купальські і, так звані, «петрівочні» пісні) образ Перуна (Сварога?) був замінений «святим Петром», а в серпневих спасівських обрядах — «святим Іллею».
7. Він, покровитель воїнства, що згідно з багатьма легендами викував у кузні Сварога чарівний меч, Меч Орія, яким русичі, Орієві нащадки перемагають ворогів. Про це повідав русичам Отець Ор, якого Сварог узяв до своєї Небесної кузні. «А бачив там Ор, як Перунько мечі кує на ворогів, і кувавши, рече йому: 'Це стріли і мечі маєте на воїв тих, і не смійте боятись їх, бо знищу їх до поду' ... Це бо говорив Перунько і кував мечі й Ору казав, і те Ор повідав Отцям нашим» («Велесова Книга», 24-В).
8. Чоловіки вшановують Перуна всенічною братчиною біля дубів. Жіноча пара Перуна — Перуниця, Летениця, або Блискавиця (Молонья) святкується на третій день після чоловічої братчини.
9. Молитвою до Перуна починалась кожна битва: «Слава Богу Перуну Вогнекудрому, який стріли на ворогів верже, і вірно по стежці вперед веде, бо єсть Він воїнам суд і честь, і яко златорун — милостив, всеправеден єсть!» («Велесова Книга»). З Перуном також пов'язане вчення про переселення душ загиблих воїнів, бо: «Це Він нас веде стезею Правою до брані і до Тризни великої по всіх полеглих, які йдуть у Життя вічне до Полку Перунового» («Велесова Книга», 11-А). Тут зустрічаємося з поняттям Полку Перунового, яке означає військо, Божественну армію, а також сам військовий похід або саму битву (прю). Звідси й ім'я Перуна.
10. Полк Перуна живе у Сварзі вічно. Бо до нього входять тільки хоробрі лицарі, які загинули на полі брані і впали, затуливши свою рану рідною землею. Ця грудка землі є їхньою перепусткою до Лук Сварожих. Смерть воїна за Рідну Землю дає йому безсмертя, тому смерті не боялися: «А по смерті своїй станемо перед Мар-Морією, та щоб сказала вона: 'Не можу винити того, яко наповнений землею, і не можу його одділити од неї'. І Боги, що там є, скажуть тоді: 'Се русич і залишиться ним, бо взяв землю до рани своєї і несе її до Нави'» («Велесова Книга», 37-Б).
