віщувала недалеку весну і вливала нові сили в козацтво, певність себе; кипуча енергія старшин і козаків, підбадьорених веселими піснями; співчуття всього населення краю і переконання, що нас оточують свої люди, — були запорукою успіху принятих нами плянів.
Відїжджаючи о третій годині з м. Гайворона, я бачив вже і наш імпровізований бронепотяг 'Запорожець' з одною гарматою та кулеметами, що сміливо рушив у напрямку Голти нести розвідочно- сторожеву службу.
Ми відійшли, однак звязок із Галицькою армією був встановлений. У розмові з одним із відпоручників Галицької армії, що мав мандат від політичного відділу Ч.У.Г.А. (Червона Українська Галицька Армія) і який давав мені й полковникові Долудові зрозуміти, що він радий би був почути від мене пораду, я категорично сказав: 'Передайте галичанам мою думку: вони будуть потім дуже жалкувати, що не використали цього щасливого випадку, бо ледви чи коли будемо мати ми таку зручну ситуацію для спільних акцій'.
Пертрактації не минули даремно — іскра жевріла і нарешті обняла полумям цілий галицький табор.
Наведений нижче звіт сотника Гнатевича (старшини оперативного відділу У.Г.А.) говорить:
1. Бойові невдачі взагалі, втрата Києва й Козятина зокрема, розложили Добрармію дорешти. Вона починає при кінці грудня відступати в повному розкладі на південь, полишаючи Укр. Гал. Армії багато всякого добра.
2. І У.Г.А., хоч зовсім неспосібна до походу, була змушена опустити свій район і піти за своєю 'союзницею', полишаючи з огляду на непоборимі трудності транспорту тисячі знеможених тифом у теперішньому районі. Так остались лічниці: 1-го корпусу в Хмельнику, одна того ж корпусу у Винниці, там же одна другого корпусу, потім у Жмеринці, Барі, Тульчині, Гайсині та Брацлаві. Багато старшин і стрільців осталось у цьому районі на приватних квартирах і по дорозі в Балтський повіт.
3. Ця обставина приневолила У.Г.А. припинити свій дальший похід у невідоме та почати переговори з большевиками, які радо згодилися на них. Умови з Добрармією перестали обовязувати У.Г.А. через відірвання від неї і її розклад. Спроба навязання контакту та переговорів з большевиками почалась у Винниці в перших днях січня 1920 року з ініціятиви так званого Галицького Ревкому, який зорганізувався в той час і який однак працював в порозумінню з Начальною Командою. (Др. Гірняк, сот. Пенерик, пор. Давид, пор. Галкевич). Ці особи зостались у Винниці і переняли опіку над лічницями та хорими.
У другій половині січня заключено офіціяльний договір із большевицьким командуванням (12 Сов. армія). Він бренів приблизно так: 1) Г.А. припиняє свій дальший похід на південь і залишається в теперішньому районі перебування. 2) Г.А. підлягає наказам большевицького командування. 3) Задержує свою організаційну окремішність. 4) Буде вжита лише для боротьби проти поляків.
4. Тоді була армія в такому районі: Нач. К-да в Балті, 1-й корпус — Балта й околиці, 2-й — Бершадь — Чечельник, 3-й — Роздільна — Штрасбурґ.
5. У першій половині лютого прислано большевицьким командуванням 12-ої армії (Київ): на к-та — Порайка, на його помішника — т. Сологуба, як нач. булави призначено бувшого генерала російської армії та інспектора 12-ої сов. армії Іванова, експозитуру 'особого отделения' (чека), комісарів до корпусних та бригадних команд і до бойових частин та комісарів до інтендантських установ армії й корпусів.
6. Армія розташовується в районі: Нач. К-да залишається в Балті; 1-й корпус переходить у район Чечельника, Команда також; 2-й корпус в район Бершаді — Команда в Бершаді і 3-й залишається в німецьких колоніях у районі Роздільна — Штрасбурґ, Команда в Штрасбурзі. Багато установ армії та окремих частин залишається поза її районом. В Одесі, Рибниці, Камянці, Ямполі, Могилеві, Тульчині, Брацлаві, Гайсині, Винниці, Жмеринці, Барі (головні лічниці) — звязок із Нач. К-дою здебільшого задержаний, не періодичний. Залізничний шлях Одеса — Вапнярка перебуває під зарядом технічної влади Нач. Комади.
7. До приходу большевицьких зверхників начальну владу виконує 'Ревком'. З приїздом т. Порайка та його штабу передав Ревком свою владу призначеним зверхникам, а його члени стали комісарами при Начальній Команді або були призначені до частин. Праця нового Командування почалась переміною назви армії на Червона Галицька Армія (Ч.Г.А.), хоч у дійсності уживано назви Червона Українська Галицька Армія (Ч.У.Г.А.), знесенням старшинських та підстаршинських ранґів та зверхніх ознак армії: переміною з жовто- блакитного на червоний прапор, пятираменна звізда. Потім почалась 'культурно-освітна' робота — агітація, якої метою було 'зреволюціонізувати' армію. Найважнішою переміною була реорганізація, яку покінчено було в половині березня: корпуси зведено до бриґад. Так 2-й корпус став 1-ою червоною галицькою бригадою Укр. Січ. Стр. (1-а бр. Ч.У.Г.А.), 1-й корпус — 2-ю бригадою і 3-й — 3-ою Ч.Г. бригадою. У бригадах організовано три піші полки зі скорострільними частинами, один полк кінноти, гарматний полк і одну технічну сотню та одну радіостанцію. Всі запасові частини були підчинені Польовому Штабові (Нач. Команді), а по його розвязанні мали перейти під безпосередню команду 12-ої армії. Рівночасно переведено зміну в командуванню бригадами та призначено замість старих командирів нових молодих старшин. На команданта 1-ої У.С.С. бр. (2-й корпус) назначено спочатку сот. У.С.С. Білинкевича, потім комісара Барана (прислано з Харкова), 2-ої бр. (1-й корпус) сот. Головінського, який залишився до подій 24 квітня.
8. Від половини лютого починає фізичний стан армії кращати. Довший відпочинок дозволив їй придбати деякі матеріяльні засоби і заосмотрити армію у взуття, білизну та одежу. Хорі зачинають повертати з лічниць до своїх частин і там знаходять змогу відживатися по недузі й повертати до сил. Частини помагають успішно припасами й грішми (або цукром) своїм лічницям і тим установам, що залишилися поза районом армії. Переводиться реєстрація та стягання всіх приналежних до У.Г.А., які чи то з причин недуги, чи бойових випадків залишалися поза армією. Для цього утворено всюди збірні станції.
9. З цим поправляються також настрої серед вояцтва. Загальне пригноблення по воєнних переживаннях поволі зникає, а перспективи, вправді не досить кріпкі, на дальший похід проти поляків підносять бойовий настрій. Всі спроби большевиків за допомогою часописів, агітаційних літучок, проклямацій, комячейок та праці комісарів по частинах — збольшевичити армію, розбивалися завжди о кріпкі національні почування стрільців. Стрілецтво заховало й надалі довіря до своїх старшин — провідників. Вже тоді починав загальний настрій стрільців ставитися вороже до большевицького союзника, і вже тоді родилось бажання скорого зірвання з новим союзником. Замітно серед цього було ставлення большевицьких висланників, які, пізнавши краще настрій армії, її духа, організаційну та бойову вартість, брались за діло збольшевичення дуже обережно та делікатно (це зовсім проти їх революційної тактики). Я замітив не раз, як вони попадали в розрів із собою, коли їм приходилося погодити накази своїх зверхників із настроями армії та коли ходило о якийсь національний акт, — збольшевичення ніколи не вдалося їм перевести вповні. Для них У.Г.А. було щось нове, чудне, до чого не могли приложити своїх мір і приноровити своїх способів. Напевно була це порода нереволюційного характеру, вона не мала ні тих порядків, ні того духа, що червоні частини, але також не була контрреволюційною. Тому навіть у дуже важливих моментах (наближення повстанчого війська ген. Павленка, перехід кінного полку 3-го корпусу до повстанців) не посміли вони виступити рішучо проти настроїв і бажань армії. Тому дуже часто попадали в колізію зі своїми зверхниками, командуванням 12-ої Совітської армії. Експозитура Чека не знайшла ні одного контрреволюціонера, і за це її голова (інтелігентний та чесний робітник петроградський) був звільнений зі своєї посади. Так обійшлося, за виїмком вивезення ген. Микитки та полк. Ціріца в Москву та за виїмком кількох арештів тих членів У.Г.А., що опинилися поза районом армії, без кривавих жертв, якими, здавалось, треба буде заплатити за ціну союзу.
Про настрої в масах старшини і стрільців малює витяг з денника командира 1-ої кінної бригади Г.А. отамана Шепаровича:
'В березні 1920р., коли 1-у кінну бригаду було поміщено в с. Касель (Комарівка) Херсонської губ., яко частину тоді ще червоної Г.А., не занедбувала бригада ні одної нагоди, щоби мати звязок із усіма протибольшевицькими організаціями і бути приготованою на весну. Приготовання до повстання йшло горячково. З Чорноморського полку приїздить до нас один полковник і перебирає від нас відповідні накази, щоб їх далі передати. В той же час ми були в звязку з робітниками в Одесі, які були нашими однодумцями й приобіцяли нам поміч у тій хвилі, якщо ми заняли б Одесу. З другого боку мали ми сполучення з Деникінцями, котрі обіцяли нам по заняттю Одеси приїхати трьома пароплавами і достарчити муніції, гармат і інших технічних засобів; звязковим був один старшина з чужоземних армій (французький четар), котрий перебував в Одесі і мав звязки з усіма протибольшевицькими організаціями. Окрім того вислали ми одного до ген.
