криївці.
Дальше у донесенні написано: “Ми відразу з ротою бійців виїхали на операцію у село Августівку де в домі Когута Петра (це будинок, де була криївка центрального провідника) “Наталка” нам показала добре замасковану криївку, в якій находились два бойовики “Білого” — “Рибак” і “Чад”. Ми розкопали криївку ,'Чада” вдалось витягнути живим, а “Рибак” застрелився. У криївці ми знайшли бібліотеку, машинку для писання, сім малих одиниць зброї і багато різних речей, що належали “Білому” та його охороні.”
Знайшли тоді кагебісти також малу криївку й забрали з неї усі запаси, призначені для УПА: чоботи, костюми, матеріали на костюми, кравецькі машини та багато цінних речей. Усе господарство Петра Когута конфіскували, а його засудили на десять років тюрми. Відбував покарання у таборах Печори, Казахстану та Норильська. Після звільнення жив у с. Струтин біля Золочева, де й помер літом 2001 року.
ХАТА У с. РАЙ
“Чад” нам розповів, — як подається у донесенні, — що коло Бережан, недалеко від села Рай, у криївці в подвійному даху повинен бути “Білий”. Ми негайно виїхали на машині комбінату, але в цій криївці “Білого” не було. Там був його ад’ютант “Артем” (“Назар”) і окружна провідниця Легета. “Артем” застрелив Легету, підпалив хату, хотів утекти, але йому прострелили ногу із гвинтівки і взяли живим. Легета згоріла, в хаті згоріло багато документів і більша сума грошей. […] “Артем” нічого суттєвого на допитах не сказав”.[9]
Докладніше й трохи по-іншому розповідає про трагедію у с. Рай зв’язкова Головного Командира Галина Дидик: “Ми ще затримались коло Бережан, у с. Рай. Там була маленька хатка над потічком. Жила в ній одна жінка зі старенькою бабусею і хлопчиком. Ми заквартирувались на стрісі.”
Додаткова інформація від члена Братства УПА із с. Рай Іванни Кулик: “одна жінка” — це Антоніна Гладчук, яка мешкала тут зі своєю мамою, Марією Клецор, і маленьким чотирирічним синочком Остапком. Гладчук Антоніну більшовики арештували, а бабусю із синочком кинули з берега в потічок. Бабуся, після того як згоріла їхня хата, деякий час жила у хаті родини Дмитра Мирона і вже померла. Син виховувався у вуйка, а коли виріс, поїхав працювати у Донбас. Дальша доля мами й сина Остапа невідомі”.
“Але сталось так, — продовжує Анна Дидик, — що один з охоронців Провідника здався. А було це так, що розкрили їх криївку. Було там двоє. Один із них застрелився, другий здався. Звали його “Чад”. Ось він розповів, що коло Раю є таке місце. Але, видно, нам пощастило. Уночі з криївки наші (зв’язкові) вийшли, залишився тільки хлопець зв’язковий “Назар” і дівчина з району. Раненько вони були оточені. Дівчина отруїлась, а “Назар” застрелився, точніше, важко себе поранив, і узяли його живим до тюрми. Загинув потім у таборі. Хату більшовики підпалили. Дівчина, здається, була ще жива. її витягнули гаками залишили біля хати на полі, щоби хтось із рідних міг її пізнати й так ще когось арештувати. Це сталося десь наприкінці серпня 1945 р.
Дівчину залишили біля спаленої хати, аж поки не випав сніг. Ніхто не приходив. Були у дівчини хворий батько і мати, прекрасна жінка, але вона боялась. Не раз гляділа в той бік, та біля тіла постійно стояла варта. Потім мати мені розповідала, що коли вже падав сніг, вона пішла туди, знайшла череп, три ребра й кусочок хребта. Собаки й лисиці розтягли все. Мати загорнула кості у шматочок полотна й принесла до хати. Падав сніг і замітав сліди. Удома було ще дві молодші доньки, зовсім маленькі (дівчина, яка загинула, була найстарша). Мати загорнула рештки костей доньки в простирадло, поклала на стіл, засвітила свічку, сама відправила панахиду, вночі на цвинтарі викопала могилку й так похоронила дочку. Пригадую собі цю чудову жінку. У цієї родини загинуло три особи: син, дочка, яка також, щоб живою не потрапити до рук більшовиків, отруїлася і померла в лікарні, й ця дочка, яка загинула в Раю”.
Додаткова інформація від пані Іванни Кулик, яка жила по сусідству з родиною Легет: дівчина, що загинула в огні палаючої хати — це Іванка Легета, 1920 р. Народилася у с. Рай у селянській родині Антона й Марії Легет. У них було семеро дітей. Найстарша була Іванка, член ОУН. її сестра Марійка 1923 року народження, член ОУН, під час арешту в селі Рогачин, щоб не потрапити живою до в’язниці, отруїлась, але більшовицькій поліції вдалось її врятувати, щоб згодом замордувати в Бережанській тюрмі. Брат Йосип 1925 року народження, вояк УПА, загинув у боротьбі з кагебістами у Підгаєччині. Вижили й не загинули четверо дітей: Роман 1928 р. народження, Ольга з 1930 р., Михайло з 1936 р. та Микола 1940 року народження.
ХАТА У с. ПУКОВІ
“Черговим місцем постою Командира було с. Пуків на Рогатинщині. Хата Командира була в домі вчительки. Тут без пригод перезимували з 1945 на 1946 p”.[10]
Ось опис цієї криївки зі слів господині хати Марії Крупки-Кик: “Криївка знаходилася за хатою біля берега, а вхід до неї був зі стриху бо хата була без комина, курна. В хаті зробили перегородку, за якою в стелі вирізали отвір і по драбині спускалися вниз, а там, попід фундамент пробиралися до криївки, за якою йшла дорога до лісу. Якщо в селі було спокійно, хтось із нас подавав про це умовний сигнал: три рази стукав у перегородку — значить, можна виходити. Два рази — обережно.
У сінях за вхідними дверима стояла драбина, яку приставляли до дверей на стрих. А якщо була облава, то цю драбину виносили до стодоли, а як вимагали облавники обстежити стрих, то я засвічувала ліхтар, приносила драбину і лізла наперед, а за мною двоє солдатів. Свекруха тоді палила під кухонною плитою заздалегідь підготовлену для цього гречану солому, з якої йшов густий дим, та солдати від цього не витримували, кашляли і злізали вниз. Автором цих винахідлвих робіт був Левко, хлопець з університетською освітою”.[11]
ХАТА В ЛІСІ БІЛЯ с. КЛІЩІВНА
Навесні і влітку 1946 р. Командир користувався ще лісовою криївкою біля с. Кліщівна Рогатинського р-ну. Тут на той час перебував крайовий провідник ОУН ЗУЗ Петро Кравчук — “Максим”. Криївка Командира була в лісі, розміром 2 на 3 метри. Стіни були оббиті дерев’яною обшивкою, а підлога застелена солом’яним матрасом. У лісі біля с. Кліщівна зв’язкова “Монета” зустрілася з охороною Командира, яка привезли її до нього.[12]
ХАТА У с. КНЯГИНИЧАХ
У жовтні 1946 р. Оля Ільків — “Марійка” зорганізувала хату у с. Княгиничах, також у Рогатинському районі. На підроблені документи вона легально винайняла хату й переселилася сюди з маленькою дитинкою Дзвінкою, своєю мамою і двоюрідною мнимою сестрою “Манею”, якою була підпільниця Катерина Зарицька. Роль чоловіка Олі виконував підпільник Любомир Полюга, студент медінституту у Львові. Уся родина жила за підробленими документами, як українські переселенці з Польщі. Тут перебував Командир із двома
