Головний командир УПА “Тарас Чупринка”. Вона відбулася 28 лютого 1945 року на хуторі біля села Конюхи. Пішли на ці “розмови” Дмитро Маївський та Яків Бусел, які тоді перебували в Бишках. На жаль, замість очікуваних письменників (їм таки не довіряли) приїхали два працівники КДБ та начебто письменник Андрій Головко (так він себе представив).
“Розмови” тривали цілу ніч. Наші представники розповідали, за що й чому воюють УПА та ОУН, про справедливість української національно-визвольної боротьби, про необхідність створення суверенної і цілком незалежної Української Держави на всіх її етнічних землях, про імперіалістичну природу війни тощо. Представники ж совєцької влади доводили неминучість перемоги СРСР у цій війні, безперспективність нашої боротьби й пропонували нам капітуляцію на умовах опублікованих звернень уряду УРСР Погляди обох сторін були цілком протилежні, й про будь-яке порозуміння не могло бути навіть мови. Та й такої мети у наших представників не було. Над ранком “гостей” вивезли на автостраду Львів — Тернопіль і вони поїхали до Львова, а наші “делегати” Д. Маївський і Я. Бусел — до Бишок. Згодом кагебістські публіцисти старалися представити ці пропагандистські бесіди як “переговори”, як намір командування УПА капітулювати та припинити боротьбу. Поширювалась також злобна й цілком брехлива інформація, що обох представників підпілля за їх начебто самовільну спробу таких переговорів страчено. Насправді це була одна з практикованих тоді форм націоналістичної пропаганди у ворожому середовищі. Більше подібних “розмов” не було, хоч на цей пункт зв’язку у Львові приходили записки з пропозиціями чергових зустрічей.
ДРУГА НАРАДА ПРОВОДУ ОУН
Приблизно в другій половині березня 1945 року у селі Потік у криївці референта СБ Проводу ОУН “Михайла” відбулася чергова, друга нарада Проводу ОУН. На ній були присутні Р. Шухевич, Д. Маївський, Д. Грицай, В. Кук, Я. Бусел, Р. Кравчук, М. Арсенич. Не було Д. Клячківського. Він загинув 12 лютого 1945 року на Оржівських хуторах на Рівненщині. Обговорювались такі питання: форма боротьби й пропаганди в підсовєцькій окупації; розмови з совєцькими представниками; нове ставлення німецької влади до української повстанської боротьби; напрями діяльності УГВР, ОУН, УПА і ЗП УГВР; прибуття з-за кордону кур’єрів на чолі з Юрком Лопатинським; висилка представників Проводу ОУН за кордон та різне.
Після докладного обговорення поставлених питань прийнято узгоджені постанови. Заслухано інформацію друзів Маївського та Бусла про розмови з совєцькими представниками і схвалено ставлення наших представників до них. Рішуче відхилено пропозиції німецьких військових кіл щодо надання для УПА військової і технічної допомоги чи будь-яких інших форм співпраці з німецькими чинниками. Стосовно ж діяльності ЗП УГВР і якнайтіснішої взаємної співпраці ОУН в Україні та за кордоном, то ще раз відзначено потребу й доцільність вислати туди представників Проводу ОУН із докладною інформацією про становище в Україні. Підкреслюю, що не було жодної мови про перенесення керівництва ОУН і визвольної боротьби за кордон. На цій нараді також докладно проаналізовано становище українців на Західно-Українських Окраїнних Землях, окупованих Польщею, і призначено Провідником ОУН на цих землях Ярослава Старуха, а Петра Федорова — референтом Служби Безпеки.
Детальніші розмови про діяльність організації по областях та з окремих ділянок праці тривали ще й після формального закінчення наради, зокрема з питань організації безпеки та ідейно-політичних і пропагандивних питань. Приблизно в тому часі Провідник ОУН особисто зустрічався в Бишках із “Дальничем” та його дружиною Філею Бзовою перед їх відходом на Засяння і мав з ними тривалу розмову, про що тепло згадує у своїх спогадах Філя Бзова. Багато цікавих розмов-дискусій проходило в “хаті” Бусла та в Бишківському лісі. Були там і зустрічі з редакторами журналу “Ідея і Чин”. Обговорювалися переважно вже написані та заплановані ідеологічні та політичні статті, методика підготовки кадрів тощо.
Пригадався з тих давніх часів такий зовсім неділовий, але цікавий епізод. У лісі, на запашній трав’янистій галявині, при гарній сонячній погоді, було нас четверо: Р. Шухевич, Д. Грицай, Я. Бусел і я. Після тривалих філософсько-теоретичних роздумів і суперечок Р. Шухевич для розрядки запропонував гру на перевірку кмітливості. Він називав якусь букву абетки, а решта мали якнайшвидше процитувати відповідну фразу з художньої літератури. Наприклад: “С” — “Садок вишневий коло хати”; “X” — “Хіба ревуть воли, як ясла повні”; “Г” — “Гірко спати на морозі” і т. д. Подібні ігри, загадки, розповіді про найсмішніше, найцікавіше в житті людини були його улюбленим методом створювати в гурті присутніх добродушний, дружній настрій.
До села весною 1945 року вже часом приїздили агітатори з району й намовляли людей вступати до колгоспів. Одного разу за пропозицією друга “Гриця” я пішов на таку нараду майбутніх колгоспників і докладно розповів там про рабське колгоспне життя колись заможних селян-хліборобів. Після виступу попрощався з громадою, пішов у напрямі лісу й зник. Такі виступи підпільників тоді часто проводились і мали значний вплив на населення.
Після наради — мабуть, у квітні — я з Провідником подалися до села Криве, де зустрілися з Провідником ОУН у Подільському Краї Петром Шанайдою — “Данилом”, ознайомилися з проблемами краю, зокрема з умовами організаційної праці у Кам’янець-Подільській області. Тут, у Кривецькому лісі, ми з Провідником попрощались. Я від’їхав знову на Волинь в околиці Дермані, а Провідник на Бережанщину.
Тоді ж, із погляду безпеки, була децентралізована ідейно-політична референтура. Улітку “Полтава” відійшов у Карпатський Край, “Горновий” у Львівський, а “Київський” залишився на старому місці, у Подільському Краї. Бишки й далі лишались підпільним центром. Тут був центральний зв’язковий пункт, через який можна було зв’язатися з Провідником, референтами Проводу та з Краями. Відповідав за зв’язки й особливо за безпеку “хати” “Київського” Григорій Ґоляш.
ГРИГОРІЙ ҐОЛЯШ — “БЕЙ”, “ШОЛОМ”, “БУЛЬБА”, “ГРИЦЬ”
Облаштуванням побуту провідних членів ОУН і командирів УПА у селі Бишки та сусідніх селах займався Григорій Ґоляш. У його обов’язки входили підбір відповідних підпільних “хат” для їх життя і праці, матеріально-технічне забезпечення, зв’язки з ними, конспірація та безпека.
Народився Григорій Ґоляш у Битках 19 серпня 1910 року, був членом ОУН ще з перших років її існування. Спочатку станичний ОУН у Бишках, згодом військовий референт у Бережанському повітовому та окружному Проводах ОУН. Досвідчений підпільник ще з часів польської, совєцької та німецької окупації. Зустрічався з провідними членами ОУН та часто виконував їх важливі завдання кур’єрського характеру.
1943 року за дорученням організації вступив до дивізії “Галичина” і був у ній до літа 1944 року. Після того співпрацював із референтом СБ “Михайлом” і виконував деякі його завдання у Львові. З осені 1944 року займався ще й пошуком конспіративного приміщення у Львові для Провідника “Тараса Чупринки”. На зустрічах із ним ми, крім загального політичного становища, завжди обговорювали питання організації зв’язків і належної конспірації “хат”.
У друга “Гриця” був великий досвід підпільно-конспіративних методів праці, він виконував доручені йому важливі та відповідальні завдання бездоганно, на високому рівні. У Львові він організував добре законспіровану запасну “хату” для Провідника з чудово замаскованими двома підземними криївками. Знаходилась вона на вул. Маріупольській, 22 у будинку Марії Угрин. У січні та березні 1948 року Провідник деякий час перебував там і дав добру оцінку криївкам.[17] Напасти на слід цієї “хати” органам КДБ вдалося щойно через 53 дні після загибелі Провідника (5 березня 1950 року) внаслідок зізнань арештованих осіб. 27 квітня 1950 року друга Григорія Ґоляша пораненого захоплено в полон, а 16 червня він під час слідства вискочив з вікна кабінету слідчого № 70 у будинку внутрішньої тюрми УМДБ Львівської області й по-геройськи загинув.
“ХАТА” ЯКОВА БУСЛА — “КИЇВСЬКОГО” У БИШКАХ
