революційну боротьбу проти польських окупантів. Після закінчення гімназійного навчання він одразу ж активно включився в її бойову діяльність. Уже в “Пласті” юнак був так добре підготовлений до бойових дій, що Крайова начальна команда УВО доручила йому виконати атентат (замах) на польського шкільного куратора у Львові Станіслава Собінського, який проводив жорстоку шовіністичну, антиукраїнську політику в галузі шкільництва, зокрема полонізацію українських шкіл та української шкільної молоді. 19 жовтня 1926 р. дев’ятнадцятирічний Роман — “Дзвін” разом із добрим своїм другом бойовиком Богданом Підгайним блискуче виконали доручене їм завдання. Поліції не вдалось викрити справжніх учасників цього замаху. Коли ж польський суд засудив за цей атентат зовсім не причетних осіб, Роман Шухевич і Богдан Підгайний просили командування УВО дозволити їм зголоситися й зізнатися у вчиненому атентаті, щоб звільнити невинних осіб, засуджених на довічну тюрму. Командування УВО такого дозволу не могло дати, бо це створювало б для польської влади прецедент на майбутнє. І хоч цей благородний намір Романа Шухевича і Богдана Підгайного не здійснено, він свідчить про їхні високоморальні духовні якості.
Наприкінці 1920-х рр. політичне становище у світі та в Україні настільки змінилось, що самої військово-бойової діяльності вже було недостатньо, необхідна була ще й політично-ідеологічна, пропагандистська й виховна діяльність. Тому в кінці січня — на початку лютого 1929 р. створюється Організація Українських Націоналістів (ОУН), в яку влилось УВО як його бойова референтура. Бойовим референтом Крайової екзекутиви ОУН у 1930 р. був призначений Роман Шухевич — “Дзвін”. У 1930 р. під його керівництвом відбулись у Галичині саботажні акції: підпали фільварків і господарств польських дідичів (поміщиків) і колоністів, нищення засобів державного зв’язку, напади на поліційні станиці та польські шовіністичні осередки “стшельци”. Дуже швидко ці акції набули масового характеру. Вони мали на меті: а) принизити престиж польської держави в очах світової громадськості та показати нестерпні умови життя українців під польською окупацією; б) відстрашити польських колоністів від поселення на українських землях; в) показати українським селянам, хто відбирає у них землю; г) закликати їх до боротьби проти окупантів.
Польська влада в паніці застосувала масовий терор — так звану пацифікацію, що сильно вплинуло на революціонізацію українського селянства та поширення ідей українського націоналізму.
Саботажні акції, організовані бойовим референтом “Дзвоном”, були проведені блискуче. Поліції не вдалось спіймати жодного безпосереднього учасника цих подій.
У наступному 1931 р. бойовий референт “Дзвін” організовує цілу серію експропріяційних нападів (так званих “ексів”) бойових груп на станиці польської пошти з метою: а) постійно тероризувати польську владу й створювати атмосферу її ненадійності на українських землях; б) показувати, що визвольна боротьба проти окупантів продовжується; в) наносити удари по державних фінансах; д) конфіскувати награбовані в українського населення гроші для потреб революційної національно-визвольної боротьби.
Так, у липні 1931 р. в один день боївки ОУН виконали три бойові операції. Під м. Бірчею біля Перемишля напали на поштову криту машину, що везла гроші з Перемишля до м. Бірчі, й конфіскували їх. Напад вчинено під Печеніжином біля м. Коломиї, а також на Банк людови у м. Бориславі, з каси якого забрано всю готівку (понад 20 тис. польських злотих). Через тиждень здійснено з таким же блискучим успіхом наскок на пошту у м. Трускавці й забрано всі гроші. У жодному випадку поліції не вдалося знайти учасників цих нападів. Ці дії підняли авторитет таємної революційної ОУН і засвідчили високі організаційні здібності бойового референта “Дзвона”.
Найголоснішим бойовим актом ОУН того ж року, організованим безпосередньо бойовим референтом Крайової екзекутиви ОУН другом Шухевичем — “Дзвоном”, було вбивство 29 серпня польського посла до сейму Тадеуша Голувки, який був автором надто підступного проекту знищення українського самостійницького руху під замаскованим польсько-українським порозумінням. Його ідея була перетворити українців у “русинів за походженням, поляків за національністю”, тобто ліквідувати українців на західно- українських землях як націю.
З математичною точністю Шухевич — “Дзвін” організував атентат на поліцейського комісара Чеховського, якого вранці 22 березня 1932 р. на вулиці Львова вбито за катування політичних в’язнів під час допитів та звірське знущання над арештантами. Конспіративний бік замаху також був верхом мистецтва. І лише після ліквідації у 1940 р. Польщі, сам Шухевич у статті “З життя бойовика”, надрукованій у газеті “Краківські вісті”, розкрив таємниці цієї справи. Але й тоді він не вказав, хто ж такий “Дзвін”, який влаштував атентат.
“Дзвін” брав також участь у підготовці бойовиків до нападу на пошту в Городку Ягайлонському, що відбувся 30 листопада 1932 р., але загальне керівництво не було в його руках. Через технічні недоробки та погану розвідку два бойовики, Юрко Березинський і Володимир Старик, загинули під час акції, а двох, Василя Біласа (21 р.) і Дмитра Данилишина (24 р.), польський суд засудив на кару смерті, й 23 грудня 1932 р. їх було страчено.
Страта польськими катами цих двох юнаків до глибини душі вразила всіх українців. “У цю пору вся українська суспільність плакала. Були відчинені всі церкви Львова, в них горіло світло, люди наповнили церкви вщерть і молилися, а дзвони гули і несли в світ відомість про смерть двох молодих українців, що стратили життя для ліпшого майбутнього рідної країни. У цілій Східній Галичині запанував сум — важкий сум”. Такий запис залишив нам оборонець Дмитра Данилишина др. Степан Шухевич, дядько Романа, у своїх спогадах.[5] Та українці не лише плакали. З того часу полум’я революційного вогню охопило всі землі Західної України, у боротьбу включилась молодь Волині та Полісся. У ньому врешті-решт згоріла і вся Польська держава.
У 1933 р. Шухевич — “Дзвін” організовує атентат на совєтського консула у Львові як кару за винищування більшовиками українських селян голодом. 21 жовтня 1933 р. бойовик ОУН Микола Лемик пробрався у консульство і вбив спеціального уповноваженого Москви Майлова.
Остання бойова дія Шухевича, як бойового референта Крайової екзекутиви ОУН — це підготовка замаху на польського міністра внутрішніх справ Пєрацького, організатора варварської пацифікації — масового нищення українських культурних і господарських установ та прилюдних катувань українського патріотичного населення. Атентат виконав 15 червня 1934 р. у столиці Польщі, Варшаві, бойовик ОУН Гриць Мацейко.
Бойові, терористичні акції, що їх іноді застосовували УВО та ОУН, були лише необхідною обороною перед безправ’ям і грубим насильством польської окупаційної влади. Головна ж мета ОУН — організація й підготовка українського народу до здобуття незалежної Української держави.
У КОНЦТАБОРІ ТА У ТЮРМІ
(1934–1937)
У своїй нелегальній діяльності Роман Шухевич дуже чітко та вміло дотримувався правил конспірації. Кожний бойовий захід він всебічно обмірковував, тому поліції ніяк не вдавалося зібрати на нього докази для суду. Арештовували його часто, але доказів вини не знаходили й по кількох тижнях чи місяцях змушені були звільняти. У червні 1934 р., у зв’язку з убивством міністра Пєрацького, поліція провела масові арешти серед української патріотичної молоді. Тоді-то, у червні, арештовано й Романа Шухевича та заслано до концентраційного табору у м. Березі Картузькій без жодних доказів його вини.
Тюремний табір у Березі Картузькій був організований польським урядом за зразками гітлерівських та московсько-більшовицьких концентраційних таборів. Тут постійне знущання над арештованими — фізичне й моральне — було системою і доведене до тупого садизму. А ув’язнювали в цьому таборі людей, яким не було доказано ніякої вини, без суду, за одним лише підозрінням, що вони можливі вороги Польської держави. Це був глум над усякими міжнародними законами про права людини.
Існував цей табір аж до ліквідації Польської держави у вересні 1939 р. У ньому побували майже всі
